З попередником Різака на губернаторській посаді генерал-губернатором Москалем з бідної Буковини мільйонер Балога легко знаходив спільну мову. Як правило, більшість комерційних оборудок, в тому числі й протизаконних і контрабандних, вони разом з мукачівськими бригадами вже раніше практикували проводити спільно. Ще з часів міліцейського минулого Москаля. Купити аскетичного в побуті і байдужого до показухи і розваг Івана Різака дорогими костюмами чи ексклюзивними «безделушками» навіть хитрому Балозі було не під силу. Балога про це добре знав з досвіду першого протистояння з Різаком під час свого губернаторства. Тому одразу після призначення губернатором Закарпаття Івана Різака восени 2002 року з подачі хлопців із Завидова помаранчева преса оголосила його членом есдепеушної «бандитської влади», який разом з київським олігархами розкрадає Закарпаття. Наголосимо, це було в час , коли Іван Різак ще навіть не встиг переступити губернаторського порогу. Балога добре знав, що найкращий захист – атака. Тому одразу почалися брудні публікації у помаранчевій пресі, «викривальні» телепрограми, потім акції протесту, мітинги заїжджих , які час від часу чергувалися із провокаціями . Децибели критики на Івана Різака збільшувалися , що збільшувалися його реальні успіхи в економіці , розбудові інфраструктури краю. Успіхи молодого губернатора Івана Різака в економіці і соціальній сфері, які не йшли ні в яке порівняння із «здобутками» попередніх двох губернаторів, Балоги і Москаля, разом узятих, не давали спокою Віктору Івановичу. Для Балоги і його мукачівських сатрапів Різак став «бандитом» уже тоді, коли за короткий термін Різак домігся ліквідації в мініатюрній області 15 –мільйонного боргу по зарплаті, який Балога із Москалем успішно нарощували ( зараз це успішно робить ще один ставленик Балоги – губернатор Гаваші).
« Різак – людина команди»
Це інтерв’ю з Іваном Різаком, дане найстарішій газеті краю, було опубліковано у вересні 2003 року. Та багато його думок, висловлених у відповідях на запитання, є актуальними і зараз.
— Іване Михайловичу! Через кілька днів виповниться рік, як Ви повернулися на Закарпаття, але першою особою.
— Чесно кажучи, не люблю цих дат. Сто днів на посаді. Рік там чи два. Яка різниця? Це Ваш, так би мовити, журналістський прийом. Точніше інформаційний привід. Я ж прийшов усерйоз і надовго. Є питання, які можна вирішити відразу. Є такі, що потребують місяців. А є, що дадуть віддачу через роки. Якщо взяти названий Вами відрізок часу, то можна констатувати. Нам удалося серйозно наростити обсяги промислового виробництва, поліпшити фінансові показники. А це у свою чергу дозволило більш ефективно вирішувати соціальні питання. Вперше за історію краю ми розробили і почали втілювати генеральний план газифікації усіх наших населених пунктів. Економіка потихеньку виходить із тіні. До нас при¬йшли інвестори — цьогоріч утричі біль¬ше інвестовано, ніж у 2002 році. Водночас, роботи ще непочатий край. Найголовніше — не вдалося доби¬тися глибоких структурних змін з економіці краю, позбутися строкатості в роботі окремих адміністративних одиниць.
— І все ж, ви були народним депутатом, головою престижного парламентського комітету, мали, бодай, так би мовити, більш спокійне життя. Та й перспектив для будь-якого політика більше у економіці...
— Дехто, дійсно, тоді з подивом сприйняв моє призначення. Для когось це, можливо, був мій вік наймолодшого губернатора. Інші, знаючи цю непросту ділянку роботи, а основне — не завжди вдячну (хто де у світі любить владу?), почали шукати якісь там незрозумілі мотиви. Втім, все як день просто. Я — людина команди. І якщо наш Президент, люди, котрі мене добре знали, вирішили, що тут я принесу більше користі, то я з цим погодився. — Але, певно, були вагання?
— Не скажу, що їх не було зовсім. Але було розуміння необхідності. А чисто по-людськи... Дружина уже влаштувалася на роботу, син розпочав навчатися у ліцеї міжнародних відносин... Та й робота у «екологічному» комітеті мені була до вподоби. Нові люди, нові ідеї, нові підходи.
— Втім, Іване Михайловичу, коли кажете, що Ви людина команди, хтось трактує це, що Ви людина нинішнього глави Адміністрації Президента, тобто Віктора Медведчука. — Не можу це заперечувати, бо завдяки Віктору Володимировичу багато чого добився в житті. Я цього ніколи не таїв. Нинішній час — час командних гравців і я гордий з того, що всі ці роки разом із Віктором Володимировичем ми у команді Президента України Леоніда Кучми.
— Якось Ви сказали, що дехто з нинішніх Ваших опонентів уперто агітував Вас повернутися на Закарпаття і «навести там порядок». Якщо не секрет, хто?
— Ну хоча б нинішні народні депутати, колишні голови облради та облдержадміністрації Іван Іванчо та Віктор Балога. Перший у парламенті, на «території» фракції СДПУ(О) заявляв, що особисто сприятиме, аби я повернувся на Закарпаття у ранзі голови ОДА, інший про це твердив одному з київ¬ських офісів.
— Тим не менше, сьогодні вони Ваші найбільші критики... — Це говорить про їхню послі¬довність. А може, про те, що вони споді¬валися отримати «ручного» губернатора. Зрештою, я не маю ніяких бізнесових інтересів. І, повернувшись в область, тиснув в однаковій мірі на всіх, хто не хотів працювати чесно, не розділяючи їх за політичними симпатіями. Для ме¬не головним було і залишається одне: аби закарпатець жив краще.
— У таборі опозиції є ще народний депутат Сергій Ратушняк, який досить брутально висловлюється на Вашу адресу...
— Мені шкода його як політика і жаль виборців, котрі голосують за таких, як він...
— Вам, Іване Михайловичу, закидають і жорстку «партійну» кадрову політику.
— Хай. Але вдалося зміцнити керівництво кількох районів — зокрема Тячів¬ського, Мукачівського, Міжгірського, Воловецького, підвищити відповідальність ряду управлінь та служб. Робота ця триває. А щодо партійності, для мене головне — професіоналізм людини.
— Останнім часом хтось методично розпускає чутки нібито губернатора Різака звільняють. Навіть називають дату та Вашого правонаступника. Прокоментуєте?
— Ви знаєте мене — на плітки я не реагую. Є справи важливіші. — І все ж у деяких ЗМІ уперто проштовхують думку: Різак прийшов — Різак пішов.
— Смішно. Бо для когось приводом може стати, приміром, відсутність біля адмінбудинку ОДА мого службового авто. — Йдеться про вибори в Мукачеві... — Повірте, у губернатора є чимало справ, набагато важливіших. Це комусь вигідно було роздмухати містечкову подію до загальноукраїнських масштабів, а то і світових... Хоча піднятий галас має свою логіку. Вона проста: шість років у Мукачеві готувався плацдарм для одного клану. Задіяні були фінанси, медіа, втягнули навіть правоохоронців, нардепів з-за меж області, заволоділи повністю місцевим адмінресурсом... І що? Результат виявився далеким від очікуваного. І це викликало паніку у стані опозиції. І тоді почалися пошуки винуватого. А хто ж ще краще підійде на цю роль, ніж перша особа? Врешті-решт самі вони заплуталися. То казали, що Різак не втручається, то твердили, що від його дій залежало все. То міліцію звинувачували, бо не «наша», то ще шукали якихось демонів. Тепер маємо головного міліціонера-закарпатця. І це не влаштовує. Бо, бачте, не «той». Мовляв, прихильний до есдеків. Прості люди, далекі від політики, і ті вже давно розібралися, що й до чого, кому що вигідно.
— У Вас щойно завершилася досить дивна відпустка. За повідомленнями Вашої прес-служби, не було дня, щоб ви когось не прийняли, десь не побували. А як же відпочинок?
— За останні десять років відпочивав усього раз — торік з сім’єю у Криму. І то два тижні. А цьогоріч «дивну відпустку», як ви кажете, провів удома, на Закарпатті. З одного боку, не міг відійти від вирішення важливих питань, яких завжди вистачає і вистачить ще не на одного губернатора. З іншого, з’явилося трохи вільного часу. Міг частіше бувати у районах, спілкуватися з культурною та бізнесовою елітою, зустрічатися з простими людьми. Ну і, звісно, трохи більше уваги приділити сім’ї.
— У батьків часто буваєте? — Рідше, ніж хотілося б. У рідному Бобовищі відпочиваю душею. Там моє ко¬ріння, мої батьки. Там менше нещирості.
— А в інших місцях можете відрізнити де тимчасове, наносне, де підлабузництво, а де щира повага? — Гадаю, так. — Ви — публічна людина? — У діях, вчинках, навіть намірах керівник мого рангу має бути саме таким. Нещирість відчувається, як кажуть, на віддалі.
— Один з нових журналів подав рейтингову таблицю закарпатських ЗМІ. Найцікавіше, що у колонці «Реальний власник» голова ОДА (Іван Різак) фігурує декілька разів.
— До будь-яких рейтингів я ставлюся з іронією. В той же час, у мене, вважаю, нормальні стосунки з масмедійниками. Незалежно від їхніх поглядів. Я ніколи не звертався і не звертатимуся до суду на журналістів, розуміючи, що нерідко вони всього-на-всього прості виконавці чиєїсь волі... А щодо будь-якої власності, тим паче у інформаційній сфері — розчарую: в мене її немає. Це легко перевірити. Але я маю те, що ціную: повагу людей, ділові стосунки з засобами масової інформації. Декотрим, по можливості, допомагаю. Погодьтеся, це важче, ніж володіти.
— Користуючись нагодою, до¬звольте Вас привітати з днем народження, яке святкуватимете незабаром. А оскільки Ви за зодіакальним знаком Діва, зачитати уривок гороскопу, опублікованому у 32 числі «Закарпатки», де йдеться про те, що чекати Дівам в майбутньому. — ?! — «Використовуйте всі шанси, надані долею. Проявляйте якомога більше фантазії й менше стриманого раціоналізму. Жовтень принесе успіх у справах»...
— Спасибі за вітання. Хоча я вже десь говорив — віщунам не вірю. Але як жарт — сприймається. Розмовляв Віктор ДРОГАЛЬЧУК, «Закарпатська правда», 18 вересня 2003 року» * * *
Перед кишеньковими мукачівськими журналістами було поставлено завдання нівелювати провокаційними виступами і критичними матеріалами реальні успіхи Різака, систематично зображуючи його як узурпатора влади, як жорстокого керівника і політика, непримиренного до представників інших партій. Нікого особливо не обходив той факт, що при Різаку в облдержадміністрації працювали на керівних посадах представники кількох десятків політичних сил, в тому числі й «нашоукраїнці». . Сьогодні можна з певністю говорити, що молодий губернатор наробив багато помилок. І не лише, як він сам пізніше зізнався, кадрових чи управлінських. Поглинутий у вир соціально-економічних проектів Іван Різак, намагаючись зробити для поліпшення життя закарпатців якомога більше і якомога швидше, не надавав якогось особливого значення цим провокаціям і брудним випадам помаранчевої преси. Тому, мабуть, не часто давав на них рішучі відповіді. А треба було. Бо мовчанка і доброта губернатора були сприйняті опонентами як нерішучість і боязнь і лише підігрівали апетити провокаторів, які нахабніли на очах, отримуючи внаслідок тих провокацій все більше підтримки серед місцевого люмпену. Як кажуть у народі, не то правий, хто мовчить, а той, хто кричить.. .Звичайно, на Закарпатті не всі знали, хто стоїть що за цими провокаціями. Віктор Іванович, як ніхто інший, добре знав, що його перше губернаторство запам’яталося закарпатцям насамперед продажем (через його фірму «Барва») бюджетникам в рахунок заборгованих зарплат прострочених макаронів і борошна із черв’ячками, та гучною департизацією, яка закінчилася масовим звільненням «інакомислячих» із ОДА у 2001 році. Тому напередодні президентських виборів 2004 року йому ліпше було «не світитися», не лізти на барикади, не афішувати свою «відданість народу» і «високим моральним ідеалам». Цього б на Закарпатті просто ніхто не сприйняв і це б лише дискредитувало саму «Нашу Україну».. Адже багато наївних і довірливих закарпатців чомусь вірило, що після перемоги помаранчевих до влади в області прийдуть нові люди із свіжими ідеями і життя стане медом… Але, як і прогнозував Різак на одній із своїх останніх перед відставкою губернаторських прес-конференцій, після помаранчевої революції в губернаторське крісло Закарпаття знову повернувся Віктор Балога. Уже самим фактом чергового призначення губернатором Балоги закарпатська і політична , й інтелігентська еліта були кинуті в шок. Але справжній шок лише починався.
Павло Пасічний
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
