У переддень парламентських виборів 2010 року угорці були виразно змучені восьмирічним урядуванням коаліції лівих та лібералів. Корупційні скандали, наслідки фінансової кризи 2008 року, котра вдарила по угорцях чи не найсильніше в ЄС — все це сприяло популярності право-консервативної партії Віктора Орбана «Фідес» та її лише формально незалежного союзника — «Християнсько-демократичної народної партії» (ХДНП). Результати голосування приголомшили: «Фідес» та ХДНП вдалося отримати конституційну більшість з двох третин депутатів. Тим більше ніхто не сподівався, що цей результат вдасться повторити ще двічі – 2018-го Орбан втретє поспіль сформував де-факто однопартійний уряд.Поряд з ЄС, об’єктом критики став мультимільярдер Джордж Сорос, якого угорська влада звинуватила у проштовхуванні через свій фонд «непритаманні угорцям цінності». Іронія долі полягає в тому, що сам Орбан є випускником соросівських програм.
«Уряд Орбана від початку отримав величезний мандат суспільної довіри, тому вирішив, що необов’язково узгоджувати свої рішення з громадянами, — пояснює Домінік Хейй, доктор політичних наук Інституту Центральної Європи у Любліні. — Вже в 2011 було ухвалено нову Конституцію, а за нею нове виборче право та обмеження для преси. Все зводилося до того, аби сконцентрувати всю владу в руках Орбана».
Протягом 9 років при владі «Фідес» суттєво підірвав незалежність Верховного та Конституційного суду Угорщини, намагався підпорядкувати адміністративні суди Мін’юсту, обмежив доступ іноземного капіталу до ринку ЗМІ, в результаті чого більшість видань та каналів опинилися в руках друзів прем’єра.
Надія залишалася на інституції ЄС, зазначає експерт, проте наразі вони не знайшли засобів перешкодити сповзанню угорської демократії до авторитаризму.
У вересні 2018 року в Європарламенті зібралися необхідні дві третини голосів для початку санкційної процедури проти Угорщини.
Проти Орбана виступив навіть Манфред Вебер, голова фракції Європейської народної партії, до якої входить «Фідес», та канцлер Австрії Себастьян Курц, якого з Орбаном об’єднує скептичне ставлення до брюссельської бюрократії.
Проте далі погроз ЄС не пішов — для початку повноцінних санкцій потрібне було одностайне голосування усіх країн-членів євроспільноти.
