Про найстрашнішу війну в історії людства, чотири роки боротьби і страждань, а також вимріяну Перемогу розповів студентам факультету суспільних наук доцент кафедри російської літератури Віктор Аріповський. Учасник бойових дій пройшов усю Другу світову війну. Зараз згадує про ті часи з болем, однак молоді часто розповідає про війну, щоб вони теж цінували Перемогу.
Зустрічі з ветеранами є хорошою традицією на ФСН. Щороку з нагоди Дня Перемоги на факультет запрошують очевидців поділитися спогадами про війну, розповів Володимир Гиря, заступник декана з виховної роботи, кандидат історичних наук, доцент.
Разом з ветераном на ФСН побувала Белла Троя, начальник військово-мобілізаційного відділу, член ради ветеранів, член президії профкому. Вона також зачитала новели про війну і спогади очевидців.
Віктор Аріповський вважає, що для молоді 9 травня – це чергова історична дата, а для тих, хто пережив ці чотири роки війни, вона була воскресінням.
Він згадує бомбардування, від яких трясеться вся земля, знищення шкіл, лікарень, заводів. Після побаченого докорінно змінювалося уявлення про все, що навколо, у тому числі й ставлення до німецького народу. Якщо в школі ще всі були інтернаціоналістами, то на війні почуття ненависті загострилися. Особливо, після того, коли ще в юності побачив, як фашисти танками втоптують вбитих у шлях. Він тобі був хлопчаком, але в голові думка залягла: «Що ж це за люди? Яке ставлення до народу, який збираються підкорювати».
На фронт потрапив у 18 років. Саме тоді завершилися битви під Калінінградом і Воронежем, були розбиті італійські, угорські війська. Нові сили були потрібні, тож молодь одразу відправляли до воєнної частини. Якщо раніше солдат готували два роки, то зараз не було часу на теорію. Віктор Аріповський розповідає, що не вміли тоді нічого, воєнну школу проходили безпосередньо у роті. Але вже за місяць-два ставали солдатами. Не було сім’ї, у якої когось не забрала би війна.
Свого першого листа тодішній солдат Віктор написав через тиждень після того, як потрапив на фронт. Хоча ще не знав, що всі описи місця перебування, топографічні зазви закреслять, бо згадувати їх небезпечно.
Коли триває бій, немає жодної секунди без звуку. У воєнних реаліях відсутня й людяність, нерідко зброю цінували більше, ніж людину. Так сталося й коли потрібно було рятувати солдата-снайпера, який був поранений. Віктор Аріповський ціною власного життя допоміг йому уникнути смерті, у той час як командири переймалися лише втратою хорошої гвинтівки.
Чимало спогадів і про період битв у Харкові, битв за Дніпро. Ветеран згадує, що переправа через річку була дуже важкою. Німці без упину скидали бомби на людей, які переплавлялися у човнах. За цей період війни Віктор Аріповський нагороджений медаллю «За відвагу», а за визволення Харкова – особистою подякою від Й. Сталіна.
9 травня 1945 року Віктор Аріповський зустрів вже будучи офіцером. Однак випробування на цьому не завершилися. Йому довелося побувати й на війні з японцями. Був важко поранений, а вже через три роки поїхав до Києва, щоб вступити до університету.
Наступні роки життя присвятив УжНУ. Студенти подарували Віктору Аріповському квіти й від імені факультету подякували за здобуту Перемогу, а також спогади, які ветеран береже для нащадків.
Наталія Каралкіна, студентка відділення журналістики УжНУ
Фото Миколи Прохорова
