Мені важко дивитися на весь той українсько-угорський треш, що несеться зараз від найвищих офіційних осіб обох країн. Як людина, що колись була залучена в українсько-угорські відносини, я не можу збагнути, чому найвища посадова особа Угорщини всіляко блокує допомогу країні, що бореться за свою незалежність і спливає кров’ю, а найвища посадова України робить безвідповідальні заяви, підставляючи ЗСУ й свою країну.
Якщо президент України категорично «не перетравлює» прем’єра Угорщини на особистому рівні, то навіщо допомагати йому мобілізувати електорат образами про «живіт», про «передам адресу в ЗСУ»? Для чого давати підстави для заяв і звинувачень, що Україна Угорщині ворог? Мені не вкладається це в голові…
Я категорично не розумію, чому не робиться навпаки!
Можу порекомендувати хід, який дасть абсолютно протилежний ефект. Потрібно вручити одному чи й кільком угорцям, що воюють у ЗСУ, найвищі відзнаки – Героя України. І хай вони скажуть рідною угорською мовою перед телекамерами, чому пішли в ЗСУ й захищають Україну. Це вкотре продемонструє, що етнічні угорці воюють із росіянами, захищають свою країну, в тому числі гинуть за неї, а Україна цінує їхню пожертву. Це ще раз побачать і українці, і угорці (в тому числі електорат теперішнього угорського прем’єра) і, можливо, дехто зрозуміє, що українсько-угорські відносини виходять далеко за межі того, що зараз говориться в офіційних заявах і звинуваченнях…
Я можу порекомендувати кількох бійців із нашої 128 ОГШБр – етнічних угорців із Закарпаття, котрі в перші дні повномасштабного вторгнення добровільно, без жодної «бусифікації» пішли на війну. Це прості солдати, вони служать у піхоті, в гірсько-штурмових ротах, ходять на штурми, витягують поранених і загиблих товаришів, неодноразово поранені й контужені.
Ці хлопці реально заслуговують Героя України, але за чотири роки служби на війні не мають жодної державної відзнаки. Усі подання на їхні нагородження залишаються без відповіді, тому що в сучасній українській системі заохочень набагато більше шансів отримати орден чи нагородну зброю має водій, котрий возить військове начальство в Києві, а не багато разів контужений і поранений солдат зі штурмового підрозділу бойової бригади…
У азарті особистого протистояння очільники держав зчепилися між собою, наче підлітки, котрі хочуть довести, хто «головніший на районі», а все інше не має значення. Вони забувають, що не є країнами, не є народами, а є лише невеличкими їх часточками. І що посади президента чи прем’єра – тільки тимчасові!
Пресофіцер 128 ОГШБр,
Ярослав ГАЛАС
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
