Вже декілька днів поспіль на офіційному рупорі Української Православної Церкви Московського Патріархату, а саме на сайті «Союз православных журналистов» (СПЖ, який небезпідставно називають Союзом проплачених журналістів), публікуються декілька статей, присвячених релігійній ситуації в смт. Ясіня, Рахівського району.Виникає питання: чому центральний сайт УПЦ МП буквально за декілька днів приділяє цій темі стільки уваги і публікує близько десятка статей, та й взагалі — що відбувається? 25 серпня опублікована коротенька стаття про парафію в присілку Кевелів авторства, Євгенії Стєкунової — журналістки з Луцька, яка публічно не приховує своїх проросійських поглядів. Більшість публікацій про селище Ясіня на сайті СПЖ написані саме цією журналісткою яка, до слова, “прославилась” тим, що брала інтерв'ю в прихильників Православної Церкви України, під час переходів громад на Волині, а потім ці відео транслювались на російських телеканалах в негативному світлі. На фейсбук-сторінці Євгенії Стєкунової 23-25 серпня є дописи, які підтверджують про її поїздку в смт. Ясіня. В усіх цих публікаціях фейсбук-групи СПЖ є багато моментів, які, на жаль, тематично об'єднують багато негативних факторів: неприхована брехня, викривлення інформації, демонстрація фантазії у вигляді фактів, подача бажаного як дійсного, лицемірстово, фальш і неприродність тих, хто давав інтерв'ю. Окреслимо основну інформацію зі спростуванням відвертої брехні, а також вкажемо на лицемірство і фальш в окремих моментах.
По присілку Кевелеву вказано, що на служби до священника Миколая Сенюка приходить 10-15 чоловік, хоча насправді вірними Московському Патріархату там залишилась декілька людей, а недільну Службу відвідують двоє, а коли хороша погода, то троє. При цьому просять про пожертви на побудову нового храму. Наступні три дописи (28-29 серпня) присвячені урочищу Плитоватий. В першому просять про допомогу в побудові нового храму, як і в присілку Кевелів. А вже в наступних двох дописах священник Іоан Ткач в загальних рисах розповідає про ситуацію, яка склалася в нього на парафії і як це відобразилося на ньому. Хто знає його особисто, то при перегляді даного відео, разом зі сміхом виникає і відчуття огиди. Стоїть священник, який у священичому сані вже 36 років, і який не ганьбиться показувати на камеру вдавані жалісливі емоції, при цьому сміє прирівнювати себе до мучеників, приміряти себе до святості. А ще зовсім недавно грозився кинути државними реєстраційними номерами від свого авто в голову чоловіка, який знімав на камеру його порушення закону при спробі зробити “буса-двійника” і це вдарило по його кишені. А з останніх подій з урочища Плитоватий взагалі стало відомо про те, що з каплички, де служив священник Іоан Ткач, його вигнали, оскільки останній повів себе, як “сексот” (секретный сотрудник) і направив державні перевірки на підприємців, які підтримали перехід під юрисдикцію Православної Церкви України. Про яке мучеництво, та й святість взагалі тут може йти мова? 31 серпня виходить стаття про ситуацію в присілку Лопушанка, де зазначено про 200 зібраних підписів проти переходу до Православної Церкви України, хоч реальна картина є дуже далекою від цього числа і жодні юристи не взмозі будуть з неможливого зробити можливе, як би цього не хотів священник Московського Патріархату. Саме ця інформація направлена на підтримання “бойового духу” прихильників Московського Патріархату і заспокоєння їх тим, що можна ще сподіватися повернути попередній статус, хоч насправді їх у присілку Лопушанка не більше 15-17%. 2 вересня з'являються дві публікації, які фактично дублюють попередню, тільки тут додається відео з інтерв'ю священника Сергія Слісаренка. В реальному житті нерідко з провокативною поведінкою, зухвалого і самовпевненого, закритого до прозорих діалогів, — в моніторі бачимо зовсім іншу людину, яка хоче викликати жалість і співчуття. І навіть тут не обійшлося без брехні: про відвідуваність храму і каплички, яка знаходиться на території храму, про “рівні половини”, про “мирно і без всякого конфлікту”. А слова “Неньки України” із уст цього священника викликають зніяковіння і навіть сором за нього — наскільки дволикою людиною можна бути.
3 вересня СПЖ знову повертає нас в урочище Плитоватий, де розлого розписано про “мученицькі” подвиги священника Іоанна Ткача. І знову, втретє, просять про допомогу у будівництві нового храму.
Вишенькою на торті стала публікація про парафію Різдва Пресвятої Богородиці (Заріцька церква), а слова священника Олександра Гашпаровича про “законність” перших зборів, які там відбулися, підтверджують, що він є смиренним і послушним учнем свого тисянського наставника. Бо саме через “законність” проведення тих зборів, де лунали вигуки “ліс, ліс рук”, — виникло велике обурення тих парафіян, які належать територіально до даної парафії, які поколіннями ходять в Заріцьку церкву, але не бажають залишатися в юрисдикції Московського Патріархату.
Для кожного пересічного жителя Ясінської долини, незалежно до якої конфесії він належить, навіть якщо це прихильнк Московського Патріархату, очевидним є те, що в даних публікаціях багато неправди, маніпуляцій і викривленої інформації. Тому, можна зробити висновок, що цільова аудиторія вищенаведених публікацій не є жителі Ясінського куща в пріоритеті. То на кого ж, в першу чергу, спрямована ця інформаційна кампанія?
Як зазначалося вище, «Союз православных журналистов» є основною інформаційною платформою Московського Патріархату в Україні і ці публікації бачать багато прихильників УПЦ МП по всій Україні. І всі ці люди бачать образ стражденного селища Ясіня, “гонения на православную веру”, вигляд змучених і скорботних священників, які нібито відстоюють віру православну. Таке видовище викличе в людини дуже багато емоцій. А при такому емоційному стані критичне мислення відходить на другий план, хочеться якось розрадити, допомогти, підтримати. А тепер, особливу увагу звернемо на те, що в декількох публікаціях просять фінансової допомоги в будівництві нових храмів. І найголовніше — номер банківського рахунку вказаний на ім'я Кемінь Марії, яка є дружиною Віталія Кеміня — благочинного Ясінського округу Хустської єпархії УПЦ МП.
Для священника Віталія Кеміня ситуація, яка склалася в селищі Ясіня є просто “золотою жилою”. Тобто, люди підготовлені потоком інформації, яка нерідко повторюється, і знову і знову нагадує про стражденних жителів Ясіня. Тому вони будуть емоційно збуджені, обурені, і навіть не задумуючись, будуть фінансово допомагати тим, які цього потребують. А для сім'ї Кемінь це “жирний” неконтрольований фінансовий потік. І тому не важко передбачити, що на СПЖ й надалі будуть продовжуватися публікації про парафії УПЦ МП в смт. Ясіня.
Друга мета, яку переслідує тисянський священник — витримати якнайдовше напругу на тих парафіях, які вийшли з підпорядкування Московського Патріархату. А це штучно зроблене напруження створить видимість проблем на цих парафіях. І тут як тут буде озвучено, що проблема в Томосі і все в тому ж дусі. І на превеликий жаль, немало парафіян повірять цим байкам, маніпуляціям і залякуванням сакральними речами.
Тому, вся ця інформаційна кампанія про релігійну ситуацію в селищі Ясіня створена штучно і основним її “двигуном” є благочинний з села Чорної Тиси, який під виглядом турботи, інформаційної підтримки і мотивування “не зрадити віру православну”, переслідує свої інтереси, меркантильні в тому числі. І проблема не в Томосі, а в тому, що священники УПЦ МП не можуть прийняти виклики сьогодення і крім мантри про “канонічне православіє” та поїздок до Почаєва не можуть нічого запропонувати “голодним і спраглим правди” прихожанам.
Отже, дивлячись на те, як висвітлюється священниками УПЦ МП церковне життя на Закарпатті, прикриваючись опікою нібито про Церкву, а виходить як завжди, про що говориться в поговірці: “Дбають не про Ісуса, а ради хліба куса!”
Вже декілька днів поспіль на офіційному рупорі Української Православної Церкви Московського Патріархату, а саме на сайті «Союз православных журналистов» (СПЖ, який небезпідставно називають Союзом проплачених журналістів), публікуються декілька статей, присвячених релігійній ситуації в смт. Ясіня, Рахівського району.Виникає питання: чому центральний сайт УПЦ МП буквально за декілька днів приділяє цій темі стільки уваги і публікує близько десятка статей, та й взагалі — що відбувається?
