Ми вже повідомляли, що в ужгородському видавництві «Гражда» на початку року побачила світ книгавченого–лісівника, інженера лісового господарства,кандидатасільськогосподарських наук, першого на Закарпатті заслуженогоприродоохоронця України Миколи Бігуна під назвою «ЛісамЗакарпаттязеленіти вічно».
Микола Юрійович, який практично все своє життяприсвячує охороні, мудрому використаннюі збереженню лісів Карпат, народився 1942 року в багатодітній сімїлісорубів у високогірному селіРуська Мокра Тячівського району, добрезнаний і шанований не лише в рідномуЗакарпатті , але й далеко за йогомежами. Його численні газетні публікації,брошури, монографії , присвяченіприродоохоронній тематиці, пронизані непідкупноюлюбовю і вболіванням автора задолю Отчого краю, за завтрашній день Срібноїземлі.
У своємунауково-популярному виданні автор акцентуєувагу на науково-технічному таприродоохоронному аспектах своєї багаторічноїпраці в лісовому господарстві Закарпаттяна різних посадах, розвитку іпроблемах лісової галузі – чи неосновної галузі економіки Закарпаття.
Однак, цікавевидання ще й тим, що в ньому окремий розділ присвячено людям, котрі вепохуварварського нищення природи найбільше зробили для краю, аби зберегтидлянащадків унікальний об’єкт природи –закарпатські ліси.
Варто зазначити, щовирішення питання лісокористуваннябуло і залишається на Закарпатті одним зголовних критеріїв, за яким населеннякраю визначає ефективність роботи тогочи іншого керівника краю.
Десятиліттямипрацюючи безпосередньо в середовищілісників, лісорубів, тобто справжніх господарів лісу Микола Бігун очевидно має всіпідстави давати аналізроботи і характеристики очільниківобласті.
Мабуть саме тому утретьому розділі, який має назву «Палкі патріоти краю і лісу» Микола Бігун з висоти свого багаторічного природоохоронногоі життєвого досвіду йпрофесійного аналізу виокремив всього чотири постаті керівників краю, якихзакарпатцівважають справжніми господарями і патріотами краю.
Це добре відомі нелише верховинцям політичній управлінські фігури – ІванГрунянський, Юрій Ільницький, МихайлоКраїло та Іван Різак. Кожному з цихсамобутніх і поважних керівників авторприсвятив окремі нариси. Вони особливоцікаві тим, що характеристикукерівникам дає політично незаангажованийпрофесіонал,науковець і чоловік критичного складу характеру, який, міжіншим, « зїв не один пуд солі» у своїйцаринілісокористування й охорониприроди і не зодним міністром і керівником області.
Ось що пише у своїй книзі МиколаБігун:
«…
…Ще одну кардинальнупроблемууспішно й оптимально вирішило керівництво області на чолі з губернаторомІваном Різаком – доля колишніх колгоспних лісів. Протягом останніх трьохроків ліси, що були в користуванніколгоспів,залишались, по суті, нічийними, що завдавало їм шкоди.
Нова влада у лютому 2003 року звернулася до міністерствааграрної політики України пр. створенняв області державної вертикалі управлінняі веденнялісового господарства в лісах агропромислового комплексу. 7 березня2003 рокувидано наказ, яким створено Головне державне спеціалізованелісогосподарськеагропромислове підприємство «Закарпатагроліс». Розпорядженнямголови ОДА від 8квітня передбачено передати ліси колишніх сільгосппідприємств упостійнекористування новоствореному держпідприємству.»
«Хай там що, було би не обєктивно несказати протодішнього губернатора краю Івана Різака кілька приємних та добрихслів, просправи, які він робив для лісу, для природи і краю в цілому, як істинний закарпатець,справжнійпатріот краю. Жодний із губернаторів не зробив стільки добрих справ лялісу,при роди і краю в цілому, як Іван Михайлович Різак. Найперше вінліквідувавкомісію з розподілу лісосічного фонду, яка діяла приголовіоблдержадміністрації ( очолював її перший його заступник) і ділилалісосікисотням комерсантів, звичайно, не за красиві вічка. Однак лісникам припало до смаку ділити і віддавати лісфонд в рубку приватникам,бо мали зтогочималий зиск – за те, де виділити лісосіку, близько чи далі, якої вонаякостітощо…
Щоб узяти під контроль влади екологічнуситуацію таприродокористування вобласті, саме ІванМихайлович Різак створив приоблдержадміністрації спеціальну громадську раду з питань екологіїтараціонального використанняприроднихресурсів, яку сам особисто очолив…
Ще один приклад конкретної дієвоїроботи Різак якгубернатора і голови ради. Виступаючи на засіданні ради я звернувувагу напроблему природо згубного методу трелювання ( транспортування)деревини згір,який базується на важких гусеничних тракторах, по суті – танках, бовіннайдешевше. Шкоду, які ці трактори наносять природі, особливо зимродючогогрунту та знищення підросту, ніхто не враховує. Доречно сказати, щодляутворення одного сантиметра родючого шару грунту у природному процесі необхідно 300 ібільшероків, а гусеницями тракторів він знищується сотнями тисяч тонн, упливаючизрозвитком ерозії у річки і потоки та знищуючи там усе живе, бо саметрелюваннядеревини проводиться по гірських потічках. Мене в цьому питанняпідтримали професориКомендар, який у той час був заступником голови екологічноїради, Бойко та іншічлени ради. Мені було дано головою ради протягом тижня разомз іншими членамиради та відповідними працівниками облдержадміністрації підготувати з цього питання спеціальне розпорядженняголови облдержадміністрації заподанням ради. Протягом десяти днів вийшло-такиспеціальне розпорядженнягубернатора, яке було надто некомфортним длякомерсантів, бо переходити натрелювання лісу легкими колісними тракторами, щомогли брати вантаж деревини у2–3 рази менший, аніж гусеничні, таповітряним транспортом –канатно-підвісними установками вимагалочималих додаткових витрат. Згодом було прийнято іспеціальний Закон України прозаходи по боротьбі з ерозією грунту таїх застосування налісозаготівлях у гірських лісах Карпат, який офіційнозабороняв проводититрелювання деревини з гір гусеничними тракторами.
І це, повірте, велика заслуга самеІвана МихайловичаРізака як губернатора – великого закарпатського патріота,звичайно, разом зіншими природоохоронцями краю.
Хочу відзначити, що усім людям,особливо керівникамвисокого рангу, властиво десь в чомусьпомилятись. Але у ставленні до лісу, природи вцілому, заради справедливості,потрібно віддати належне саме губернатору різаку.Впевнений, що це оцінили ібудуть завжди цінувати закарпатці, будуть йогозгадувати не злим, тихим словомі дякувати. Бо він зробив те, чого не зробили усігубернатори краю разом узяті,бо вони не турбувалися про ліс,природу,її чистоту, і, якщо хочете,про людей взагалі.»
Якпрофесійнийгосподар лісу з величезним фаховим і життєвим досвідом Микола Бігуну своїй книзідав обємну й різнопланову характеристику багатьом керівникам краюі відомимполітичним і господарським діячам області.
Середтих,кому у книзі «дісталося» від поважного автора чи не найбільше–.самеекс-губернатор Закарпаття Іван Різак.Мабутьсаме тому утретьому розділі, який має назву « Палкі патріоти краю і лісу»,ніби узагальнюючисвою оцінку губернаторської діяльності Івана Різака, Микола Бігун присвятив Івану Михайловичу окремущиру і теплу замальовку:
«РІЗАК ІВАНМИХАЙЛОВИЧ
Колишній голова Закарпатської ОДА -справжнійреформатор
Народився у селі Бобовище, що наМукачівщині,коріннийзакарпатець, який усім серцем і душею любить ішанує свій рідний край, йоголюдей та унікальну красу природи, його могутніліси. Працюючи в обласнійдержавній адміністрації, а згодом ставши губернаторомкраю, самовіддано і наполегливопрацював над розвитком області, поліпшеннямсоціальної сфери та побуту людей.Не одна школа, лікувальний заклад та дошкільнаустанова була збудована зачасів керівництва областю.
Справжнім пам`ятником йому залишаються побудовані зайого участіта суворого контролю за ходом і якістю робіт унікальний комплексзалізничноговокзалу та обласного кардіологічного центру в Ужгороді. За трьохпопередніхгубернаторівобластікардіоцентр, а точніше - самі стіни–десяток роківстояли уграфі довгобудів і, по суті, розвалювались. Іван Різак як керівник краювзявсяцей об`єкт фактично заново побудувати за якийсь рік, оснастив йогосучасноюнеобхідною апаратурою - нині цей лікувальний заклад в обласному центрієкращим, тут успішно лікують і радують хворих людей на серцевіхвороби.
Незважаючи на величезну зайнятість, він постійноприділяв значнуувагу проблемам екології, охороні природи та ефективномувикористанню природнихресурсів рідного краю. На першому місці у нього бувголовний природний ресурсобласті - ліс, його збереження, примноження тараціональне, невиснажливевикористання в інтересах людей краю.
Щоб тримати питання екології та природокористування інасампередлісокористування в області на постійному контролі, за ініціативоютодішнього губернаторакраю при голові облдержадміністрації була створенаспеціальна громадська рада зпитань екології та раціонального використанняприродних ресурсів Закарпаття.Задля авторитетності та дієвості її подальшоїроботи очолив раду сам губернатор- Різак Іван Михайлович, а секретарем ради булопризначено його першогозаступника Ревака Степана Степановича. До складу радибуло включенонайавторитетніших людей нашого краю, зокрема: членів-кореспондентівНаціональної академії наук України Мікловду Василя Петровича -деканаекономічного факультету Ужгородського національного університету, ШпеникаОттоБартоломійовича - директора Інституту ядерних досліджень, докторівекономічних,медичних, біологічних наук - професорів, кандидатів наук -лісівників,директорів Карпатського біосферного заповідника та природногонаціональногопарку "Ужанський". Відзначу, що і мені пощастило бути членом такоїповажноїі відповідальної ради, як кандидату наук і заслуженомуприродоохоронцюУкраїни, (до речі, першому в області). Ця авторитетна екологічнарада обов`язковощомісячно засідала і розглядала найактуальніші проблемиохорони навколишньогоприродного середовища та організації раціональногоприродокористування. Однимиіз найбільш значимих питань, що розглядалися радою,були проблеми лісу, йогозбереження та мудрого використання в інтересах усіхлюдей краю. Пригадую, наодному із засідань екологічної ради мною було порушенопроблему лісозаготівель,чисельність структур, майже усіх приватних, якізаймаються розробкою лісосікбез будь-якого досвіду, наявності спеціалістів таще й природозгубноютехнологією. Словом, тоді "лекарів" і "пекарів", щонаживалисяна лісі, було близько 400 організацій, як правило - приватних, танавітьокремих підприємців. Проблема ця серйозна, і з цього приводу буловиданорозпорядження щодо упорядкування лісорозробок та удосконаленнятранспортуваннядеревини з гір природоощадливими технологіями. Авторитет таефективністьроботи ради зумовлювались тим, що з важливих питаньприродозберігаючих чи толісу, чи земляних та водних ресурсів, повітря, надртощо видавалисьспеціальні розпорядження губернатора і вони ставалиобов`язковими длявиконання, їх реалізація на практиці була на контролі.Пам`ятаю, що після виходурозпорядження по лісу половину комерсантів, якізаймалися розробкою івикористанням лісових ресурсів, було із лісу вигнано,особливо тих, що не малиані досвіду, ані природоощанихтехнологій.
Із приходом нового губернатора ця, вкрайпотрібнаеколого-природоохоронна рада, на превеликий жаль, перестала існувати.Булотакож ліквідовано випуск спеціальної газети "Природа", яка булазаснована заособистою ініціативою губернатора Івана Різака і висвітлюваланайактуальнішіпроблеми природозбереження, - вона містила критичні статті протиприродогубів,включаючи і окремих керівників районів та області.
Словом, за всюісторіюнезалежності України так багато для природи, лісу і краю в цілому, вкрайважливогодля розвитку області, не зробили усі попередні і нині діючі керівникиобластіі, в першу чергу, губернатори, разом узяті. І це увійде в історію, проце повиннізнати усі краяни, усі ті, кому дороге і рідне Закарпаття, його ліси,гори,природа в цілому. І слава Богу, щирі патріоти є, хоча їх не багато, нажаль. Доних у повній мірі належить і Іван Різак, хоча згодом був звільнений інавітьтимчасово заарештований виключно через замовні політичнімотиви.»
Стаття вперше опублікована в 2011 році
Світогляд
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
