Народний художник України Василь Габда входить у десятку найкращих художників закарпатської школи живопису. Він відійшов у вічність з десяток років тому. Цими днями навідалася у майстерню Василя Габди, яка тепер належить його сину, щоб поспілкуватись у невимушеній атмосфері з Владиславом Габдою, для якого батько був другом та наставником.
Як розповів Габда-молодший, нещодавно у нього побувала знімальна група, яка готує фільм про батькаГероями стали члени родини, які ділилися своїми спогадами та почуттями. Спробували відтворити ту атмосферу, яка панувала під час життя живописця. Владислав Васильович зазначив: «Цей фільм ніби маленький театральний сюжет, який дуже схожий на мистецтво мого батька. Чим більше живу без нього, тим мені важче. Отже час не завжди лікує». Ця програма – сімейна бесіда про Василя Габду, яка вдало відтворює та зворушує ті почуття, котрі родина довгий час тримала у своїх серцях.
Владислав Габда завжди користується настановами батька, які отримав, коли був ще зовсім юним: «Ти не повинен перетворити своє мистецтво в рутину. У творчості потрібно грати». Василь Габда дуже любив сучасне мистецтво і залишив для сина домашню бібліотеку з цінними книжками, з читання яких він навчився сприймати та бачити мистецтво по-своєму. Велика кількість з них уже не продається у книгарнях.
Владислав Габда згадує, що колегами вони з батьком стали тоді, коли йому було вже за 30 років, бо їхні завдання у творчості у той період почали розходитись.
У майстерні, де, здавалося б, зовсім нещодавно творив Василь Габда, якийсь час (доки не побудували будинок), родина жила. Саме там народилися і діти майстра. Тут син завжди відчуває дух загадкової святості батька. Такий дух панує і у самому будинку родини Габди.
Пані Галина, дружина живописця, згадує, що навіть при знайомстві з майбутнім чоловіком він вів себе як художник. Запам’ятав колір її сукні. З 1949 року – в них почалось шалене кохання, яке пронесли через усе своє життя.
Донька Олена Зимокосова каже, що саме батько навчив її любити природу та дивитись на світ не так, як інші. «Він ніколи нікого не засуджував та не виховував, а давав зрозуміти, що є правильним, а що – ні», — згадує пані Олена. І хоча був дуже небагатослівним, проте його розуміли і без цього. А свою творчу роботу організовував, завжди залишаючи час для родини.
Мистецтвознавець Галина Рижова влучно підкреслила, що пейзажі майстра – це зізнання у любові рідному і дорогому серцю Закарпаттю. «Щоб писати так, як писав Василь Габда, потрібно бути ліриком у душі. А він, попри свою неліричну зовнішність – усе ж був таким».
У майстра були свої місця, куди він приїздив один, або виключно зі своєю родиною. Побувала і в саду, до якого приклався Василь Габда і в якому любив проводити багато часу. Серед висаджених майстром дерев відчувається атмосфера спокою, який так любив художник…
Газета "Новини Закарпаття"
Анастасія НОЖКА.
Фото автора.
