Авторизація
 
  • 12:09 – Новини колаборантів. Сепаратист Данацко став на коліна перед Путіним, та попросив тирана ввести війська на Закарпраття 
  • 11:38 – Поліцейські Закарпаття виявили за добу 9 водіїв у стані сп’яніння 
  • 10:57 – Чума 2020. В храмі Дмитра Сидора спалах коронавірусу 
  • 10:35 – За день закарпатські рятувальники ліквідували півсотні пожеж в екосистемах 

За що Сашка Білого нагородили орденом «К’оман Турпал» («Герой нації») Чеченської Республіки Ічкерія

Після того як Майкопська бригада зазнала поразки, втративши 189 чоловік особистого складу, 102 бойові машини піхоти, 20 танків та всі шість ЗПРК «Тунгуска» зенітного дивізіону, Росія вирішила перекинути спецназ «Супутник» для здійснення штурму Грозного.

Перед спецназом «Супутника» було поставлено дуже відповідальне завдання — зайняти комплекс будівель Кабінету міністрів Чечні, готель «Кавказ» та Президентський палац. Десантно-штурмова рота, яка пішла брати будівлю Кабінету Міністрів першою, лише за добу втратила тридцять п’ять «чорних беретів». Оборонці, або заводили федералів у вогняну пастку, або стріляли у них, раптово з’явившися в будівлі з підземних комунікацій, але не зважаючи на це, десантники трималися мужньо, вели нищівний вогонь і не поступались і метром зайнятої території.

«Супутник» воював так, що Дудаєв оголосив морських піхотинців Північного флоту ворогом № 1, а за полоненого піхотинця пообіцяв винагороду у розмірі 500 доларів, прапорщика чи офіцера — 1500 доларів.

За будівлю Кабінету міністрів у той день йшов найзапекліший бій в історії Першої чеченської війни. Один одному не поступалися ні чеченські оборонці разом із українським «Вікінгом», ні російські десантники. Стояли насмерть. У короткі хвилини затишшя Сашко Білий разом із кількома побратимами та чеченцями вирішили ризикнути і перевірити підвал, звідки вели нищівний вогонь піхотинці. 

— Треба хлопці щось робити, — мовив Білий, звертаючись до бійців «Вікінгу», після того як прослухав радіоперехват розмови морських піхотинців, що засіли у частині будівлі Кабінету Міністрів республіки, — У них майже закінчилися набої, проблеми з їжею і водою, прийшов час «допомогти». Поки не підійшли групи підкріплення, відчуваю, є момент взяти.

— Ти що? Там кожен метр прострілюється, — ні зайти ні вийти. Хочеш лежати так, як федерали на площі «Минутка» тиждень неприбраними лежать? — не погодилися побратими.

— Нічого, я з-під землі до них навідаюся, — стояв на своєму Білий.

Підземними комунікаціями оборонці проникли до будівлі, де знаходився підвал. Один із бійців кинув гранату. Пролунав вибух, у відповідь — тиша. Коли дим розвіявся, проникли в приміщення. У кутку однієї з кімнат підвального приміщення лежав легко контужений, поранений майор російського спецназу, у якого вочевидь закінчилися набої.

Більше нікого у приміщенні не було. Чому майор тут залишився наодинці, викликало подив, адже вогонь із підвалу вівся аж надто інтенсивно, але розбиратись і шукати інших бійців-супротивників не було часу. Коли пораненого майора привели в одну з кімнат Кабінету міністрів, зайнятих оборонцями столиці, у нього раптово запрацювала рація, яка знаходилася під бушлатом. У ту ж хвилину знову розпочався бій. Автоматні черги, свист куль, вибухи гранат, хрускіт і хрип у рації.

Білий швидко зорієнтувався і увімкнув рацію полоненого офіцера. З того боку російські спецпризначенці доповідали майору, що у них закінчуються набої і як вийти з цього пекла вони вже не розуміють.

— «Вас выведут, держитесь!», — відповів російською мовою «Консул». — «Наши рядом, я с ними, ранен в ногу, пришлю за вами человека, подчиняться всем его приказам. Он отведет к своим!».

Кілька разів крізь хрускіт та радіоперешкоди він повторив текст.

Черговий етап бою швидко закінчувався, як і набої в однієї та іншої сторони. Білий приміряв однострій майора. Якраз, як на нього шитий.

— Трішки похизуюсь і віддам, хоч мені погони не по рангу. Я полковник, але нічого, — кинув полоненому, — Ну все хлопці, я пішов!

Кілька бійців «Вікінгу» у слід перехрестили свого командира.

Коли в одній із кімнат зруйнованої адмінбудівлі чеченської столиці, де третю добу поспіль тримали бій морські піхотинці «Супутника», невідомо звідки з’явився майор російської армії, ті навіть не здивувались, а по-справжньому зраділи.

— Хто старший? — не дав їм оговтатися Білий. Я з полкової розвідки.

— З командиром зв’язку немає, — відповів хтось зі знесилених молодих десантників. — Що з ним? І як вам вдалося до нас потрапити?

— Я ж повторюю, військова розвідка, — продовжував Білий гарною російською мовою, за вами й прийшов, щоби вивести до своїх. З командиром вашим усе добре, поранений у ногу, але вже отримав першу допомогу. Поки чеченці перегруповуються, є момент вийти живими та неушкодженими, наші вже готують новий наступ. Підемо під землею, тим же шляхом, яким я до вас потрапив.

— Збирайте всіх своїх — дуже мало часу, не вийдемо зараз, можемо не вийти зовсім! — наказав «Консул».

Бійці спецназу «Супутника», скориставшись несподіваним затишшям, почали у різний спосіб збирати своїх, адже ціле крило будівлі було зайняте саме ними. За доволі короткий період 81 морський піхотинець, серед яких були і поранені, чекав на команду «майора».

— За мною! — наказав Сашко.

Виснажені, стомлені бійці спускались услід за ним крізь відчинений люк до підземних комунікацій. Кожен із них мав надію: ось і все, за деякий час вони будуть серед своїх.

Після двадцяти хвилинної темряви каналізаційних мереж, шляху навпомацки, по ланцюжку пройшла команда «Зупинись». «Майор» крізь один із люків вийшов на вулицю, наказавши військовим залишатися під землею.

Білий витяг рацію і повідомив: «Чекайте на гостей, хвилин за п’ять буду. Нікому не стріляти і заховатися в будівлю. Консул».

За мить він знову опустився в підземелля і повідомив бійців «Супутника», що все спокійно, можна йти далі, зовсім швидко вони будуть серед своїх.

За деякий час крізь люк поблизу однієї з будівель центру Грозного один за одним на чолі з Білим почали вибиратися російські вояки. Чеченці, що засіли у напів зруйнованій будівлі, брали на приціл кожного. Їх здивуванню не було меж, коли рахунок федералів пішов на десятки, адже оборонців, що їх зустрічали було значно менше. З люка все піднімались і піднімались при повному озброєнні молоді військовики. «Майор» Білий із незмінним виразом обличчя допомагав деяким із них вибратися з люку.

Коли оборонці, що причаїлися у засідці, нарахували 81 піхотинця, їхньому подиву не було меж. Білий продовжував «шоу».

— Шикуйтеся, робіть переоклик!, — наказав він одному з бійців.

Саме після проведеного федералами шикування і вийшли з будівлі оборонці Грозного, з направленими на шеренги спецназу автоматами. Супротиву ніхто не чинив.

Коли Дудаєву доповіли, що «Консул» власноруч привів у полон 81 морського піхотинця «Супутнику», той відразу і не повірив, адже в таке було дуже важко повірити. Після підтвердження інформації мовив: «Представити героя до найвищої нагороди»!

Вищих, як і інших нагород Ічкерія на той момент ще не мала, тому було прийняте рішення — всю зброю піхотинців передати «Вікінгові», за кожного полоненого бійця нарахувати премію, загальною сумою 40 тисяч 500 доларів. Після затвердження звання та виготовлення нагороди Героя Чеченської Республіки Ічкерія, представити до неї Олександра Музичка (Сашка Білого).

Після того, як Сашко прийняв вітання від вищого керівництва республіки та побратимів, він оголосив власне рішення, яке погодили всі бійці «Вікінгу» — від премії відмовитись, а на ці кошти придбати зброю та набої для українських волонтерів, адже добре пам’ятав із яким озброєнням його бійці починали перші бої за Грозний. Чотири автомати, один із яких подарував Дудаєв, решту потрібно було добувати самим.

Президент Дудаєв вкотре зміг оцінити честь, відданість та порядність українського побратима.

Після підписання Хасавюртських мирних угод, Сашко отримав офіційне запрошення прибути на вручення нагороди, яке проводив президент Чечні Аслан Масхадов. Але з певних причин Музичко на вручення не прибув…

Олександр Намозов


скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
рейтинг: 
  • Подобається
  • 0
Залишити коментар
  • Популярне
  • Коментують
Ми в соцмережах
  • Facebook
  • Twitter