Для мене початок повномасштабної війни розпочався вранці 24 лютого 2022 року, коли надійшли перші повідомлення про те, що росія напала на нас. Я прокинувся і сказав дружині, що не можу залишатися осторонь цього і маю йти боронити нашу землю, нашу сім'ю. Зідзвонився з друзями, товаришами Віктором Щадеєм, Федором Шандором та іншими. І в той же день ми прийшли до військкомату, записалися добровольцями у військо, а ввечері вже були у пункті тимчасової дислокації нашого 68-го батальйону.
Також у військкоматі зустрів двох своїх рідних братів, які теж прийшли служити, і потрапили у наш підрозділ. Тоді ми розпочали нашу службу разом. Так почався перший день повномасштабного вторгнення.
Після короткого, але виснажливого навчання на Закарпатті, де ми в прискореному режимі опановували все необхідне — від тактики малих груп до поводження зі зброєю, — нас перекинули на Донбас.
Довга дорога тривалістю понад тиждень, де з кожним кілометром повітря ставало все важчим і важчим. Фронт між Слов’янськом і Ізюмом тоді був напружений до межі. Постійні обстріли, розбита інфраструктура, спалені ліси й села, які ще вчора жили мирним життям. Там війна вже не була новиною з телефону — вона відчувалася в землі під ногами, у гуркоті артилерії, у втомлених очах побратимів.
Саме там прийшло справжнє усвідомлення: тренування закінчилися, тепер кожне рішення має ціну, а поруч — люди, за яких ти відповідаєш так само, як і за себе. І попри страх, невідомість і втому, було чітке відчуття, що ми на своєму місці.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
