Переїзду сімї Івана Різака додому передували довгі розмови в сімї та за її межами. Спочатку був намір переїхати до Києва та пропозицій по роботі не послідувало. Не дивлячись на великі обіцянки. Зате із Закарпаття було багато розмов з переконаннями повернутися додому. Найбільш конкретними були з нинішнім губернатором Закарпаття Олександром Ледидою і колишнім міністром МНС Віктором Балогою, який тоді був куратором області від уряду. Обоє незалежно один від одного пообіцяли всім членам сімї Івана Різака допомогу з трудовлаштуванням.
Сімя недовго вагалася, бо в планах і так стояло повернення додому, а перед очима німий знак питання: чому ми взагалі всі сім років не дома?
Після приїзду Іван, Галина та Олексій зайнялися квартирою, в якій за сім років навіть двері ніхто не відкривав. Тому роботи вистачало. Пізніше До Івана Михайловича заходили друзі, родичі, знайомі.
Іван Михайлович зателефонував до губернатора. Не зумівши звязатися з Балогою,переговорив з народним депутатом Петьовкою. Але до цих пір не зустрівся ні з губернатором, ні з колишнім куратором Балогою. Це так до слова....
Першими після брата Василя в гості до Різаків прийшли генерали Буковський, Лемак та колишній перший заступник прокурора області Микола Геревич.
Трохи позгадувавши роки спільної роботи, Володимир Якубович залишився в сімї сам і випалив буквально наступне: Вам треба ходити пішки по місту(мабуть був в курсі, що сімейну машину хтось із друзів забрав і до цих пір не повернув), схиливши голову( нащо резоннно Галина Вікторівна його запитала, що ми комусь погане зробили), і завжди памятати, що Різаків тут не чекали.
Питання до цих пір висить в повітрі. Хто не чекав? Чому хтось має чекати тих, хто просто повертається дододому? Може запитати когось вголос, чому Різаки були в далекому Харкові, часто без роботи і засобів існування? Та ні! Володимир Якубович про умови життя сімї Різаків знав добре та щось недоговорював. Людина він розумна і досвідчена. На свої ж питання пан Лемак так і не відповів. Різакам були раді сотні людей, які за короткий час провідали їх дома. В політику Іван Михайлович і не пробував повертатися ні в якій ролі, хоча проходили вибори. Та ніхто, чесно кажучи, і не пропонував.
Вів тихе сімейне життя простого безробітного, з якогось разу влаштувавши дружину і сина на роботу. Продовжив працювати над дисертацією.
Незважаючи на все, сина вбили. Якби до когось із сімї були претензії, це легше було зробити у великих Києві та Харкові. Значить, щось не те...Звідки ж пролунала команда на вбивство? Напевно, звідкись здалеку, бо приховували злочин дуже вже солідні як для Закарпаття люди.
Про що знав і не договорив генерал Лемак рівно рік тому.... А ще Володимир Якубович похвалився, що професор-кардіолог Рішко - його сват. І він уже знав, що Олексій Різак вже відновив звязки з колишньою своєю однокласницею Ганною Рішко....
А ще прокурор Лемак знав, що найбільш жорсткий і професійний громадський захисник екс-губернатора Різака - син Олексій. Може тому пробував не подати руки Різаку молодшому Володимир Якубович в Закарпатській прокуратурі під час завершення реабілітації Різака- старшого...
А ще генерал Лемак з чиєїсь подачі в один момент був посередником між Різаком і київським адвокатом Висоцьким, який на грані психічного зриву забороняв брати участь Івану Різаку в засіданні Верховного Суду України, де відмінили обвинувальний вирок екс-губернатору....
СВІТОГЛЯД
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
