Все, що потом і кров'ю здобули в Лондоні, розвіялось, немов вранішній туман.
Матч у Молдові підкосив наші шанси, зустріч у Києві їх майже остаточно доконала. Українська збірна замість велета виявилася карликом, як написала після гри з молдованами якась тамтешня газета. Для того, аби на щось ще розраховувати, аби довести протилежне, потрібне ціле життя. Й стільки ж, якщо не більше, фарту. УКРАЇНА - ЧОРНОГОРІЯ - 0:1. Статистика + відео А зараз, похнюпившись, йдемо на зимові канікули. Десь поряд із Молдовою, і дуже далеко від лідерів. Виявляється, ось воно, наше справжнє місце. Хто винен і що робити? Розпочну з другої складової. Бо вона складніша. Простого рецепту не буде. Знайдуть тренера – від нього й будемо танцювати. Гірше вже не буде. Це точно. МОЛДОВА - УКРАЇНА - 0:0. Статистика + відео А от хто винен, для мене відповідь однозначна. Олег Володимирович Блохін. Дай йому, Боже, здоров'я й щастя. Чомусь мені здається, я б сказав, - переконаний навіть – якби Блохін не кинув напризволяще збірну, вона б не розсипалася. Ми б у двох матчах набрали більше, аніж одне очко. А так… Андрій Баль зайвий раз довів, що він вправний лише тоді, коли ні за що не відповідає. Про Олександра Заварова узагалі говорити немає про що. Дійсно, національна збірна була залишена на волю випадку. І випадок підкрався дуже й дуже помітно. Словом, за що боролися… З молдованами гру програв – а саме так треба вважати її підсумок – виконуючий обов'язки головного тренера. Він зробив усе можливе, щоб його підопічні билися головою об не дуже тверду, та все ж гнучку молдовську стінку. В матчі проти чорногорців наш виконуючий обов'язки намагався виправитися. Для цього змінив лінію атаки. І навіть схему гри. Проте результат – аналогічний. Тобто, як у відомій байці: "а ви, друзі, як не сідайте…". Найголовніша помилка нашого так званого тренерського штабу в грі проти Чорногорії – не методична, як попередня. Її, цю помилку, як на мене, варто шукати в іншій площині. Суто психологічній. Не зуміли наші наставники як слід налаштувати підопічних на гру. Не зуміли й налаштувати у перерві, коли треба було виходити із ситуації "грогі" по перерві. Тому все закономірно. Все правильно. Претензії маю й фактично до всіх футболістів. На відміну від того таки Баля, який цих претензій практично не має. Так, бігали наші добре, так були активними, так, навіть володіли незаперечною перевагою. Проте гра, якщо називати речі своїми іменами, проходила якось повз нас, повз наше сприйняття й наше розуміння. Не варто говорити, що вона йшла за сценарієм гостей. Але вони обрали найпростіше рішення, і воно виявилося не тільки правильним, а ще й переможним. Глуха оборона, рідкі контратаки і пошук чужих помилок – це читалося в діях і очах чорногорців. Це було очевидним. І нехай вони пішли шляхом найменшого супротиву, нехай використали лише чужі слабинки, проте хіба ми можемо їх чимось дорікати? Ми, хто програв. А ось який курс на цю гру обрала наша команда, можна лише здогадуватися. Центр поля проходили швидко, намагалися активно діяти на флангах. Це те, що впало в око. Це те, що, за великим рахунком, читалося. Проте для того, аби змайструвати саме такий план на гру, не обов'язково бути Заслуженим майстром спорту та Заслуженим тренером України. Це скаже вам будь-який тренер ДЮСШ. А от що далі? Що робити з тих флангових активів? А хто його знає… Коноплянка, на появу якого чекали, немов на месію, розмінювався на дрібниці. Девіч, схоже, вирішував якісь свої суто балканські розбірки. Старанний Гусєв зараз уже просто не тягне, не біжить так, як раніше. Сплести все це докупи – просто нікому. Мабуть, не в останню чергу тому, що в чотирьох провідних наших клубах такі функції – винятково в руках, ногах та головах легіонерів. Тому й виходить, що Ротань, який у "Дніпрі" виконує переважно руйнівні функції, в збірній повинен створювати та з'єднувати. Не склалося. Не могло скластися. Тому й товклися головою об стінку. За всю гру – лише півтора небезпечних моменти створили. Удар Гусєва з-за меж карної зони в першому таймі, і намагання Ротаня зіграти головою вже в межах цієї самої карної зони. Можна ще згадати пару штрафних ударів, перспективних потенційно, проте виконані вони були, скажемо відверто, бездарно. А на іншій шальці терезів – одразу три по-справжньому небезпечних удари у виконанні гостей. Саме тих гостей, які, здавалося, претендували лишень на нульову нічию. То, може, вони таки справді мали слушність, коли перед матчем прозоро натякали, що знають, як проти нас грати, знають, як перемагати? А про що натякала перед матчем наша сторона? Баль говорив банальності. Як і перед Молдовою. Хоча цього разу додав, що знає, де в суперника слабкі місця. Ну, і де ж ті місця, Андрію Михайловичу? Не розумію всього цього. І навряд чи зрозумію. А от прийняти доведеться. А разом із тим – ще й констатувати, що шлях від дива до конфузу виявився навіть коротшим, чим від великого до смішного. Із тим і йдемо відпочивати до весни. Десь поряд із Молдовою і Сан-Марино, і дуже далеко від лідерів.
Олександр Солнцев
Джерело:prosport.tsn.ua
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
