- Вік, у літературних колах про тебе заговорили після першого ужгородського фестивалю еротичної поезії «Березневі коти». Розкажи, як все починалося?
– хіба? ну ми давно вже були широко відомі (у вузьких колах) ще з літстудії «Джерело» під керівництвом Хрестини Керити, але скандальна тема – таки дала своє. свого часу вона здетонувала й у руках Олександра Гавроша, тому прецедент вже був, лишалось додати контрольний постріл по суспільному консервативному смаку патріархального краю. а починалось все з сидіння Андрія Любки в білоруській тюрмі – вже тоді юний Андрій вважав, що без нього нема поступу в літзаходах краю. аби довести протилежне та підтримати його, ми (я з двома однокурсниками з філфаку – Мар’яною Хемій та Олегом Хававчаком) провели в одній з найбільших аудиторій УжНУ літературні читання з символічним перевдяганням, ходінням по столах, парними читаннями, доповіддю. в дійстві взяли участь письменники середнього покоління: Василь Кузан, Сергій Федака, Михайло Рошко, Олександр Гаврош, з молодшого були – я з Ірисею Ликович.
- З тих пір минуло шість років. Як би ти охарактеризував ЕротАртФест зараз?
– фестиваль виріс, змужнів, досяг свого апогею у форматі волонтерського дійства. еволюція відбулась стрімко. вже другий еротартфест заявив про себе, як цікавий мультимистецький захід на Закарпатті, далі тільки набирали обертів до міжнародного, потім, навіть, соціально-духовного рівнів. так, на останньому фесті любов трактувалась настільки широко, що ми змогли запровадити в форматі фесту й екопроект, присвячений вирубці дерев Боздоського парку. амбітні коти живуть своїм життям. на жаль, щорічно постає питання в доцільності проведення заходу надалі (адже проект реалізується переважно зусиллями жменьки ентузіастів), тому доля (щодо продовження) найбільшого мистецького фесту краю завжди під питанням.
- Що змінилося? І що, власне, змінив фестиваль у свідомості закарпатського читача?
– підросло нове покоління, яке сприймає багато речей, ще більш герметично, ніж попереднє. можливо – це перенасичення інформацією, дітьми мережі. але, як на мене, читач, глядач, слухач українського ґатунку зміг отримати насолоду від проведених попередніх заходів, адже акцент постійно робився на якісних проектах (в літературі, художньому мистецтві, музиці, театрі й іншому). щодо змін, сподіваюся закарпатці, так само як і організатори, знаходять в «Березневих котах» баланс вишуканого еротичного (переважно ліричного) мистецтва з деякими новаторськими (можливо, навіть трохи радикальними) заходами, що завжди на межі, суспільного смаку.
- Яким, на твій погляд, буде фестиваль років через чотири-п’ять? І чи буде він взагалі?
– гарне питання. як уже казав, доля фестивалю надалі невідома, тому важко спрогнозувати його навіть на наступний рік, не кажучи вже про такі віддалені перспективи. та сподіваємося, звісно, на краще, бо йому є куди ще рости й розвиватись.
«у мене може вийти як у Гюго…»
- Якщо про твою творчість, то чи пам’ятаєш перші проби пера? Якими вони були?
– власне пера? пам’ятаю першу ідеальну книжку, яку ми утнули з братом у віці дитячого садочку. то був «самвидав» про Колобка з наступними його пригодами. оскільки писати ми тоді ще не вміли, а книга була справді жива, пригоди Колобка під чіткою нарацією декламатора (тобто, мене) змінювались постійно. вийшла така ідеальна книжечка – неповторна. щодо друкованих, то були казочки та віршики дитячого характеру, мало в них мистецької цінності, як на мене, тепер. хоча учням молодших класів вони подобаються.
- Літератор, який справив на твою творчість найбільший вплив?
– прямо таки вплив? навряд чи назву когось так відразу. були періоди захоплення Блоком, Маяковським та іншими поетами, але, щоб аж про вплив – не доводиться говорити. хіба Петро Мідянка – я по ньому дипломну захищав. та теж дуже натягнуто й сумнівно. доцільніше говорити про близьких по духу творців.
- Що тобі ближче до душі – проза чи поезія?
– поезія звісно. хоча в мене може вийти як у Гюго (посміхається, - авт.) – він теж себе вважав великим поетом, а знають всі його за прозовими творами. десь так і в мене – літературні нагороди поки лише в номінації прози.
- Над чим працюєш зараз?
– хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани. так є кілька ідей – у вічному пошуку витаю, як завжди.
- Маєш конкретну ціль у літературі? Скажімо, отримати якусь солідну премію чи написати якийсь видатний твір?
– та ні – ми без претензій. колись може таке й було, а зараз амбітність зникла кудись, хочеться просто ділитися з іншими своїм інтимним (думками, почуттями, враженнями), здається, то комусь навіть цікаво.
- Тебе називають екстравагантним поетом. А ти сам себе так сприймаєш?
– екстравагантним? то через мій стиль поведінки та одяг, манеру епатування публіки. мені більш йдеться про екстравагантність текстів, власне, такого в мене теж, здається, значно поменшало.
«шукаю іншу роботу…»
- Вік – це, власне, псевдонім? Чому саме так себе позиціонуєш?
– так, але швидше скорочене від Віктор. мені страшенно не подобається коли мене Вітєю називають (починають сплутувати з Віталієм й усе таке). і взагалі, в угорській та й інших західних країнах Вік, Вікі – загальноприйняті скорочення. плюс – обігрується криптонім цей файно.
- Чи реально сучасному українському (і, тим паче, закарпатському) поету вижити із власної творчості?
– ну, навіть про українських поетів такого не чув. Жадан, Андрухович живуть з інших заробітків, що вже казати про закарпатських. але є, правда, прозаїки-міліонери в Україні. Курков, наприклад. поезія завжди була ненайчитабельнішою (не кажучи вже про прибутки) частиною літератури.
- Ти – доволі епатажна особистість. Як тебе сприймають рідні, друзі?
– та нормально сприймають! змирилися (посміхається, - авт.). є креативщики ще шаленіші за мене, тому все пізнається у порівнянні. довгий час рідні хотіли бачити свою «картинку», але, здається, зрозуміли, що мене варто сприймати таким яким я є.
- Чим намагаєшся вирізнитися?
– були часи зовнішнього бунту (фарбувався на блондина, вдягав цікавий одяг і так далі). тепер швидше йдеться про внутрішні, світоглядні позиції.
- Як вжився у роль вчителя?
– по-різному. дітки мені подобаються, коли вони з прагненнями до знань, відкритістю й безпосередністю. але насправді притомився від системи й шукаю іншу роботу, яка, можливо, буде ще більш засистематизованою (такий парадокс) та, швидше за все, щось креативніше, де мож краще дати раду своїм здібностям.
- Легко знаходиш мову з учнями? І взагалі, як працюється в угорськомовній школі?
– як показав досвід, (за 4 роки – 3 різні угорськомовні школи) учні – не найважча складова роботи вчителя (посміхається, - авт.). загалом, не погано, гріх було б на щось жалітися – то добрий досвід. можливо, занадто розпорошувався – між громадським діячем та викладачем, принаймні, так вийшло в останньому закладі, де працював. скрізь погано переношу авторитаризм – у будь якому його прояві.
- Чи твої учні знають, що ти поет? Як сприймають це?
– переважна більшість – знає. гадаю, то імпонувало їм, що їх вчитель – письменник, хоч ми мало про це говорили в урочний час, а в позаурочний – у дітей вже свої інтереси, які рідко переплітаються з літературою.
«веганство – це значно більше»
- Вік, знаю, що ти веган. Як прийшов до цього?
– приємно, що люди вже обізнані з цим терміном, бо роки три тому доводилось спочатку довго пояснювати, що це таке. насправді, то поступовий, сказав би навіть еволюційний, природній, етап в моєму житті. ніколи м’яса не любив, певний час був оволакто (вживав яйця-молоко) і пескетаріанцем (їв рибу) свого часу. зустрів правильну людину, яка розказала про шлях гармонізації, чи, як би це назвати, до світу (природи, тварин), до себе, до людей. Принаймні, то є послідовна й виважена позиція, якщо вже берешся за такі речі.
- Що споживаєш і чи легко у нашому місті дотримуватися такого стилю життя?
– вживаю все їстівне рослинного походження. направду – перелік великий. хто їсть тільки м'ясо, думає, чим його можна замінити, не підозрюючи, наскільки багатий світ виключно рослинної їжі. в Ужгороді, на щастя, ще можна знайти, якщо шукати, органічні продукти, але є певна проблема з вибором. і деякі важливі для веганів товари нереально відшукати. та йдеться не виключно лише про харчові продукти. адже веганство – це значно більше: одяг, засоби гігієни, медикаменти, різні побутові прилади, відвідування певних заходів. усе підлягає огляду з точки зору етики. хоча в часи інтернет-замовлень не з руки вже якось на це навіть жалітися. так, вимагає трохи зусиль обрати те, що етичне, зрештою, все ж думаючі люди й так ходять, обирають й намагаються знайти те, що краще для них.
- Як почуваєшся, споживаючи виключно рослинну їжу?
– почуваюся прекрасно! майже не хворію, а якщо з необачності все-таки умудряюсь десь застудитися, організм самовідновлюється за день. імунна система краще почала працювати. в дитинстві постійно був кволий і частенько хворів протягом року, а тепер не знаю, що таке ліки.
- Маєш багато товаришів-однодумців щодо веганства?
– в Ужгороді щодо всього не доводиться говорити мірками «багато» (якщо не йдеться про якісь попсові речі). для мене дивно, що вони взагалі є. приємно, що діє Вегклуб, де об’єднались вегани й вегетаріанці (для початкуючих то справді важливо – по собі знаю), які, крім популяризації здорового способу життя, активно разом спілкуються, відпочивають, роблять гарні проекти. в Києві, за кордоном нашої братії значно більше, легше можна відчути себе «білою» людиною (посміхається, - авт.)
«вважав би найбільшим – знайти свою половинку»
- Якими є головні принципи твого життя?
– не вбий! (далі 9 заповідей продовжуються). не можеш зробити доброго – не нашкодь бодай! не експлуатуй братів наших землян (то стосується не тільки людей).
- Чого б ніколи і нізащо не зробив?
– ого! ніколи й нізащо?! були певні речі, про які колись думалося: «от такого я точно ніколи не зроблю». потім, з часом, все змінювалося, тому я вже менш категоричний. можливо, якби то заяложено не звучало, то щось пов’язане з сім’єю, батьківщиною чи порушенням прав людей і тварин, переступу через свої якісь внутрішні закони.
- Назви три речі, що б ти хотів зробити чи чого б хотів досягти.
– несподівано трохи. може видати чергову збірку, провести п’ятий фестиваль суміжного мистецтва (триєдності поезо-малярсько-музичної) «Екле», помандрувати Європою. про досягнення ще менше йдеться. вважав би найбільшим - знайти свою половинку, власна сім’я, але то вже, як Бог дасть…
- Що в житті цінуєш найбільше?
– свободу! творчість! багатогранність і фаховість, скептичний (прагматичний) оптимізм.
- Якби мав можливість поспілкуватися з кимось з видатних людей, хто б це був?
– Тесла або да Вінчі, може Семенко чи Хлєбніков.
- І на завершення – твоя улюблена цитата?
– Арс лонга віта бревіс! зараз прокручують цей вислів у зв’язку зі смертю Богдана Ступки в його озвученому українському варіанті. то, можна сказати – девіз мого життя!
Марина Марко, http://kalejdoskop.com.ua
