Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,Ніколи світа – сонця не видав,
За ворогів іде в огонь і воду,
Катам своїх поводирів оддав.
(Леся Українка)
На якому фундаменті сьогодні шановні «русини» хочуть збудувати свою «державу», задекларовану хворою уявою лідерів, що переховуються, як пан Гецко у Санкт-Петербурзі? Де та цілюща «...кров – не водиця...» що живить їхнє тіло? Спробую дати на це питання відповідь. Та зразу зауважу, де та територія від Ужка до Ясіня, Лазещини, до вершини Говерли, споконвіку заселена нинішніми українцями, що викристалізувалися з субетнічних груп колишніх білих хорватів («горват» від слова «гора» – В.М.). А це сьогоднішні лемки, бойки, гуцули, верховинці, долиняни, що у приграниччі тісно переплелися, а вже частково асимілювалися з румунами, мадярами, словаками, поляками... Вони мають стати «русинами»!!!! Це по-перше.
Друге. Мова! На якому словниковому матеріалі ви, «русини», будете будувати свою фонетику, морфологію, орфографію, синтаксис? Де ваша лексика? Де ті сталі лінгвістичні норми, що їх передбачає будь-яка національна мова? На жаль – нема! Їх нема і не може бути, бо українська мова сьогодні є домінуючою на теренах, які я окреслив вище. Вона поглинула в себе тисячоліття власного самоутвердження, самозбагачення, збагачення за рахунок інших мов, в тому числі й тих країн, які я перерахував вище. Як живий організм, українська мова увібрала в себе все краще, що залишилося нам в спадок з до історичних часів, в тому числі й говіркивий матеріал лемків, бойків, гуцулів Закарпаття. Починаючи з часів Куштановицької культури, культури Гава, яка процвітала на теренах Закарпаття, з незапам’ятних й до наших часів. Чого варта культура часів процвітання Ловачки біля Мукачева, Грушівського монастиря... Про це багато писав дослідник, теолог о. Василій Пронін... Яскравим прикладом того є закарпатський український фольклорний пласт: пісні, обряди, казки, прислів’я, легенди, загадки; сакральна архітектура: церкви, молитовні доми, дзвінниці, прицерковні споруди, монастирі, примонастирська архітектурна спадщина – келії монахів – все це має своїх конкретних авторів-архітекторів. Церкви лемків, бойків і гуцулів дуже різняться між собою, але об’єднує ї одне – звичаї обряди, інколи навіть пісні, ритуальні дійства. Навіть побутові особливості часом дуже подібні між собою. Інколи навіть спеціалісту важко визначити, виділити щось особливе, що вирізняє ці три напрямки в течіях загальноукраїнської культури. Все це нерозривно пов’язане із загальноукраїнською культурою.
А, московітам та їх «ручним русинам» видиться російське Закарпаття. Не буде такого, Петре, навіть не мрій. Не буде на Срібній Землі панувати москаль!
