Сьогодні виповнився рік від нашумілих на весь світ "мукачівських подій", відомих також як "стрілянина 11 липня". Рівно рік від трагічної загибелі від пострілу в спину бійця ДУКу Руслана Ігнатолі ("Пуха").
Молодий, активний, але стриманий та відповідальний у роботі, щирий та відкритий у дружбі, виважений та сміливий. Руслан народився в Мукачеві, але 15 років мешкав та працював у Португалії, в Лісабоні. Мав престижну роботу в георозвідувальній компанії, кар'єра в розквіті.
Та все ж його серце продовжувало жити в невеличкому закарпатському місті Мукачево. Коли в Україні почалась війна, не зміг сидіти спокійно за 4 тисячі кілометрів від біди. Чітко і старанно планував поїздку: дзвонив, читав, розпитував деталі. Так, посварився з тамтешніми друзями, які відмовляли його від поїздки. Лишив роботу. Взяв квитки, прилетів додому і - відразу в Правий Сектор.
На тренуваннях - максимум уваги та відповідальності. При біді приходив першим. В штабі проводив дні та ночі. Допомагав усім і всюди: тут Пух проходить тренування, тут очолює бойову групу районного осередку в "Правому секторі", тут готує їсти, тут прибирає та перекладає склад, тут забавляє сусідських дітей, тут веде годинні бесіди про життя та справедливість із бабусями, які окупували всі лавиці довкола штабу, тут організовує баскетбол із побратимами на сусідньому стадіоні - він був всюди.
Всім близьким та знайомим розповідав, що досить уже бути рабами, треба боротися за свою землю, і боротися за справедливість. Символічно - борця за справедливість обливають несправедливістю.
Жоден досі не покараний за його смерть. Навіть більше, жодного розслідування, жодних спроб шукати винних так і не було (на відміну від загибелі відомого в Мукачеві кримінальника, охоронця авторитета-нардепа, котрого чомусь назвали "випадковим перехожим"). В документах про смерть, які видали його рідним, постріл у спину цинічно названо "відкритою раною черевної порожнини". Згорьовану маму перед тим, як віддати тіло, замість того, щоб поспівчувати, йовбаки-"правоохоронці" допитували про її "злісного терориста" сина.
За цей рік, крім "Пуха", ще чотирма Ангелами із "Правого сектору" Закарпаття поповнився Небесний фронт: Василь Лавкай ("Бізон"), Віталій Бертолон ("Буля"), Роман Копосович ("Казах") та Роберт Маслей ("Док"). Зовсім нещодавно прощалися з Доком як із Героєм. В Києві на Майдані на колінах і в Хусті всім містом. А він міг так само бути застреленим у спину ворогом на Закарпатті...
Ми не забудемо наших рідних "Сонечок", наших Героїв. І продовжимо вимагати правосуддя - для всіх. Вимагати разом з суспільством, котре, попри всі намагання системи обдурювати людей та усувати неугодних, все ж не глухе і не сліпе до несправедливості.
