Коні в гірській місцевості – незамінна тяглова сила. Звичайно, техніки тепер чимало у найвіддаленіших куточках, однак замінити гнідих при перевезенні сіна чи дров по крутих схилах «залізяччя» не може. А добрий чотириногий ваговоз коштує чималих грошей…
48-річний житель села Синевир Міжгірського району Іван працює в лісовій галузі. Вдома чоловік тримає ще й пару коней. Тварина – не машина, у гараж її не заженеш, а потрібно постійно годувати. Тож у вихідні коні зазвичай паслися на околиці села. Тієї неділі разом з Івановими гнідими на пасовищі знаходився ще й сусідський кінь. Коли ж під вечір господар пішов забирати своїх тварин, на пасовищі їх не було. Чоловік оббігав довкола, але все марно. Усю ніч Іванові та його сусіду було не до сну. Якщо тварини зайшли десь далеко в ліс, то можуть стати легкою здобиччю сіроманців. Але ж як із спутаними ногами подолати велику відстань?
Діждавшись ранку, Іван зателефонував у міліцію, а сам знову подався на пошуки. Коли в село прибули дільничні інспектори, чоловік уже довідався, що напередодні 27-річний житель села Юрій з якимись юнцями гарцював верхи на гнідих. Однак що було далі? На це запитання дав би відповідь сам наїзник-самозванець, та вдома Юрія стражі порядку не застали. Довелося встановлювати особи та шукати його молодших спільників. З’ясувалося: напередодні разом з Юрком «в атаку верхи» ходили 16-річний Андрій, на рік молодший Богдан та 13-річний Владислав.
Тієї неділі вони тинялися по селу без діла. На околиці Синевира зауважили коней, які зайшли в чужий город. На це підоспів і Юрій. Тварин вигнали з чужої території. Ноги у них були спутані, тож пересувалися повільно. Тоді комусь спало на думку податися верхи на своєрідну «екскурсію» в гори. Довго не вагалися: розпутали коней та й стали наїзниками. Оскільки вершників було четверо, а коней – тільки троє, двоє наймолодших вмостилися на одній тварині. Невдовзі вирушили в гори. Дехто із сільчан бачив цю подорож, однак припустили, що сталося це з дозволу господарів. Опитавши хлопців, міліціонери довідалися: в одному з урочищ вони покинули тварин, а самі під вечір повернулися в село. Власники, не гаючи й хвилини, подалися до вказаного місця. Яким же було їхнє розчарування, коли гнідих там не знайшли. Тільки наступного дня вівчарі повідомили: коні прибилися до них.
Тварин повернули законним господарям. Ось так через легковажні витівки юних односільчан чоловіки ледь не позбулися своїх чотириногих помічників.
Михайло ПИСКАЧ,
«Відомості міліції»
