Вщент заповнений потяг «Львів—Солотвино» повільно, але впевнено довозить нас, своїх пасажирів, до кінцевого пункту призначення. Хоча на календарі середина тижня, але загальний вагон поїзда переповнений. Про те, що коїться тут у суботу–неділю, можна лише здогадуватися.
«Колись загальних вагонів було три, потім два, і ось тепер скоротили до одного, — скаржиться одна з попутниць. – Які для цього були підстави, не розумію. Адже бажаючих поїхати цим маршрутом дуже багато. Ми добираємося зі Львова, купували квиток за кілька днів. На плацкарт уже не було, ледве встигли вхопити до загального.
«Хто їде на «озера», сходьте тут», — перебиває жінку голос провідника. Практично всі пасажири підводяться з місць і прямують до тамбура. На платформі нас вже чекають підприємливі місцеві жителі – з оголошеннями в руках «здам кімнату».
До озер нам з друзями довелося добиратися на таксі, оскільки кожен у нашій невеликій компанії був у Солотвині вперше. За 3-хвилинну поїздку довелося «викласти» 25 гривень. Зате так ми дізналися, що озеро знаходиться за 10 хвилин пішої ходи від вокзалу.
♦ Так зустрічають відпочивальників у Солотвині.
Чим здивував нас курорт, то це великою кількістю людей. Місцеві пляжі переповнені відпочивальниками. Біля озер є невеликий базарчик. Цікаво, що ціни на ринку не вищі, ніж деінде. За вхід на пляж заплатила 10 гривень.
«Ще кілька років тому покупатися в знаменитих солотвинських озерах можна було безкоштовно, — розповідають досвідченіші туристи. — Проте пляжі були буквально вкриті сміттям. Сьогодні, як бачите, тут досить чисто».
Занурившись в озеро, розумієш, чому невеликий закарпатський курорт є таким популярним серед туристів. У солотвинській воді відчуваєш себе абсолютно невагомим, тримаєшся, наче «поплавок». Ну і, звичайно, до цих характеристик додаються лікувальні властивості солі.
♦ Солотвинські солені озера.
День на солотвинському курорті минув за мить ока. Настав час збиратися додому. Аби змити із себе всю сіль, якою ми буквально просякли, подаємося до найближчих душових. До речі, ціни на ці блага цивілізації тут також цілком прийнятні. Вхід до душової коштував 3 гривні, користування туалетом безкоштовне. Та, на жаль, до місцевих вбиралень більше підходить закарпатська назва «бударі». Повноцінного санвузла на нашому пляжі не було. Душ теж був не в найкращому стані, видно, що кабінками користувалися ще за радянських часів. Хоч тутешні вбиральні були порівняно чистими, все-таки нинішнім господарям озер варто зважити на те, що відвідувачі їдуть до Солотвина з усіх кінців України та найближчого закордоння. І витратити кілька тисяч гривень хоча б на біотуалети та ремонт душової просто необхідно.
Зрештою, повертаємося додому. За 15 хвилин неспішної ходи добираємося до вокзалу. Незлим тихим словом згадуємо ранкового таксиста, що непогано заробив на нашій необізнаності.
Але доходимо висновку, що місцева влада могла б вплинути на цю ситуацію. Кілька знаків «Солотвинські озера – 700 м», напевно, стали б у пригоді новоприбулим. Адже 25 гривень за таксі є не найнижчою ціною. Середня вартість послуг тутешніх перевізників — 40—50 гривень.
В очікуванні «дизеля» роздивляємося перон, який не встигли оглянути під час ранкової біганини. Спекотно. Не менше сотні людей зібралися тут, чекаючи на поїзд. Тим, хто прийшов раніше, пощастило трохи більше за решту. Вони змогли «отаборитися» на бетонному фундаменті. Решта — мусить стояти. Тутешня зупинка не головна, потяг «Львів—Солотвино» зупиняється у Солотвині тричі. Та враховуючи, що саме тут виходить більшість туристів, було б логічно поставити на зупинці хоча б кілька лавок та навісів, зробити зупинку більш облаштованою.
Нарешті з’являється наш поїзд. Сідаючи на свої місця, думаємо, що наші «солотвинські» пригоди вже завершилися. Але ні, знадвору долинають уривки жвавої суперечки. До вагону не пускають групу студентів, що залишили свої документи вдома. Хоч квитки у дівчат та хлопців є, проте без паспорта чи студентського квитка провідники відмовляються їх пропустити. Студентам не допомогли ні переговори із начальником потяга, ні спроба хлопців «домовитися» із провідником. Потяг від’їжджає, хлопці й дівчата залишаються на пероні. Добре, що молодь була в доброму гуморі і перспективу провести ще один день у Солотвині сприйняла досить оптимістично...
Це все, що встигло охопити за один день наше невибагливе туристичне око. Звичайно, у цій розповіді є багато білих плям. Але про умови в тутешніх пансіонатах, лікувальні властивості соляних шахт, про ймовірність техногенної катастрофи у Солотвині можна прочитати у багатьох інших публікаціях. Але й ця, сподіваюсь, для пересічного «туриста вихідного дня» буде не зайвою.
На завершення пропоную кілька підказок тим, хто вперше їде до Солотвина поїздом.
► Обов’язково, навіть якщо їдете загальним вагоном, беріть із собою паспорт або інший документ. Інакше вас просто не пустять до поїзда.
► Від залізничного вокзалу і до озер не більше ніж 5—10 хвилин ходи. Дорога пряма, не потрібно нікуди звертати. Треба просто іти вперед.
► Мобілки, фотоапарат на пляжі краще поставити у поліетиленові пакети, солотвинська сіль насправді «всюдисуща».
► Не варто здалеку нести провіант, ціни на тутешньому ринку досить прийнятні.
► Не пірнайте, слідкуйте аби вода не потрапила в очі, тримайте біля себе трохи питної води, аби в разі чого промити очі.
► З дрібними ранами, порізами чи мозолями до Солотвина краще не їхати. Інакше перші занурення у воду будуть дуже неприємними.
► А після повернення додому напишіть на адресу «Укрзалізниці» електронного листа з проханням додати хоча б іще один вагон до потяга «Львів—Солотвино». Ми з друзями саме так і зробили. Це займе усього кілька хвилин. Хтозна, можливо, велика кількість скарг від пасажирів примусить керівництво «залізного монополіста» відреагувати на ситуацію.
Газета "Новини Закарпаття"
Христина ГОРВАТ
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
