Довго думала, говорити про це чи ні, тому що це дуже особисте, сімейне. День Перемоги для нас не простий день, це день - вдячній пам'яті і любові. Я не застала живими моїх дідусів, тому про їх життя і героїчне військове минуле мені розповідали моя бабуся і мої батьки. Мій дідусь Григорій Денисюк - офіцер Балтійського флоту, який пройшов усю війну, пережив блокаду Ленінграда, який брав участь в сотні морських і наземних боїв, кавалер багатьох орденів і медалей. Помер від ран уже після війни. Мій другий дідусь Андрій Марченко - військовий фельдшер, що пройшов безліч полів битв і врятував життя тисячам солдатів і офіцерів, загинув наприкінці війни і довгий час вважався зниклим безвісти. І тільки недавно він був знайдений в Угорщині та перепоховано в братській могилі біля маленького містечка Пюшпек Лидань. Спогади про війну - це ще й спогади про мою бабусю Ганні, після війни до кінця своїх днів носила у своїх ногах осколки снаряда, що розірвався. Це також спогади про мою другий бабусі Лідії, яка дивом врятувалася під час бомбардування з моїм маленьким татом на руках. Цей день для нашої родини завжди буде живим, таким же він буде для наших дітей і онуків, яким ми розповімо про те, що ми зобов'язані своїм життям всім відомим і невідомим героям. Сьогодні є люди, які намагаються аналізувати події тих років, і намагаються ревізувати завоювання радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Як історик скажу тільки одне - історія не знає умовного способу, і питання «якби та якби ...» в даному випадку недоречні.Тому найправильніше, що ми можемо сьогодні робити по відношенню до героїв війни, своїм дідусям і бабусям, які живуть, які залишилися ветеранам, - це любити їх, пам'ятати, молитися про них, і вчити своїх дітей бути справжніми людьми. Велика Вітчизняна війна закінчилася багато років тому, але війна зі злом, яке зараз навмисно губить душі людей, триває. Будемо сильними - і ми переможемо! З Днем Перемоги!
На фото: Дідусь Оксани Марченко Григорій Денисюк, офіцер Балтійського флоту, капітан другого рангу.
