Надзвичайно важкий епізод. Недосяжний для розуміння, недосяжний для вивчення. Причина – відсутність належно сформульованого обвинувачення і матеріалів справи. В суді (чи то потерпілі чи то свідки) – міліціонери намагалися висунути своє обвинувачення; свідок Паульо з товаришами – своє; Різак І.М. з’ясовував що ж було в Сваляві насправді; прокурори виконували додаток до обвинувального висновку, а захист намагався зрозуміти з яких справ складені ці додатки і де можна знайти справу по обвинуваченню Різака І.М.
Але з початку:
13 листопада 2004 року у Сваляві, нібито, відбулися події, які потребували розгляду з точки зору КК України.
Наступного дня, 14.11.04р. – слідчим СУ УМВС України в Закарпатській області Бурлакою Б.Б. порушено кримінальну справу №2320604 по факту вчинення хуліганських дій в готелі „Комфорт” за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України.
Напрямком розслідування було невдоволене і керівництво слідчого і прокуратура Закарпатської області.
22.12.2004 року заступник прокурора Закарпатської області Зарева порушує кримінальну справу по факту умисного заподіяння працівникам Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням ними своїх службових обов’язків, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.345 КК України.
Різак І.М. перебуває в цей час на посаді голови ОДА. Жодної цікавості до ходу слідства не виявляє.
Подальшу долю справи можна побачити тільки через 4 місяці і після звільнення Різака І.М. з посади голови ОДА:
22.04.05р. Львівська прокуратура порушує кримінальну справу відносно Пауля по ч.2 ст.157 КК України. Тобто, справа знаходиться в провадженні Львівської прокуратури у слідчого Мисяка. Справа, яку ми розглядаємо, не містить відомостей, в який спосіб розслідуванням займається інша область.
Крім того, Паулю пред’явлено обвинувачення по: ст.257, ст.14 ч.1 ст. 258, ст.294 ч.2, ст.295 ч.2, ст.342 ч.2, ст.343 ч.2, ст.345 ч.4, ст.341, ст..187 ч.4, ст..194 ч.2, ст.357 ч.2, ст.357 ч.3, ст.146 ч.3, ст.129 ч.2, ст.263 ч.1, 2, ст.15 ч.2 ст.ст.115 п.п.1, 5, 8, 9, 12, ст.348, ст.344 ч.2, ст.346 ч.2, ст.396 ч.2 КК України.
20.05.05р., наприкінці досудового слідства по цій справі і після арешту Різака І.М., прокуратурою Львівської області порушена кримінальна стосовно Пауля по ч.2 ст.294 КК.
20.05.05р. прокуратурою Львівської області порушена кримінальна справу стосовно Поповича по ч.2 ст.294, ч.2 ст.157 КК (в цей же день виділена в окреме провадження, нібито, потрібен розшук Поповича).
06.07.05р. стосовно Різака порушено кримінальну справу по ч.3 ст.365, ч.2 ст.294 КК України.
07.07.05р. – постановою Ужгородського міськрайонного суду продовжено строк тримання Різака під вартою до 4-х місяців.
12 серпня 2005 року Апеляційний суд Закарпатської області повертає на додаткове розслідування прокурору Львівської області кримінальну справу Пауля тому, що його співучасниками вочевидь є Продан, Попович, Зозуля, Пацкан та інші невстановлені особи. Суд відмічає, що слідчий порушив відносно них справи тільки 20.05.05р. (в кінці слідства) і в той же день виділив в окреме провадження без достатніх підстав. Крім того, зазначає суд, Паульо стверджує про причетність до організації цього злочину Різака і Чубірки.
Справа у Львів з невідомої причини не повертається, залишається для подальшого розслідування у Закарпатті.
17.08.05р. відносно Різака І.М. порушено кримінальну справу по ч.2 ст.157 КК України.
Така хронологія подій на час порушення кримінальної справи відносно Різака І.М.
Прошу врахувати, що це моя хронологія подій, яку я пропоную Вашій увазі у вигляді можливої, оскільки матеріали нашої справи неповні і більшість джерел інформації є у вигляді копій, а не доказів.
Але, що з цієї хронології вбачається:
1. Обставини у Сваляві досліджуються майже рік. Їх вивчає міліція, вивчає прокуратура, вивчає суд.
2. Майже рік ніхто навіть не згадує Різака.
Перший процесуальний документ з’являється, як я вже казала, 6 липня 2005 року. Заступник прокурора Закарпатської області, молодший радник юстиції Зарева І.І., розглянув, як завжди, самодостатні матеріали кримінальної справи № 6115904 і встановив наступне:
Різак І.М., працюючи на посаді голови Закарпатської обласної державної адміністрації, з метою протиправного перешкоджання громадянам здійсненні ними передвиборчої агітації на користь кандидата на пост Президента України Ющенко В.А., будучи службовою особою, умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень 13 листопада 2004 року в м.Ужгород дав своїм радникам Чубірко І.І., Паульо В.Д. та Рущаку Б.І. незаконну вказівку виїхати в м.Свалява Закарпатської обл. Та примусити працівників ГО “Пора” припинити проведення агітації та покинути межі Закарпатської області.
Таким чином, виконуючи вказівку Голови Закарпатської обласної державної адміністрації Різака І.М., громадяни Чубірко І.І. Паульо В.Д. та Рущак Б.І. з групою невстановлених осіб в кількості приблизно 100 чоловік виїхали до м.Свалява, де біля готелю “Комфорт” вчинили опір, нанесли тілесні ушкодження і побої працівникам Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області, після чого увірвались в приміщення готелю “Комфорт”, де застосували до представників ГО “Пора” фізичне насильство із застосуванням вогнепальної і холодної зброї, заволоділи їх особистим майном на загальну суму 15662,5 грн., та знищили агітаційні матеріали із зображенням кандидата в Президенти України Ющенко В.А.
Після цього вивели потерпілих з приміщення вказаного готелю та із застосуванням фізичної сили помістили їх в салон автобуса і під погрозами вбивством вивезли їх за територію м.Свалява.
В результаті злочинних дій Різака І.М. було спричинено тяжких наслідків, що виразилось в заподіянні тілесних ушкоджень і побоїв 56 особам, пошкодженні, знищенні та заволодінні майном на загальну суму 26156,5 грн., вчиненні опору 12 працівникам міліції.
Кримінальну справу порушено за ознаками злочинів, передбачених статтями 365 ч.3, 294 ч.2 КК України.
Щодо приводів цієї постанови:
Приводом до порушення кримінальної справи є безпосереднє виявлення заступником прокурора Закарпатської області ознак злочину (п.5 ч.1 ст.94 КПК України) з матеріалів кримінальної справи №6115904, принаймні, це випливає з її тексту.
Я не можу в справі знайти пояснень чому заступник прокурора Закарпатської області, молодший радник юстиції Зарева І.І. вивчає ці матеріали кримінальної справи. Станом на 6 липня 2005 року справа знаходилась в провадженні слідчого Данчі М.М. Якщо слідчий, в провадженні якого перебуває справа, - не вбачає в них вказаних ознак злочину, то як це вдалося заступнику прокурора?
Що таке були на той час матеріали кримінальної справи №6115904?
Виникли вони, як з них вбачається, 22.12.2004 року, коли прокуратурою Закарпатської області було порушено кримінальну справу по факту доведення до самогубства ректора Ужгородського Національного Університету Сливки В.Ю. 11.02.2005 року було винесено постанову про порушення справи стосовно Різака І.М. за ознаками злочину, передбаченого ст.120 ч.2 КК України, а пізніше - за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України. Також в межах цих матеріалів знаходилась справа по обвинуваченню Різака І.М. у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.
Оце були всі матеріали справи під № 6115904 станом на 6 липня 2005 року.
Тобто, обставинами, які, у відповідності до вимог ст.65 КПК України, підлягали доказуванню по кримінальній справі №6115904 були:
-час, місце, спосіб, інші обставини доведення до самогубства ректора УжНУ Сливки В.Ю., та винуватість Різака у вчиненні інкримінованого злочину;
-час, місце, спосіб, інші обставини перевищення Різаком І.М. наданої йому влади з метою усунення Сливки В.Ю. з посади ректора УжНУ, та винуватість Різака І.М. у вчиненні інкримінованого злочину;
-час, місце, спосіб інші обставини вимагання Різаком І.М. хабара у колишнього директора Батьовського хлібокомбіната Іщенка О.В., та винуватість Різака І.М. у вчиненні інкримінованого злочину.
Цілком очевидно, що дослідження і доказування перелічених обставин не має нічого спільного з обставинами, встановленими заступником прокурора Закарпатської області і викладеними в мотивувальній частині постанови про порушення кримінальної справи від 06.07.2005 року. Встановити ці факти і події в законний процесуальний спосіб в межах кримінального провадження по справі №6115904 неможливо.
Щодо підстав порушення кримінального провадження за ч.2 ст.294 КК України:
Стаття 294 КК України - “Масові заворушення”, передбачає кримінальну відповідальність за організацію масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя а також за активну участь у масових заворушеннях. Кваліфікуючим видом масових заворушень є ті ж самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків.
Наведеному злочину притаманні наступні ознаки:
-участь у них значної кількості людей;
-дії юрби скеровані не проти окремого потерпілого (особи, підприємства, організації або партії), а мають спрямованість проти існуючого правопорядку, що виражається в протистоянні законним органам державної влади і зовнішнім проявом цього є насильство над людьми, погроми, підпали, знищення майна та інші дії, викладені в диспозиції ст.294 КК України.
Саме ці ознаки злочину, передбаченого статтею 294 КК України повинні бути наявними в постанові про порушення кримінальної справи.
В тексті постанови, “злочинні дії” Різака І.М. полягали в тому, що він: “... дав своїм радникам Чубірко І.І., Паульо В.Д. та Рущаку Б.І. незаконну вказівку виїхати в м.Свалява Закарпатської обл., та примусити працівників ГО “Пора” припинити проведення агітації та покинути межі Закарпатської області.”
Навіть якщо припустити, що матеріали кримінальної справи №6115904 щодо доведення до самогубства та хабарництва і містять докази вищенаведеним діям Різака І.М., то слід дійти висновку, що вказівка трьом особам виїхати в м.Свалява і примусити працівників конкретної організації - ГО “Пора” припинити агітацію та покинути Закарпатську область – не містить жодної ознаки такого складу злочину, як “ Організація масових заворушень”, а це означає, що оскаржувана постанова не містить підстав до її порушення.
Підстави до порушення кримінального провадження за ч.3 ст.365 КК України обґрунтовані лише наявністю спеціального суб’єкта.
Отже, постанова є такою, що винесена з порушенням статей 94, 98 КПК України.
Ця постанова була також мною оскаржена до суду і єдине, чого я добилася, - це змін у формулюванні слідчим постанови про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого:
- Крім того, Різак І.М., як службова особа та представник влади, працюючи на посаді голови Закарпатської обласної державної адміністрації, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, умисно, всупереч п.п.1,2 ст.58 Закону України „Про вибори Президента України”, з метою організації масових заворушень та протиправного перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними свого законного права на ведення передвиборної агітації, - діючи за попередньою змовою з гр.-ми Чубірко І.І. та Паульо В.Д., - 13.11.2004р. в м.Ужгороді дав вказаним особам усну, завідомо незаконну вказівку зібрати велику кількість людей з числа їх знайомих, виїхати в м.Свалява, де з метою перешкоджання громадянам вести передвиборну агітацію, вчинити масові заворушення, а також, застосувавши фізичне насильство, захопити приміщення готелю „Комфорт”, що розташований в м.Свалява, вул..Алексія, 10, в якому поселились особи, що проводили на території Закарпатської області агітаційну роботу на користь кандидата в Президенти України Ющенка В.А., та шляхом насильства і погроз примусити останніх відмовитись від проведення агітації та покинути межі Закарпатської області.
Далі в постанові викладені ті ж дії інших осіб, в яких Різак І.М. участі не приймав,
Досудове слідство стверджує, що своїми умисними діями Різак І.М. вчинив злочин, передбачений ст..294 ч.2 КК України, - масові заворушення, - тобто організація масових заворушень, що супроводжувались насильством над особами, погромами, знищенням майна, захопленням будівлі, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї та інших предметів, які використовувались як зброя, що призвело до тяжких наслідків.
Для кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.294 КК України – організація масових заворушень, досудовому слідству належало встановити наступні обставини:
-підбурювання людей, які стихійно зібралися, до масових виступів, насильства, погромів, підпалів, захоплення споруд, насильницького виселення громадян, знищення майна:
-участь у них значної кількості людей;
-дії юрби скеровані не проти окремого потерпілого (особи, підприємства, організації), а мають спрямованість проти існуючого правопорядку.
Типовим способом організації масових заворушень, виходячи з практики застосування цієї норми, є поширення серед натовпу неправдивої інформації, розробка сценарію дій натовпу, розподіл ролей серед активних учасників чи окремих груп масових заворушень. Тобто, винна особа повинна скеровувати незаконні дії натовпу, а не визначеної групи однодумців (спільників), навіть якщо їх багато. Стверджуючи, що певні особи і невстановлені особи вчиняли незаконні дії „за попередньою змовою” з Різаком, без залучення інших людей, які не перебували у попередній злочинній змові, досудове слідство виключає можливість кваліфікації таких дій в якості масових заворушень.
Головною ознакою масових заворушень є спрямованість дій на спричинення шкоди і фактичне спричинення шкоди суспільним інтересам, а не лише конкретним особам. Знищення майна без цієї ознаки буде мати іншу кваліфікацію, незаконне виселення, захоплення будівлі, спричинення тілесних ушкоджень теж набуде іншої кваліфікації. Тобто, ця норма закону інкорпорує в собі склади злочинів, відомі КК окремо, і об’єднує їх однією ознакою – дії натовпу повинні бути спрямовані проти існуючого правопорядку.
В цій постанові йдеться про надання Різаком І.М. вказівки вже не трьом, а двом особам – Паульо В.Д. та Чубірко І.І.
Щоб не давати собі роботи з визначенням злочинних дій, слідчий викладає дуже просто: Різак надав вказівку вчинити масові заворушення, зібрати велику кількість людей, застосувати фізичне насильство, захопити готель. Де надав вказівку – в м.Ужгороді, коли – 13 листопада 2004 року. Дуже просто. І годі вже розмов про статті 130 і 132 КПК України. Все дотримано.
Слідчий не пояснює звідки про вказівку Різака І.М. стало відомо ще чотирьом особам: Чубірко М.І., Попович В.І., Гуранич В.В., Машіко І.І., котрі, нібито, теж „реалізовували” вказівку Різака І.М.
У п’ятому абзаці постанови про притягнення Різака в якості обвинуваченого слідчий проголошує надлюдські здібності цих осіб (крім двох, котрі отримували вказівку), оскільки твердить, що Паульо В.Д., Чубірко І.І Чубірко М.І., Попович В.І., Гуранич В.В., Машіко І.І. з групою невстановлених осіб біля 100 чоловік діяли „...з метою реалізації злочинного умислу Різака І.М. до кінця...”. Неможливо здогадались в який спосіб перелічені люди, особливо невстановлені слідством, дізнались не про наміри або бажання, а саме про умисел Різака і яким чином їхню мету встановив слідчий, якщо ці 100 осіб лишились для нього невідомі. Очевидно, що не процесуальним.
Ті ж самі дії Різака І.М., в незначних переспівах кваліфіковані ще як перешкоджання у проведенні агітації та перевищення владних повноважень. Постанова не визначає інших дій Різака І.М. крім „надання вказівки”.
Висновок: захист таки добився від слідчого виконання ним вимог статей 130, 132 КПК України, має виклад в постанові часу, місця способу вчинення злочину; то ж має аналізувати постанову з огляду вимог ст.131 КПК України, дивитись на її обґрунтованість.
Перевірити надання злочинної вказівки Чубірці І.І. немає можливості. Він у розшуку. Слідчий про це добре знає, оскільки виділяє справу в окреме провадження. Отже, чи дійсно надавав Різак І.М. вказівку Чубірці І.І., де, за яких обставин – матеріали справи не містять таких доказів.
Лишається Паульо В.Д. Завдяки слідчому позбувшись обвинувачень за 20-ма статтями Кримінального кодексу, Паульо В.Д. розповідає про перервану вечерю 13 листопада 2004 року і про свою поїздку у Сваляву. Його покази присвячені найменшим деталям телефонної розмови з Різаком І.М. і зовсім нічого не містять про його власні дії, про те, в який же спосіб він виконав вказівку Різака І.М. Він ніколи не казав, що сам „вчиняв масові заворушення”, що він особисто збирав велику кількість людей, застосував фізичне насильство, захоплював готель. Тобто, він ніколи не підтверджував жодної своєї дії, яку б він вчинив на виконання, начебто, отриманої вказівки Різака І.М.
Слідчому, при складанні постанови про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого це було добре відомо.
Дослідження пояснень Пауля В.Д. в суді мало ті ж самі результати. На питання прокурора, пояснивши, як завжди, про вказівку Різака І.М., про те, що він поїхав у Сваляву і побачив там, про особисту участь сказав наступне: „Я особисто участі не приймав у цьому процесі.”
На питання захисту свідок пояснив:
Я не мав зброї, я особисто не трогав ні студентів, ні працівників міліції. Я став з працівниками міліції. Я не причетний до знеструмлення готелю. Я не причетний до насильства людей, яких виселили. Я не причетний до пошкодження майна.
Визнаю, що під тиском Різака я поїхав.... Різаку треба було їх повикидати, я не викинув жодної особи.
Зі мною були: Попович, Балог, Пацкан. Попович наче заходив туди, за інших – не знаю. Балог сидів у машині.
З Каменяшем було може чоловік 5, з Балогою – чоловік 10-15.
Побитими я нікого не бачив.
Людям, які приїхали зі мною я надав вказівку їхати зі мною, далі вказівок не давав.
Людям, які були біля готелю „Комфорт” особисто я команд не давав. Давав Чубірко І.І.
Коли Чубірко дав команду – я не знаю. Я не чув, щоб Чубірко давав команду, Рущак чув...
Попович заходив у готель, йому ніхто таку команду не давав.
Я не знаю хто заходив у готель. До натовпу я не підходив. В моїй присутності Чубірко не керував натовпом... Я особисто не підбурював натовп”
На питання Різака І.М., свідок, зокрема, пояснив:
„Я знав, що це студенти і агітатори, Різак говорив. Мене осудили за організацію масових заворушень, а саме, я приїхав коли вивели студентів і побили міліціонерів. Я був там, переді мною виводили студентів, я міг предотвратити і не зміг – не встиг.
Я їх не викидував, їх вже викинули.”
На питання суду свідок також пояснив:
„Я не давав вказівку штурмувати готель „Комфорт”...”
Отже, висновок може бути лише один: якби навіть обвинувачення мало докази тому, що Різак І.М. надав Паулю В.Д. злочинну вказівку, то не можна ігнорувати докази, які підтверджують, що людина, котра цю вказівку отримала, не зробила жодної дії на її виконання. А якщо пропонується частково вірити доказам, а частково – ні, то треба мати пояснення чому належить вірити свідку в тій частині, яка стосується отримання вказівки і не вірити в тій частині, яка стосується виконання вказівки.
Щоб не обтяжувати себе вирішенням цієї неможливої для вирішення проблеми, досудове слідство долучило до справи вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2006 року, яким Паульо В.Д. визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених статтями 294 ч.1 157 ч.2 до умовної міри покарання.
Суд з’ясував всі обставини у Сваляві безпроблемно на рівні безтурботності. Застосував статтю 299 КПК України, послухав Пауля В.Д. процитував, його пояснення, як завжди про вказівки та щодо власних дій: „Особисто він фізичного тиску на дітей та тілесні ушкодження їм не наносив”, - і засудив.
Що з цього вироку можна побачити? Лише те, що він буде існувати рівно стільки, скільки цього буде бажати Паульо В.Д. Перша ж його скарга на цей вирок буде задоволена і він буде скасований.
Щодо встановлених цим вироком дій Різака І.М., то він є ще одним підтвердженням МАССОВИМ ПОРУШЕННЯМ прав саме Різака І.М.
Слідчий долучає до справи цей вирок зовсім не тому, що в ньому йдеться про вказівку Різака І.М. Без цього вироку слідчий не має жодної іншої можливості доводити, що Паульо В.Д. хоч щось зробив на її виконання. Доводити винні дії Пауля шляхом процесуальних доказів – показами свідків, потерпілих, впізнанням, в цій справі слідчий вважає зайвим, він збирає копії з протоколів і зшиває у справу Різака І.М. В такий спосіб матеріали кримінальної справи по обвинуваченню Різака І.М. майже не містять доказів, встановлених статтею 65 КПК України. Але якщо б вони і були, то ці докази втягували б нас у незаконні дії – у з’ясування винних дій Пауля В.Д. Власне, цим ми і займалися, адже жодному потерпілому і, за рідким винятком, дійсно свідку (тобто, не тому, хто вже був засуджений), нічого не було відомо про так звані дії Різака І.М.
Отже, слід дійти висновку, що
1.свідок Паульо В.Д. протягом досудового і судового слідства по своїй справі, протягом досудового і судового слідства по справі Різака І.М. дає покази про отримання від Різака І.М. вказівки злочинного змісту. Зміст цієї розмови чув лише Паульо В.Д. і більше ніхто;
2.свідок Паульо В.Д. протягом кримінального провадження по двом справам, неодноразово будучи допитаним і в якості свідка і в якості обвинуваченого і в якості підсудного, послідовно стверджував про свою невинуватість у вчиненні масових заворушень та дій, спрямованих на перешкоджання проведенню агітації. Тобто, Паульо В.Д. заперечував факт виконання вказівки Різака І.М.
Таким чином в цьому судовому засіданні, розуміючи, що цей судовий процес не може вирішувати питання винуватості Пауля В.Д. належить дійти таких висновків:
1.вирок про засудження Пауля В.Д. не може бути доказом вини ні Пауля В.Д. ні Різака І.М. Неможливість застосування преюдиції в кримінальному процесі позбавляє права посилатись на обставини, встановлені іншим вироком;
2.покази Пауля В.Д. про отримання вказівок від Різака І.М. є непідтвердженими іншими об’єктивними доказами по справі;
3.покази Пауля В.Д. засвідчують, що вказівки Різака І.М., якщо такі і були, лишились ним не виконаними; ще раз застерігаю від помилки Свалявського суду – навіть маючи обвинувальний вирок, не можна встановлювати винні дії іншої особи, яка не є підсудним у цій справі і яка, тим більше, заперечує вчинення винних дій. Доказом у справі є лише те, що передбачено статтею 65 КПК України;
4.в справі немає жодного доказу, який би свідчив, що події у Сваляві є результатом дій саме Різака І.М.
Інакше кажучи, слідчий потрапив у пастку, яку готував Різаку І.М. Довести причетність Різака до Свалявських подій можна тільки довівши вчинення злочинних дій Паульо В.Д. та Чубарко І.І., котрі б вказували на виконання злочинної вказівки. Інакше його вказівка – пустий звук, який не породжує кримінальних наслідків, адже інкримінуються матеріальні склади злочинів. Жодної законної можливості встановити вину цих осіб в справі немає. Стосовно Чубірко І.І. справу виділено в окреме провадження і суд не може висловити думку про його винуватість. Паульо В.Д. – не відданий суду у цій справі, він не є підсудним, він пояснив, що злочинних вказівок ніколи не виконував і наш судовий процес не може встановити нічого іншого. Посилання на Свалявський вирок є неможливим і тому, що він не є ні доказом, ні джерелом доказу, визначеним статтею 65 КПК України і тому, що Паульо В.Д. заперечує його висновки по суті, на що, як засуджений, має право, щоправда результат повинен отримати в іншому суді.
Тобто, аналіз так званим злочинним діям Різака І.М. на цьому вичерпаний. Досудове слідство каже про надання такої вказівки лише двом особам.
Але, як завжди у цій справі найцікавішим є те, що слідчий замовчує. Так, слідчий мав у своєму активі готового догоджати свідка Рущака Б.І. Він надає надзвичайні покази. Він не телефоном, а спілкуючись особисто з Різаком І.М. не де-небудь, а в його кабінеті особисто 13 листопада 2004 року отримав вказівку від Різака І.М. їхати у Сваляву робити масові заворушення. Чому б такого цінного співучасника не включити у постанову про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого?
Біда в тому, що Рущак Б.І. не бажає бути співучасником. Тому слідчий мусить визнати, що Рущак Б.І. вказівку почув, лишив її без виконання, отже відносно нього належить винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи і включити його в перелік свідків, за принципом – послухайте, що людина говорить. Почитали і послухали. Про Різака – що завгодно і скільки завгодно, а про себе – це занадто. Наприклад в суді
На питання захисту:
„ Я особисто не закликав людей до штурму.
Я особисто вказівку Різака не виконував і ці дії не вчиняв.
Я їм ніяких вказівок не давав.”
На питання Різака І.М.: „Я особисто не закликав до вчинення насильницьких дій.”
Та, власне, навіщо цитувати цього свідка, якщо слідчий своєю власною постановою визнав, що Рущак Б.І. жодних дій, спрямованих на виконання вказівки Різака І.М. не зробив.
Отже, слід дійти висновку, що постанова про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого по статтям 365 ч.3, 294 ч.2, 157 ч.1 є необґрунтованою, такою що не відповідає процесуальним вимогам, встановленим ст..131, що і було доведено в суді.
Це незаконне обвинувачення слугувало підставою для третього затримання Різака І.М. 12 вересня 2005 року, яке сталося в СІЗО в місті Ужгороді. Для цього слідчий виділив Свалявський епізод в окреме провадження. Затримання цинічне як за формою так і за змістом. Різак І.М. вже був визнаний обвинуваченим по справі, коли у слідчого виникла думка затримати його з підстав, які існують лише для підозрюваної особи. Цим затриманням слідчий „камня на камні” не лишив від Конституційних гарантій, від прав, наданих процесуальним законом особі, яка затримується по підозрі у вчиненні злочину.
В суді ми змарнували безліч часу на з’ясування подій в Сваляві, не маючи доказів причетності до них Різака І.М.
Ці докази не лише позбавлені змістовної цінності у справі Різака І.М., вони є ще і непроцесуальними.
Так слідчий включив до списку свідків Пауля, Гуранича, Поповича, Машіко, які були засуджені по подіям у Сваляві, значить, мали і мають певні права при необхідності надавати пояснення по іншій справі з тих же обставин. Їхні права недотримані.
Потерпілі, яких слідчий в додатку до обвинувального висновку визначив такими, отримали цей статус в інших справах; встановити достеменно в яких – можливості немає. Ні до слідчого Данчі, ні до Івано-Франківського суду з проханням визнати їх потерпілими або цивільними позивачами – не звертались. Щодо суті – їм нічого не відомо про причетність Різака І.М. до цих подій.
Працівникам міліції, які були на місці події, і які є чи то свідками. Чи то потерпілими, нічого про дії Різака І.М. не відомо. За виключенням Бізілі І.В., котрий каже, що Різак І.М. йому теж телефонував, при цьому вказівок не давав, а от вчив працювати. Жодні намагання перевірити його покази не мали успіху. На який номер йому телефонував Різак І.М. – він згадати не може, з якого номеру телефонував Різак І.М. – не знає. Думаю, слідчий свідомо не перевірив пояснення Бізілі. Збирання томами телефонних розпечаток для нього звична справа. А тут треба було перевірити лише 2 телефонних номери Бізілі за 13 листопада 2004 року. Не зробив.
Прошу виправдати Різака І.М. у зв’язку з відсутністю в його діях інкримінованих злочинів, передбачених статтями 365 ч.3, 294 ч.1,157 ч.2 КК України.
Стаття опублікована в 2010 році
Світогляд
