Проблема нестачі робочої сили на Закарпатті — не нова. Вона бере свій початок ще з перших років незалежності України, коли великі підприємства області припинили діяльність, і тисячі закарпатців вирушили за кордон у пошуках кращих заробітків. Пані Марія – з села Порошково, що на Перечинщині, майже 4 десятка років працює на швейній фабриці. Доїжджає на роботу до Ужгорода щодня. А це – пані Марина, переселенка з Харкова. Через війну жінці довелося змінити не тільки місце проживання, а й роботу. До цього викладала курси шиття, а от зараз теорію перенесла на практику. Каже, це новий досвід, а можливість навчання заради розвитку – не те що не лякає, а й надихає.
Дві сотні працівників наразі на фабриці забезпечують виробництво до 20 тисяч виробів щомісяця. З них з десяток ВПО. 60% довозять з різних куточків Закарпаття. Хоча можуть робити удвічі більше! Потужностей вистачає, робочих рук – ні. Очільниця фабрики каже, шукають вихід. Мова про механізацію і автоматизацію процесів, аби замість трьох працівників міг впоратися один на атвоматизованому комплексі крою, до прикладу. Також оптимізація роботи в цеху – тобто кожна робоча хвилина з мінімальними втратами часу підвищує продуктивність. Практикують і колаборації з іншими підприємствами країни. Нестачу робочої сили відчувають більшість закарпатських підприємців. Адже понад 300 тисяч краян за час повномасштабки покинули країну, що створило помітну прогалину на місцевому ринку праці. Водночас Закарпаття стало прихистком для такої ж кількості внутрішньо переміщених осіб. Проте лише частина з них працездатні. Серед офіційно зареєстрованих понад 125 тисяч ВПО — понад 36 тисяч діти, 18 тисяч осіб похилого віку та майже 5 тис осіб з інвалідністю. Це означає, що дефіцит робочих рук залишається. Особливо гостро проблема постає на тлі економічних змін. Завдяки релокації бізнесу в область переїхали близько 300 компаній, які потребують працівників. Сьогодні Закарпаття — це не регіон із нестачею робочих місць, як було колись, а навпаки: ринок праці перенасичений вакансіями. Для закарпатців це дасть унікальну можливість змінити модель “заробітчанства”. Тобто працювати вдома, отримуючи гідну зарплатню, бути поруч із родиною, бачити, як ростуть діти, і водночас робити внесок у розвиток рідного Закарпаття. Ще один з напрямків вирішення питання браку кадрів, що розглядається на державному рівні, - перекваліфікація та навчання жінок на так звані «чоловічі» професії та спеціальності. Викликів чимало, проте вони можуть стати й стимулом для зміни ситуації на краще з трудовою міграцією.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
