Спочатку планувалося провести поєдинок 22 квітня в Києві на Республіканському стадіоні, проте через фінансові труднощі Федерації футболу України матч вирішили перенести в Ужгород, найближче до кордону з Угорщиною. Матч був призначений на 29 квітня і починався о 19:00.
У першому таймі гравці обох збірних діяли гостро, а українці не поступалися противнику ні в чому. До перерви підопічні Віктора Прокопенка могли відкрити рахунок: на 15-й хвилині небезпечно пробив Юрій Шелепницький по воротах Іштвана Брокхаузера, однак угорців врятувала штанга. А незабаром в штрафній площі угорців був збитий Сергій Щербаков, проте суддя пенальті не призначив.
У другому таймі ефективність гри українців знизилася, гравці стали частіше помилятися. На 61 хвилині Іштван шалой відкрив рахунок, скориставшись помилкою оборони України. Угорці повели 1:0. Ще через 9 хвилин тієї ж помилкою скористався Йожеф Кіпр, який роком раніше забивав двічі у ворота збірної СРСР. Нарешті, на 84-й хвилині Кіпр забив третій м'яч, реалізувавши пенальті, і довів рахунок до непристойного - 3:0. Гол престижу українцям вдалося організувати тільки на 90-й хвилині: Іван Гецко зміг розпечатати ворота Брокхаузера. Але на більше сил у «жовто-блакитних» не вистачило: Україна програла 1:3 Угорщини.
Біографія Івана Гецка:
Народився у Дніпропетровську та ще у ранньому віці сім'я переїхала до Закарпаття. Батько Івана Гецка був футболістом, виступав у другій лізі. Він славився своїм хорошим ударом і син ще з також дитинства намагався виробити сильний і точний удар — згодом майбутній нападник відзначався своїм умінням виконувати штрафні удари. Першим дорослим колективом для Гецка стало ужгородське «Закарпаття» — команда другої ліги СРСР, куди футболіста запросили у 1986 році. У 1988 році проходив військову службу у армійських командах «Зірка» (Бердичів) та СКА «Карпати» (Львів).
Після повернення до Закарпаття гравцем почали цікавитися сильні колективи — гравця запрошував «Шахтар» (Донецьк) і сторони навіть попередньо все узгодили, але навесні 1989 року до Ужгорода прибув один з тренерів одеситів Володимир Плоскина і врешті-решт нападник віддав перевагу одеському «Чорноморцю». Одеська команда в кін. 80-х — поч. 90-х років зібрала пристойний колектив (Юрій Нікіфоров, Ілля Цимбалар, Дмитро Парфьонов), який під керівництвом Віктора Прокопенка фінішував четвертим у чемпіонаті СРСР 1991 року та виграв Кубок України 1992 року.
У 1990 році отримав запрошення до збірної СРСР. За неї Гецко провів 5 ігор. Також нападник увійшов до історії як автор першого забитого м'яча збірної України. У дебютній грі «синьо-жовтих» проти Угорщини він вийшов на заміну у кінці матчу і забив єдиний гол українців — на 90 хв. ударом зі штрафного (у підсумку угорці перемогли 3:1).
Після проголошення незалежності зіграв у першому чемпіонату України (1992 рік) і поїхав за кордон — до ізраїльського «Маккабі» Хайфа. Там Гецко здобув чемпіонство і виграв Кубок Ізраїлю. За ізраїльський клуб тоді виступало кілька вихідців з колишнього СРСР (наприклад, Віктор Чанов і Сергій Кандауров), а одним з тренерів був Андрій Баль. Проте після двох успішних сезонів у клубі почалися проблеми з грошима і нападника вирішили продати: Іван Гецко їздив на оглядини до «Серветту» (Швейцарія) та англійського «Портсмута». Клуби не змогли дійти згоди щодо ціни трансферу і Гецко, відсудивши у керівництва «Маккабі» заборгованості у зарплаті, вирушив до вищолігового «Локомотива» (Нижній Новгород). Там нападник провів неповні 2 сезони, став гравцем основи і регулярно забивав (усього 18 мячів), потім ненадовго перейшов до «Аланії». У 1997 році повернувся до українського чемпіонату — у «Дніпро».
Вдалими для футболіста стали сезони у львівських «Карпатах» — у 1998 році зелено-білі здобули «бронзу» чемпіонату України. Наступного року команда посіла четверте місце, а Гецко забив 16 голів у першості країни і посів 2-е місце у суперечці бомбардирів — динамівець Андрій Шевченко забив на 2 голи більше. У підсумку нападник провів у барвах «Карпат» 29 голів, ставши другим найкращим голеадором львів'ян у всіх чемпіонатах України.
У 2000-2001 рр. виступав за «Кривбас», восени 2000 року знову став другим найкращим голеадором вищої ліги — 19 голів (динамівець Максим Шацьких забив тільки на 1 гол більше). Закінчив кар'єру у харківському «Металісті» — 23 липня 2001 року гравець потрапив у автомобільну аварію, пережив реанімацію і кілька операцій і вирішив закінчити виступи на найвищому рівні.
Від 2003 до 2007 року тренував любительський клуб «Сигнал» (Одеса) — місцеву міліцейську команду, з якою їздив і на міжнародні турніри. Саме із «Сигналу» прийшов до «Чорноморця» півзахисник Ринар Валєєв (1987 р.н.). З 2007 року Іван Гецко — тренер селекціонер «Чорноморця».
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
