«Я весь час кажу про хронічному кадровий голод у країні, про коротку лаву запасних. Але тим більше треба віддати належне Україні, яка впродовж усіх років незалежності таки постійно висувала на важливі ділянки безліч професійних і сумлінних людей. Хотілося б назвати десятки і сотні талановитих, видатних управлінців, які утримували під своїм контролем найважчі ситуації в найскладніших умовах перехідного періоду. На жаль, це неможливо. Гриневецький - в Одесі, Куніцин - у Криму, Вишиванюк - в Івано-Франківській області, Сорока - у Рівненській, багатостраждальний Різак - у Закарпатті. Це хлопець-трудяга. Так я завжди називав його. Його область, коли він туди прийшов, була за основними показниками на останньому місці в Україні. Він вивів її на одне з перших. При ньому Закарпатті в 2003 році вперше в своїй історії зайняло перше місце за темпами соціально-економічного розвитку в країні, а в 2004 р. - Друге, поступившись лише Києву. Якщо в 2002 р. темпи зростання в Закарпатті були 10 відсотків, то в 2003-2004 рр.. - 27-44. При цьому Різаку вдалося витримувати найнижчі в Україні ціни на хліб і нафтопродукти. За два роки при ньому в Закарпаття вдалося залучити інвестицій майже стільки ж, скільки за 10 років до нього. Регіон перестав бути збитковим. У 2002 році бюджет Закарпаття збирав 0,5 млрд. гривень, у2004-му - 1 млрд. Такі речі не відбуваються самі собою.
(З книги Л Кучми «Після майдану 2005 - .. 2006 Записки президента».
