63 % населення Закарпаття живе у селах, тому для багатьох краян продукти рослинництва і тваринництва є чи не єдиними засобами для існування. Щоб наші люди не їхали в пошуках кращої долі за кордон, а могли успішно працювати на своїй землі, начальник головного управління агропромислового розвитку Іван Паук радить шукати можливості. Які і як – розповів «Замку».
«Закарпатський виробник насичує всю Західну Україну ранньою городиною»
– Іване Федоровичу, вже кілька років державні мужі говорять про необхідність створення в кожній області великих гуртівень для продажу овочів і фруктів. Чому ж у нас їх немає?
– Постанова про створення таких ринків справді є, але разом з тим зазначалося, що ці гуртівні мають бути насамперед у містах-мільйонниках. Вони вже працюють у Києві, у Львові, для нас же не є нагальною потребою. Можна сказати, що для Закарпаття вони взагалі не актуальні, адже подібний ринок, де люди, які працюють на сільське господарство, можуть продати або купити гуртом будь-яку продукцію, вже працює на тому ж ринку «Гід» у Мукачеві. Партії там невеличкі, бо селяни везуть лише те, що вродило в надлишку, інше ж залишають на власні потреби. Однак з них формують більші партії, які вивозять за межі краю.
Область має трохи іншу специфіку, бо наші фермери – як малі, так і більш потужні – націлені на те, аби продати свою надлишкову продукцію за межами Закарпаття, у тому ж Львові, до прикладу. Наш виробник особливий тим, що насичує всю Західну Україну ранньою городиною, фруктами, ягодами. Багато сіл навесні першими постачають на українські ринки редис, капусту, помідори, огірки, ранню картоплю, яблука. Кліматичні умови дозволяють закарпатцям вигравати на ринках саме завдяки цій ранній продукції, тому на Львівщині, Івано-Франківщині наших виробників добре знають і чекають.
– А за кордон наша рання городина йде?
– Ні, майже все залишається на внутрішньому ринку. Причин кілька. Перша: фітосанітарний контроль Євросоюзу є таким складним і дорогим, що нашим виробникам не хочеться навіть за це братися. По-друге, у Старому світі сільськогосподарська продукція подекуди є дешевшою, ніж в Україні, тому землякам нема сенсу виходити на їхні ринки. Навіть навпаки: багато що з-за кордону на Закарпаття завозять, зокрема персики, черешні, помідори, ну, і, звісно, більш екзотичні продукти, як банани й цитрусові. Між тим, не можна сказати, що наша продукція в чомусь програє європейській. Радше ми виробляємо органічну продукцію, яка за якісними характеристиками ліпша від закордонної, котру часто вирощують з використанням технологій інтенсивного росту.
– А якщо загалом: чи був цей рік для Закарпаття урожайним?
– Так, гріх скаржитися. За 8 місяців цього року приріст обсягів виробництва сільськогосподарської продукції сягнув 4,3 %, що дало нам змогу вийти на 11 місце серед областей України.
Якщо ж говорити більш предметно, то фрукти й овочі вродили досить добре, і виноград уже другий рік файний. 14 серпня якраз закінчили з ранніми зерновими, тепер же повним ходом збираємо картоплю, пізні овочі, пізні зернові й технічні культури. От журналісти нещодавно написали, що на Закарпатті зібрали найменше зерна в Україні. Так, обсяги в нас справді невеликі (133 тисячі тонн), однак лише за рахунок того, що сільгоспугідь, придатних для ріллі, в краї мало (власне, найменше з усіх областей). Та цьогоріч нам удалося зібрати ранніх зернових на 9 % більше, ніж торік, з урожайністю, вищою на 2 центнери.
– Це завдячуючи сприятливим погодним умовам?
– Не сказав би, що вони цього літа були аж-аж сприятливими, адже близько 50 днів зовсім не було дощу. Навесні ми очікували ще вищих показників урожайності. Але й так задоволені, адже у 2009–2010 роках закарпатські поля неабияк підтопило, що особ¬ливо погано позначилося на ранніх зернових та картоплі. До речі, цьогоріч крумплі теж вродили дуже добре, засуха на них не вплинула, і плоди дуже гарної якості. Власне, з цим пов’язане падіння ціни на картоплю, що не може не радувати покупців, однак не надто добре для виробників.
«Радгоспи приречені»
– Які головні проблеми нині в сільськогосподарській галузі?
– Основна – невпорядкованість загальної системи ведення сільського господарства в країні. Після розпаду Радянського Союзу зникла й колишня система виробництва, заготівлі, збуту, переробки сільгосппродукції, а нова досі до кінця не сформувалася. Є ще дуже багато питань, які потребують негайного впорядкування, зокрема й щодо земель. Через це на Закарпатті існують радгоспи, які не мають можливості працювати, а ми, проїжджаючи трасою «Чоп-Київ», бачимо подекуди землі, які заростають бур’яном, використовуються абсолютно неефективно, керівники ж цих підприємств просто не мають можливості працювати.
– Який бачите вихід з цієї ситуації?
– На своїй посаді я 6 років. Прийшов в управління з підприємства, яке успішно працювало в різних галузях сільського господарства. Тобто досвід досить великий, аби зрозуміти: ці радгоспи приречені. Я неодноразово звертався до профільного міністерства, доводив до вищих чинів думку, що закарпатські радгоспи не можуть працювати ефективно, бо їхня база застаріла, функції часто вже не відповідають потребам ринку, а ліцензії (якщо мова йде, до прикладу, про виноградники і фруктові сади) – занадто дорогі, аби підприємство могло собі дозволити виробляти ту ж таки алкогольну продукцію. За роки ці сади й виноградники занепали, потрібна їх рекультивація, відповідно – значні фінансові вкладення. Тому, на моє переконання, ці підприємства слід ліквідувати, продати майно й передати звільнені землі місцевим органам самоврядування, щоб вони ними розпорядилися, як уважають за потрібне. На жаль, Міністерство поки ніяк не реагує на проблему. Можливо, нещодавнє створення Державного земельного банку якось зрушить з місця це питання.
– Скільки людей у краї провадить діяльність у сільському господарстві?
– За нашими підрахунками, маємо приблизно 300 тисяч малих селянських господарств. Ви ж знаєте, що в нас 63 % населення живе саме в селах, тому люди активно ведуть сільське господарство. Однак часто їм не вистачає фінансової підтримки і знань, як зробити свій невеличкий бізнес ще більш прибутковим. Наше управління програмами, компенсаціями тощо підтримує різноманітні починання і новації – чи то професійні семінари, чи нові ідеї. От нещодавно один із підприємців висловив бажання створити на Виноградівщині ве¬лику заготівельну базу. Тобто укладатиме з громадами кількох сіл угоди на вирощування якогось виду продукції, наприклад, картоплі певного сорту, а люди матимуть гарантію, що після збору отримають за урожай гроші. У майбутньому ця фірма планує працювати вже на довгострокових угодах, що дозволить мешканцям Виноградівщини на 5 років уперед бути спокійними за ринок збуту свого врожаю.
«У Рахові з’являться пункти заготівлі молока»
– А як на Закарпатті розвивається тваринництво?
– Цьогоріч у нас нарешті припинився спад поголів’я великої рогатої худоби. З 2009 року в краї діє програма розвитку тваринництва, розроблена з урахуванням успіху, який мала інша програма, запроваджена ще 2004 року, коли головою обласної адміністрації був Віктор Балога. Тоді вперше постало питання про потребу зберегти вівчарство як традиційний гуцульський промисел. Тож запровадили програму грошової підтримки людей, які доглядають овець (фізичних осіб, що утримують понад 10 особин, і юридичних, котрі мають їх понад 100). Нині ця програма розвивається в 13 напрямках і діє дуже успішно, тому її вирішили взяти за основу у питанні розведення великої рогатої худоби, якої в останні роки значно поменшало. Тепер відзначаємо по¬ступове збільшення поголів’я, а все завдяки виплатам за програмою. Крім того, нещодавно запущено державну програму дотацій на утримання телят, яка дозволяє фермерам збільшити поголів’я без значних вкладень.
Власне, не тільки велика рогата худоба потребує підтримки. Є ферми, де вирощують кроликів, буйволів, свиней. Козівництво теж має дотації, як і птахівництво.
– Повертаючись до великої рогатої худоби: чи не можуть на Закарпатті відродитися молокозаводи?
– Брак у краї потужних молокозаводів, на яких би заготовлювали, переробляли і продавали продукцію фермерів і населення, справді є проблемою цієї галузі. Уже кілька років намагаємося знайти вихід із цієї ситуації, бо якщо на Ужгородщині селяни ще можуть збути молоко й молочні продукти, приїжджаючи торгувати до обласного центру, то десь у Міжгірському або Рахівському районі це велика проблема.
Нині допомагаємо підприємцю, котрий хоче запровадити пілотний проект зі створення у Рахівському районі мережі заготівельних пунктів, на яких молоко прийматимуть, охолоджуватимуть і перевозитимуть для дальшої пастеризації й розливання в пакети. На Виноградівщині також є приватна ініціатива у створенні невеличкого молокопереробного цеху. Тож можна сказати, що молочна справа на Закарпатті поволі відроджуватиметься.
Джерело:uzhgorod.in
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
