17 червня, закарпатська письменниця Наталія Дурунда з Ужгорода презентувала в Публічній бібліотеці Іршавської міськради нову книжку «Як згаснуть зорі».
Творча зустріч, на яку зійшлися бібліотекарі, освітяни, журналісти, ветерани праці громади, розпочалася із представлення авторки. Цю місію виконала директорка бібліотеки Майя Бобик. Наталія Дурунда - членкиня Національної спілки письменників України, лауреатка обласної премії «Дебют», літературної премії ім. Ф. Потушняка, неодноразова лауреатка міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Між слів М. Бобик зауважила, що більше знайомі з творчістю чоловіка пані Наталії - закарпатським письменником Андрієм Дурундою, який тут вже презентував книжки. Додала, що книжку вже прочитала, однак секретів не розкрила, сказавши тільки, що цікава й читається на одному подиху.
Заступник Іршавського міського голови Іван Васильцюн вітав гостю від імені міського голови Віктора Симканинця. Зауважив, що знайомі давно, оскільки свого часу працювали в Ужгороді в одній структурі. Тому нині радий вітати письменницю в Іршаві. «Приємно, що в такий важкий для України час наші люди пишуть і видають книжки. Це дуже важливо. Нині бачимо, що окупанти найперше нищать культурну спадщину, бібліотеки, книжки, щоб стерти інформацію про нас як націю. Саме освіта й культура формують фундамент національної ідентичності, вони забезпечують передачу цінностей та історичної пам'яті від покоління до покоління. Ми не закрили у громаді жодної бібліотеки чи клуб. Читаймо книжки. Пані Наталіє, приїжджайте частіше із новими виданнями», - зауважив І. Васильцюн.
Авторка романів Наталія Дурунда поділилася, що письменництвом займається з 2010 року, переважно пише романи, де в основі сталінські репресії, події Другої світової війни та радянсько-афганської кампанії 1979 - 1989 рр. Нова книжка, з якою приїхала («Коли згаснуть зорі»), це теж роман. Загалом у творчому доробку до десятка книжок у папері та майже стільки електронних. Розповіла гостя й про письменницьку «кухню». «Я дуже люблю відчуття, коли завершила працювати над «важкою» книгою, а вже витає сюжет наступної. - деталізує письменниця. - Якось вирішила їхати на роботу не проспектом, бо там постійні затори, а поїхати іншою дорогою. На набережній побачила будинок й мимоволі бачила картину, які події там могли б розвиватися. Я потім ще не раз буду туди навідуватися. Треба, мабуть, буде зайти й подякувати господарям будинку за те, що завдяки йому народилася ця моя книга».
Коли у столичному видавництві «Ліра-К» сказали, що книга зверстана, готова до друку, то авторка зізнається, що «я вперше не була готова до того, щоб книга була надрукована». «Я розуміла, що вихід книги - як народження дитяти, з нею треба йти у світ, її треба представляти, нею треба жити, її треба прийняти. Я не була готова до цього. Я сказала: «Ні, ще не час». Видавець теж не був готовий. Тільки минулого року відчула, що готова йти далі по творчому шляху, й зателефонувала у видавництво.
Справа в тому, що «Як згаснуть зорі» писалася до війни (повномасштабної), писалася з тими настроями, які ще не були повязані з тим, що відбулося після її початку. «Прототипами були мої ровесники, люди, які сформувалися в 90-х. Але ці люди - це ті, котрі зараз тримають Україну, люди, які зараз втрачають своїх дітей. Я потім переосмислила, про що ця книга. Про потужну енергетичну силу слова, почуття образи й кровну ворожнечу, про сенс життя, про силу і можливість знайти в собі мужність жити далі після всього, що людина пережила, й найактуальніше – втрату дитини. Я щодня бачу очі тих, хто втратив дітей, бо спілкуюся й працюю з ними. Вони не згасли, вони живуть далі заради інших. Найголовніше, що книжка про любов, бо це сенс всього життя».
Завершилася презентація запитаннями, зокрема й про те, чи є творча конкуренція в родині. «Нема, бо ми з Андрієм пишемо по -різному, й нас різні теми. Навпаки – відчуваю підтримку й розуміння». Пані Наталія - мама двох дітей – доньки Ренати й сина Андрія, який приїхав із нею в Іршаву. Саме діти й чоловік є найпершими рецензентами її книжок.
Можна було придбати видання Н. Дурунди й отримати автограф. Гостя подарувала книжку для Публічної бібліотеки, де, нагадаємо, її презентувала. До речі, кожну п'яту книжку авторка відправляє у сільські бібліотеки, а також на Схід України.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
