Інформатор УМВС та офіцер СБУ "Про те, що смерть В.Сливки не була самогубством, спецслужби і правоохоронці знали уже наступного дня". Хто знищує родину Різака вже десятий рік?
22.06.2007 (06:00)
Якось непоміченим залишився невихід у світ минулої суботи незалежного тижневика "Вісті-тижня-центр", який впродовж років веде непримиренну боротьбу із закарпатською мафією і відстоює законні права і свободи громадян. При цьому журналісти тижневика постійно піддаються тиску і відвертим нападкам з боку обласної прокуратури, правоохоронних органів і навіть спецслужб. Цілком припускаємо, що черговий невихід тижневика викликаний якраз консолідацією наступальних дій проти журналістів з боку правоохоронних інституцій області, які сьогодні цілком під контролем кримінально-комерційного мафіозного клану головного канцеляриста країни.
Показово, що тижневик потрапив під прес "властьімущих" саме в період, коли процес над політвязнем №1 в Україні вступив у завершальну стадію, а тижневик, який постійно тримає на пульсі політичні репресії проти закарпатців, міг би розповісти закарпатцям багато цікавого і правдивого матеріалу…
Але чи варто дивуватися утискам свободи слова у країні, де закони останнім часом перестали функціонувати навіть для державних мужів і яка опинилася вже за крок до диктатури і тиранії?..
Яскравим фактом дикого беззаконня і становлення диктатури є сфабрикована на замовлення бандитського клану кримінальна справа проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака і прагнення політичної розправи над ним за його принципову позицію і непродажність.
Серед низки сфальсифікованих на адресу Різака "кримінальних справ" епізод про "доведення до самогубства" колишнього ректора УжНУ В. Сливки посідає чільне місце. Замовляючи у свого кума , прокурора області Ю. Бенци цей епізод, Віктор Балога мав на меті зіграти насамперед на імені популярного ректора, яке б підсилило каскад надуманих обвинувачень проти Івана Різака.
Завдяки потужній інформаційній атаці помаранчевих політтехнологів громадськості впродовж трьох років втовкмачується, що ректор УжНУ пішов із життя саме через самогубство і через те, що довів його до суїциду колишній губернатор Закарпаття Іван Різак, який нібито організовував проти нього перевірки і критичні публікації у пресі.
Однак сьогодні замовникам справи уже не так важливо, причетний до смерті Сливки Різак чи ні. Сьогодні їм головне, щоб у суді смерть Сливки була зафіксована як самогубство.
Слідчі закарпатської прокуратури, яка за час керівництва нею Юрія Бенци, розкладається на очах, обслуговуючи інтереси не закону і громадян, а виключно мафіозного клану, мали зробити все, щоб довести і сам факт самогубства ректора, і причетність до нього Івана Різака. Але ні першого, ні другого вони так і не довели.
Якщо їм і щось вдалося зробити за ці два роки досудового слідства, то лише довести, що самогубства насправді не було.
А що ж тоді було?
Редакція "Світогляду" отримала інформацію про те, що про справжні причини смерті ректора В. Сливки спецслужби і правоохоронці знали уже наступного дня.
Ця інформація стала надбанням кількох ужгородців уже невдовзі після кончини Сливки.
Отож, у травні 2004 року, під кінець робочого дня в одному із кабінетів будинку на вулиці Загорській в Ужгороді ( нині там приміщення Адміністративного суду) зустрілися добрі знайомі, серед яких був , зокрема, п. X., відомий як інформатор правоохоронних органів, та офіцер СБУ п. Y. В той час Ужгород досить активно обговорював смерть ректора, отож і тут не обійшлося без "центральної теми".
Саме X. розповів присутнім, що в нього є достовірна інформація про те, що Сливку вбила його дружина.
( До речі, факт "нічної сварки" подружжя Сливків у ніч на 24 травня першим озвучив один із іноземних послів, який мав того вечора телефонну розмову із ректором і чув у слухавку, що там щось коїться неладне).
За версією X., спецслужби і міліція завжди вели прослуховування телефонів такої категорії людей як ректор університету. Тому міліція і підслухала телефонну розмову Наталії Сливки із другом сімї …офіцером СБУ Z., який на той час був у місті N. З телефонної розмови випливало, що після нічної сварки і удару чоловіка ножем у ліву частину грудей жінка перелякалася, і не знала що робити далі із помираючим . Тому вона вирішила порадитися із надійним другом і працівником спецслужби.
Z. у телефонному режимі порадив Наталії, що важливо, щоб поранений був… трупом. І, що найголовніше, щоб труп був зміщений в інше місце, тобто, щоб був не на тому місці, де йому було завдано смертельного удару…
Після цього пані Сливка подзвонила сестрі і та приїхала разом із чоловіком-анестезіологом. Лише тоді всі разом почали робити все, щоб імітувати самогубство Сливки, наносячи на тілі пораненого порізи на кінцівках. При цьому перший ніж, встромлений у серце, так і залишився у грудях покійного. Інші, імітаційні порізи наносилися вже іншими ножами. Зроблено було так, що відбитків пальців не залишилося на жодному ножі. (Чому слідчі не знайшли на жодному ножі відбитків пальців "самогубця" Сливки).
Слідчі не знайшли навіть слідів крові. Лише після комплексу проведеної імітації самогубства було викликано швидку.
Коли ж уже фактично труп Сливки каретою швидкої було відправлено в лікарню нібито для операції, відомий закарпатський хірург заявив, що тіло вже покрито трупними плямами, а він трупи не оперує…
До речі, щоб не дати ходу цій справі, міліція за згоду мовчати в той час взяла сто тисяч доларів.
Цю версію X. підтвердив і офіцер СБУ Y.
Говорилося тоді і про інший епізод. Після похоронів Сливки в Ужгород приїжджав тодішній Посол США в Україні, який хотів особисто зустрітися із п. Сливкою, щоб посприяти в об’єктивному розслідуванні смерті чоловіка. Вже навіть була призначена дата і місце зустрічі. Однак, посол так і не дочекався побачення із Н. Сливкою і поїхав ні з чим…
Для багатьох ужгородців, які знали деякі подробиці сімейного життя ректора Сливки , версія про вбивство вже тоді була основною Сьогодні ж ця, версія, озвучена три роки тому на Загорській, у порівняно вузькому колі, знаходить своє підтвердження в залі Апеляційного суду Івано-Франківської області. Адже вигадана версія про самогубство за матеріалами досудового і судового слідства не лише не підтверджується, але й спростовується. Як би це не хотілося слідчим і прокуратурі.
Очевидно, пані Сливка бездоганно виконала всі поради офіцера СБУ п. Z. Бо слідство так і не змогло встановити місця, часу і навіть точної дати смерті ректора. Положення трупа слідчий не бачив, воно лишилось для нього невідомим, оскільки на час огляду потерпілий, нібито, каретою швидкої допомоги був відвезений у лікарню. Слідству до цього часу так і не відомо, в якому стані в лікарню був доставлений поранений.
Не існує жодної медичної документації, яка б свідчила, що Сливка В.Ю. був доставленийв лікарню живим і йому надавалась медична допомога.
Слідство так і не визначилося, коли настала смерть Сливки – 23 чи 24 травня. В різних версіях – різна дата.
Експертиза також цього не зробила, делікатно вказавши, що могло бути і так, і так. Експерти дали лише вірогідну відповідь, мовляв,: смерть могла наступити за 12 годин до розтину трупа, але час розтину трупа … не вказали.
Але в томі 1 є довідка №3307 від 03 червня 2004 року, якою, зокрема, Закарпатське обласне бюро судово-медичних експертиз повідомляє слідчого Данчу М.М., що судово-медичне дослідження трупа Сливки В.Ю. було проведене 24 травня 2004 року о 14 годині 30 хвилин.
Тобто, виходить, міліцейський інформатор К. не брехав: смерть Сливки настала не об 11-й ранку 24 травня, як свідчить його дружина, а, виходячи з матеріалів справи – в ніч на 24 травня 2004 року.
Нікому не відомо, що в будинку Сливки відбувалося ввечорі 23 травня і в ніч на 24 травня.
До сьогодні всіх вражає той факт, що у ванній кімнаті, де знаходився потерпілий, не знайдено крові. Всіх це вражає, окрім, звісно, слідчих , які виконують поставлене завдання.
Викликає подив, чому експерти Закарпатського бюро СМЕ взагалі приховали дані про зовнішню кровотечу. На відміну від львівських експертів, які , до речі, встановили іншу причину смерті.
До цього часу так і залишилося таємницею, як сліди крові потрапили на одяг; чому знайдені речі – майка, футболка, штани від піжами, не маючи порізів, мають численні плями крові, зокрема піжамні штани і футболка - з усіх боків, як спереду, так і ззаду. Досі невідомо, куди зник мобільний телефон ректора. До речі, слідство взагалі не цікавилося розшифровкою телефонних розмов подружжя Сливків за 23 чи 24 травня 2004 року. Тому й не відомо, з ким говорила в ту фатальну ніч пані Сливка чи покійний ректор. Мабуть, слідству для його версії такі розшифровки були й непотрібні. Версія ж про вбивство ректора вперто злочинно не розглядалася. Чому?
На багато з цих питань відповіді вже неможливо буде знайти, бо слідчий ще до судового розгляду справу… повернув дружині Сливки В.Ю. вилучені з місця події майку, футболку, піжамні штани, як речі, що нібито не мають значення для справи. В такий же спосіб слідчий розпорядиться ще з двома речовими доказами – ножами, вилученими з місця події.
Незважаючи на наявну на цих ножах кров, слідчий не призначив навіть імунологічну експертизу.
І, що вже взагалі шокує, так це те, що слідство абсолютно не цікавив той кричущий факт, що людина, яка нібито спричинила собі стільки ножових поранень, що їх не можна порахувати; яка нібито користувалась всіма трьома ножами, спричиняючи собі тілесні ушкодження, примудрилася не залишити жодного сліду від жодного пальця на жодному з ножів. Тобто, відбитків пальців покійного ректора Сливки немає на жодному із трьох ножів, яким він нібито зводив рахунки з життям.
І після цього хтось ще вірить у самогубство ректора? Мабуть , що й самі слідчі, які проводили слідство і намагалися хоч якоюсь мірою зробити цю версію вірогідною – ніколи насправді в це не вірили, але лише виконували замовлення.
* * *
Версія про самогубство Сливки В.Ю. ужгородцями не сприймалася одразу після смерті Сливки.
Тепер же, коли ця версія в суді остаточно розсипалася, коли виникло безліч кричущих запитань, на які слідство так і не дало відповіді, а багато чого і злочинно приховало, мають обов’язково бути досліджені інші версії.
Озвучена міліцейським інформатором на Загорській у травні 2004 року версія про вбивство ректора УжНУ В.Сливки – в першу чергу.
Стаття опубліквана на сайті УА-Репортер 22.06.2007 (06:00)
