Сімейство пані Ганни, жительки с. Кваси Рахівського району, у повному складі збирається тільки на великі свята. А потім жінка залишається сама. Роками її чоловік їздить на заробітки в Чехію. Повиростали діти, нічого вдома їм «не світило», тому й вони у пошуках копійки потягнулися на чужину.
Ось так і доводиться жінці, як і багатьом іншим співвітчизницям, розлучатися на тривалий з рідними людьми. Вдома ж не будеш сидіти, склавши руки: є підсобне господарство. І хоча важко обходитися без чоловічої підтримки, все ж якось потрібно давати собі ради.
Поруч з будинком сільчанки мешкає у власній оселі її старенька мати, яка часто хворіє. А по сусідству з нею -- обійстя багатодітної сім’ї. 36-річна Марія та її чоловік Василь постійної роботи не мають, виховують п’ятеро дітей. Гроші на новонароджених тепер виділяють чималі, та, як правило, навіть такі суми швидко «розходяться». До того ж, далеко не всі батьки використовують ці кошти раціонально і на цільові витрати. Часто значна сума державної допомоги, ніде правди діти, іде на спиртне.
Щось подібне відбувалося і в будинку цього сімейства. Контролювати витрачання «дитячих» грошей за призначенням соціальні служби не завжди мають змогу, адже таких сімей – сотні. Не треба бути великим провидцем, щоб передбачити: тут, скоріш за все, у майбутньому не уникнути проблеми з підростаючим поколінням.
Ганна ж шкодувала і сусідських діток, і їх батьків. Оскільки свій газда на заробітках, часто зверталася по допомогу до сусідів. Василь, бувало, не раз погоджувався щось зробити по господарству. Марія теж роботи не цурається: і картоплю допоможе посадити, сіно зібрати тощо. Вдячна господиня щедро оплачувала таку допомогу. Інколи позичала сусідам гроші.
Словом, жили сусіди душа в душу. Ідилія тривала недовго. Та все по порядку. Нещодавно Ганна захворіла, лікарі наполягали на проведенні операції. Жінка бідкалася, мовляв: на кого залишить господарство і хвору матір. Заспокоїла сусідка Марія, яка погодилася допомогти у цій ситуації. Пробула сільчанка в лікарні десь зо два тижні, а повернувшись додому, застала в оселі порядок і чистоту. Задоволеною залишилася і старенька матір. За таку турботу виділила Марії щедру винагороду.
Минув час. Нещодавно пані Ганні потрібно було придбати дорогі ліки. Жінка подалася до свого сховку у шафі, а там -- не вистачає тисячі доларів. Ошелешена господиня розмірковувала якийсь час, а потім подалася до сусідки, адже саме їй довірила ключі від будинку. Помічниця стала відпиратися. Не налякали її й погрози потерпілої звернутися у міліцію. Тож Ганні довелося таки написати заяву у Рахівський РВ УМВС. Невдовзі «шериф» Василь Максим’юк був уже на обійсті горянки. Навідався він і до Марії, однак молодиця продовжувала твердити своє: нічого не відаю, ніщо не брала з чужої хати. Щоб вивести спритницю на чисту воду, не довелося докладати великих зусиль. Дільничний відвідав кілька сільських магазинів і дізнався: Марія із солідною сумою була тут, купувала недешевий крам, що за нею спостерігалося вкрай рідко, хіба тільки після отримання виплат на дітей. А гроші у ці дні вона не отримувала. Окрім цього, стало відомо: жінка кілька разів обмінювала американську валюту на гривні.
Тож врешті-решт вона була змушена зізнатися у скоєному. Марія розповіла: здогадувалася, що в оселі є гроші. Коли господиня перебувала у лікарні, зухвала сусідка обнишпорила кімнати і шафи з білиною, де й знайшла сховок. Спочатку витягнула кілька стодоларових купюр. Сподобалося, тому поверталася сюди ще кілька разів. Сподівалася, що пропажу Гана виявить не так швидко, адже в сховку залишалося ще кілька тисяч.
Тепер невдячна молодиця виправдовується, буцімто не все пропустили з чоловіком на випивку, дещо з поцуплених грошей перепало і дітям. Однак такі виправдання не врятують її від кримінальної відповідальності.
Михайло ПИСКАЧ,
«Відомості міліції»
