Йосип Бартош: Бажаю щоб таємнича сила любові проходила через усі подвиги нашого народу до досконалості його душі і в цьому стрибку буде пам'ятник, якого ще не споруджував йому ніхто за всі часи!
У 1999 році у мене з'явилася можливість організувати міжнародний пленер художників. Було прикро, що за кордоном таких пленерів безліч, а у нас тільки один. Так власними силами організував творчій заїзд на базі санаторію "Синяк". На цей перший пленер я запросив художницю з Чинадієва Тетяну Петричко. Це була наша перша зустріч. Після пленеру в знак подяки вона запросила до себе додому, а коли привела мене до руїн замку, серце закалатало. Мені, людині, котра приїхала з-за кордону (там працював на замовлення церковних громад) дивитися на це страхіття було дуже важко. Відчувався сором – як можна до такого довести? Безпросвітна спустошеність, тотальний занепад і жах. Немає слів виразити бунт душі митця. Ми ходили по сходах завалених сміттям і нас уже не було – була МРІЯ. Так як виростає квітка лотосу на болоті так і в тому бруді виросла надія. Але що може художник? Величезні дубові стропила з даху розкидані, бита цегла і каміння – куди із своїм художнім баченням і фантазіями? Руки котрі тримали тільки пензлик як візьмуться за важкий дуб? Звідки взяти гроші? Так думав я, але замок вирішив інакше. Запалений мозок не покидала невгамовна думка – зроби щось! Поруч Тетяна, котра згодом стала моєю дружиною та надійною супутницею у моєму безглузді. Нашу спільну неосяжну мету підтримало небо і ми поринули у круговерть долі яка з'єднала нас, стіни, історію, біль та страждання бувших мешканців, радість власної втрати певного буття – під ногами. Нас несло кудись і ми не чинили опору. Батьки і друзі зупиняли – не робіть це! Марно. З'являлися нові картини, нові мозолі на руках, нові захоплення зробленим, нові розпачі та бажання покинути все. Не під силу! Але на обрії нові марення і вперед! Далі! І коли перші відвідувачі дивувалися, нам було незрозуміло, чому? Але це була наша винагорода!
Тетяна Бартош: Пройшов час і в 2001р. у з Йосипом Бартошем взяли майже занедбаний замок в оренду з метою його відновлення . Це був новий виток у моєму житті. Визріла необхідність спочатку подумати про других , а потім про себе. Про це мені часто нагадували мої батьки, ще з ранніх років. І ця можливість зараз непомітно набирає масштабів. Це той шлях який, впевнена, зробить всіх людей ВЕЛИКИМИ.
Член-кореспондент Української академії геральдики, Олексій Філіппов: Родина Бартошів реконструювала середньовічний замок палацового типу "Сент-Міклош", або "Замок святого Миколая". Будівництво замку на кордоні Угорського королівства розпочалося у XV столітті баронами Перені. Після баронів Перені у XVI столітті, замок перейшов у володіння іншим дворянським родинам: Франгепан, Телегді, Лоньаї, Естерхазі, Ракоці та інші.
Із роками замок перетворився на двоповерхову будівлю у вигляді букви "П". А у 1657 році він зазнав руйнації від дворянського ополчення польського князя Єжі Себастіана Любомирського. Той вторгся в Трансільванію з метою помсти через напад на Польщу князя Дьордя ІІ Ракоці.
Майже через 100 років, у середині XVIII століття, надійшла черга нових власників на докорінну реставрацію старовинної будови. Після наступного капітального оновлення замку, який здійснили Мункач і Сент-Міклошської домінії, графи Шьонборни, у 1839 році, він набув сучасного вигляду. Останні два століття тут знаходилася одна з графських економій.
Наприкінці ХХ століття замок після згортання діяльності радянського військового будівельного загону, почав знову руйнуватися і занепадати. Протікав дах, гнили дерев'яні перекриття, осипалася штукатурка.
Одного разу це побачив мукачівський художник Йосип Бартош. На нечуваний досі задум перетворити будівлю середньовічної пам'ятки у мистецький центр схвально відгукнулися численні художники із різних європейських країн. А найголовніше – підтримала його дружина, художниця Тетяна Бартош. Для неї "Сент-Міклош" уособлював ідею культурного та економічного відродження всього селища Чинадієво, в якому знаходиться славетний замок.
Останніми роками слава про відродження замку сягнула далеко за межі Закарпаття. Щорічно родина Бартошів проводить художні пленери. Картини, які залишають художники організаторам у місцевій картинній галереї на другому поверсі замку, згодом пропонуються шанувальникам сучасного образотворчого мистецтва. Отримані кошти спрямовуються орендарем на подальшій ремонт. Варто зазначити, що першу фінансову допомогу один мільйон форинтів надало Угорське міністерство культурної спадщини.
У відремонтованих палатах першого поверху Йосип Бартош влаштував приватний музей. Там він розмістив експозиції артефактів і археології.
На стінах виставкових приміщень висять копії портретів і родинні герби колишніх власників замку в Чинадієві – княгині Ілони Зріні, графа Імре Тьокьолі, князя Ференца ІІ Ракоці, родини графів Шьонборн.
Нащадок перших розбудовників, Янош Перені приїжджав для відкриття музейної експозиції.
Навесні 2012 року на подвір'ї замку Сент-Міклош з успіхом пройшов І фестиваль середньовічної культури "Срібний Татош". Для участі у ньому приїхали рицарські дружини з різних міст України, а також Словаччини і Угорщини. Мета цього багатолюдного заходу – привернути увагу молоді до відродження культури, яка дісталася сучасникам у спадок від минулих поколінь.
Наразі перед Йосипом Бартошом стоїть не менш складна наступна реставраційна робота – відновлювати приміщення другого поверху. Але орендар сподівається на успіх. Він має надію, що його задум, підхоплений багатьма небайдужими, врешті решт приведе до очікуваного результату. І в Чинадіївському замку "Сент-Міклош" буде діяти повноцінний культурно-мистецький центр.
Твоя країна
