Півзахисник молодіжної збірної України залишив «Оболонь»
Український півзахисник грузинського походження став одним із трьох представників команди «пивоварів» на турнірі «Кубок Співдружності». У фінальному матчі проти однолітків із Росії Іраклі травмувався. Саме з цього й почалася наша розмова.
— Іраклі, як зараз почуваєтеся?
— Наразі вже все добре, почуваюся нормально. Біль тривав хвилин десять, і я зрозумів, що далі грати не можу. Мене замінили.
— Ускладнень немає?
— Ні!
— Як зустріли команду в Україні?
— Пишних зустрічей не було. Приїхали в аеропорт і відразу роз’їхалися по домівках.
— А з футбольних людей або друзів хтось привітав із виходом до фіналу?
— Більше телефонували, щоби поцікавитися про моє самопочуття, як нога.
— Вихід молодіжної збірної до фіналу — це досягнення?
— Я не став би це так називати. Ми від початку були фаворитами турніру. Вихід до фіналу — це природні речі. Усе-таки наша збірна — хорошого рівня, а тренер — кваліфікований. Упродовж усього турніру ми добре грали, та й у фіналі зобов’язані були вигравати. Ось тільки росіяни нам такі два м’ячі забили… Навіть три. Прикро, адже за грою ми їх перевершили.
— Прикро?
— Великої трагедії з цього не робимо, хоча, звичайно, неприємно. Головне, належним чином налаштуватися на матчі кваліфікаційного раунду. Поразку у фіналі треба забути якомога швидше.
— Склад учасників — не занадто слабкий?
— Аж ніяк! Усі команди — Молдови, Туркменістану, Литви — цікаві. Але й наша збірна чудова, у складі якої гравці високого рівня.
— Хтось із опонентів особливо запам’ятався?
— Особливо — ні. До фіналу ми таких не помітили. Мабуть, різниця забитих-пропущених м’ячів про це яскраво засвідчує.
— За рахунок чого все-таки вдавалося чимало забивати, ще й до фіналу пропустити лише один м’яч?
— Завдячуючи колективним діям. У нас ланка захисту дуже сильна. До того ж, ми добре атакували. Ті ж Калитвинцев, Караваєв, Яковенко, Коваль, Іванко, Мякушко, Рижук, Приндета, Іашвілі, Тащі, Нойок, Шевченко. Маємо дуже сильну збірну.
— А в плані досвіду цей турнір став корисним?
— Звичайно! Виступ на рівні збірних — це завжди неоціненний досвід. Такі матчі цікаві самі по собі, є стимул на гідному рівні представляти свою країну.
— А щодо рівня турніру?
— Усе пройшло дуже організовано. Проживання, харчування, обслуговування, транспорт — усе на найвищому рівні.
— Цікаво дізнатися думку про наставника — Сергія Ковальця.
— Він дуже хороший тренер, інтелігентний та спокійний. По завершенні турніру всім нам подякував і сказав, що ми всі добре старалися, боролися. Побажав удачі в клубах.
— Чи доводилося раніше грати під його керівництвом?
— Так, в «Оболоні».
— Це допомагало?
— Звичайно. Він знав мої можливості як гравця, а я його вимоги — як тренера. Це тренер, який довіряє молоді. Від цього й мікроклімат у колективі був дуже хороший. Наприклад, у вільний час у Петербурзі ходили разом до кінотеатру.
— Чи на вас він розраховує?
— Мені в особистій розмові сказав, що так.
— Як складеться тепер ваша доля? Адже в «Оболоні» зараз ситуація надзвичайно складна.
— Я вже добився для себе статусу вільного агента, тож зараз збираюся їхати на тренувальний збір із ужгородською «Говерлою».
Павло ІСТОМІН, «Український футбол»
