Прислужниця уряду Орбана, або як потрібно «відробляти» форінти

У листопаді цього року депутатка Закарпатської обласної ради Ілдика Орос, яка керує благодійними фондами через які надходять кошти з Будапешту, і яка по сумісництву є також і Президенткою Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ та головою Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства, отримала угорську відзнаку «За людську гідність» із формулюванням – «за активну громадську діяльність та збереження угорської громади».
Слід зазначити, що аналогічну нагороду у 2022 році отримав втікач від Товариства угорської культури Закарпаття, а саме його голова Василь Брензович, який у 2020 році покинув територію України через побоювання щодо його арешту у зв’язку із фінансовими оборудками навколо благодійних коштів підконтрольних фондів.
Під час нагородження І.Орос, угорці «відзначили» її виняткову роль у «у боротьбі, яку вона вела протягом останніх десятиліть у збереженні закарпатської угорської громади».
У своєму виступі І.Орос, як завжди на всіх міжнародних заходах та зустрічах, «жалілася» на свою важку долю та наявні утиски угорців краю з боку України, пряма мова: «Я не перша, хто отримав цю відзнаку 2023 року. Якби це залежало від мене, я вручила б таку нагороду кожному представнику закарпатської угорської громади, який протягом останніх десяти років гідно тримався, незважаючи на всі труднощі, які випали на долю закарпатської угорської громади. Зокрема тоді, коли на вулицях Ужгорода та Берегова марширували молоді люди в одностроях з прикритими обличчями, скандуючи: «Угорців на ножі!» та «Пам’ятай, чужинець: тут господар українець!». 
Також, І.Орос додала, що присвячує цю нагороду і тим, хто не володів державною мовою на належному рівні, і тим, хто отримував повідомлення із закликом пакувати речі й виїжджати із Закарпаття, і тим, хто через мовні труднощі не зміг скласти випускні іспити на такому рівні, аби продовжувати подальше навчання на батьківщині, пряма мова: «Попри все це, після початку повномасштабної війни ці люди приймали переселенців з інших областей України, за власний рахунок забезпечували продуктами та іншими необхідними речами українські родини, які продовжували свій шлях у напрямку Угорщини, а також були перекладачами, якщо виникала така потреба. Вони гідно трималися й тоді, коли родина, яку вони прихистили у власному домі, попередила, що для них неприйнятно, коли в їхній присутності говорять угорською. Були й такі випадки, коли звучала критика, мовляв, за 30 років можна було б вивчити українську краще.
Незважаючи на це, ці люди не вийшли на вулиці протестувати, кидати гранати або підривати адміністративні будівлі, а сподіваються, що рано чи пізно настане час, коли в країні, яка хоче стати частиною ЄС, усі громадяни справді матимуть рівні права».