В наших попередніх розповідях Ви мали можливість ознайомитися з кримінальними переслідуваннями екс-губернатора Різака протягом майже трьох років. По більшості епізодів обвинувачення суд виправдав його і навіть виніс окрему ухвалу, де констатував персональну відповідальність прокурора Закарпатської області за порушення Конституції і законів України під час притягнення Івана Михайловича до відповідальності. Ми ознайомили Вас з усіма перипетіями єдиного епізоду обвинувачення, за яким Різаку винесено обвинувальний вирок. Наш колектив як і громадськість Закарпаття продовжують вірити в торжество справедливості у Верховному Суді України. Екс-губернатор і його захисники подали касаційну скаргу на вирок Івано-Франківського апеляційного суду. В попередніх частинах ми вже доводили до Вашого відома, яким чином суд першої інстанції сформулював обвинувачення, яке він визнав доведеним. Крім того ми вже познайомили Вас з позицією адвокатів, які переконливо і високопрофесійно вказали на неправильне застосування кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону при винесенні вироку Різаку Івано-Франківським апеляційним судом.
Зараз пропонуємо Вашій увазі думку відомих правозахисників Ірини Піх та Василя Мокану, які в касаційній скарзі до Верховного Суду України обґрунтували незаконність засудження екс-губернатора Закарпаття Івана Різака:
«…3. Щодо істотного порушення
кримінально-процесуального закону та невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.
Незалежно від викладеного вище обґрунтування неправильного застосування судом норм кримінального закону, суд не мав законних підстав для визнання наведених у вироку фактичних обставин справи, щодо винуватості Різака І.М. у вчиненні інкримінованих злочинів такими, що є належним чином встановленими.
а). Висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності.
Формулюючи доведене обвинувачення, суд визначив, що Різак І.М. 13 листопада 2004 року безпосередньо не приймав участі у масових заворушеннях, які, за висновками суду, мали місце в цей день в місті Свалява Закарпатської області. Активну участь у масових заворушеннях та насильницькому перешкоджанні агітаційній роботі, згідно вироку суду, вчинили інші особи.
Організація масових заворушень, вчинена Різаком І.М., згідно вироку, полягала у телефонній розмові, усній вказівці незаконного змісту по телефону двом особам. За таких встановлених судом обставин - часу, місця і способу вчинення злочину, неможливо стверджувати, як це робить суд у вироку, що Різак І.М. одночасно, особисто і безпосередньо перешкоджав громадянам насильством, погрозами або іншим чином вести передвиборну агітацію. Адже шляхом єдиної встановленої дії – телефонної розмови з особами, які не є агітаторами - Паульо В.Д. та особою щодо якої справа виділена в окреме провадження, неможливо вчинити перешкоджання насильством, погрозами веденню передвиборної агітації. Інших дій засудженого, які б стосувалися диспозиції статті 157 КК України, суд не встановив.
б). Висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Суд на підтвердження винуватості Різака І.М. У вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.157, ч.1 ст.294, ч.2 ст.365 КК України, послався у вироку на наступні докази:
1.
на показання в судовому засіданні потерпілих Гришака С.О., Глібовицького В.Ю., Басовського Д.Л., Гонсьора Р.В., Федаша М.М., Процик О.Ю., Нагірної С.Я., Литвинчук Н.М., Гонсьор Р.В., Тацей М.І.;
та на оголошені в процесі судового слідства показання потерпілих Сапрун І.А., Онищука Д.П., Бондарської Л.Ю., Литвинчука С.П., Чернявської Ю.Ю., Бойсана Ю.Я., Косінського М.В., Реути О.М., Ярути І.М., Свінтозельского І.С., Ільницького Ю.Л., Олійника О.М., Подворної Ю.О., Горона М.Я.
На думку суду покази цих потерпілих підтверджують факт нападу, захоплення будівлі та насильного виселення з готелю „Комфорт” у м.Свалява, перешкоджання проведенню передвиборної агітації.
Тобто, суд першої інстанції не заперечує, що з допомогою цих показів не можна встановити та довести ні злочинні дії засудженого, ні причинний зв’язок між його діяннями і наслідками.
Крім того:
Потерпілий Глібовицький В.Ю., зокрема, пояснив, що події того дня 13.11.04р. перестав пам’ятати, як зайшов у готель по свої речі, а що було до того і після того, пам’ятає дуже погано (т.24 а.с.138).
Потерпіла Тацей М.І. 13.11.04р. не була ні в місті Свалява, ні біля готелю „Комфорт”.
Потерпілий Федаш М.М. судом не допитувався.
Потерпіла Нагірна С.Я. пояснила суду, що 13.11.04р. ні вона, ні інші особи будь-якою агітаційною роботою не займалися, до неї насильство не застосовувалось і не бачила застосування насильства до інших (т.24 а.с.151 – 154).
Всі зазначені допитані судом особи, яких суд назвав потерпілими, пояснювали, що вони станом на листопад 2004 року навчались в різних вищих учбових закладах країни, погодились на пропозицію поїхати на Закарпаття агітувати тому, що бажали побачити місцеві краєвиди за рахунок невідомих осіб, які фінансували проїзд, харчування та проживання. 13 листопада 2004 року вони агітаційною роботою у місті Свалява не займались, агітаційних матеріалів не отримали. Вечором того дня їх примусили виїхати з Сваляви.
Всі без виключення пояснили, що їм зовсім нічого не відомо про причетність Різака І.М. до подій у м.Свалява, які мали місце 13.11.2004 року.
Про це пояснювали суду: потерпілий Глібовицький – 17 січня 2007 року (т.24 а.с.132-141); потерпілі Тацей, Нагірна, Процик – 31 січня 2007 року (т.24 а.с.141-160); потерпіла Литвинчук – 22 лютого 2007 року (т.24 а.с.195-216); потерпілі Савка, Басовський – 5 квітня 2007 року (т.24 а.с.288-301); потерпілі Шишко, Гонсьор, Гришак – 18 квітня 2007 року (т.24 а.с.301–321).
З оголошених пояснень потерпілих, перелічених судом, є можливість дійти такого ж висновку.
Суд не повинен був обґрунтовувати винуватість Різака І.М. переліченими показами потерпілих, допитаних в суді, і, тим більше, посилатись на оголошені з ксерокопій протоколів допитів пояснення, оскільки вони не мають сили доказів тому, що здобуті незаконним шляхом, що є неприпустимим відповідно до Статті 62 Конституції України.
Так, відповідно до вимог ст.66 КПК України, докази в кримінальній справі збираються наступними процесуальними шляхами:
Стаття 66. Збирання і подання доказів
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків;
вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ). Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.
Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.
У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.
Слідчий не скористався жодним з можливих процесуальних шляхів для отримання пояснень вищевказаних осіб, не визнавав їх потерпілими. Він „запозичив” ксерокопії постанов про визнання потерпілими та ксерокопії протоколів допитів цих людей зі справ, які були в провадженні інших слідчих і здобуті як докази іншими слідчими, підшив їх до розслідуваної справи і включив в додаток до обвинувального висновку. Ксерокопії протоколів про визнання потерпілими знаходяться в томі 16 на аркушах справи 28-29, 63-320, в томі 18 на аркушах справи 93-118. Протягом судових слухань суд першої інстанції так і не з’ясував по яким кримінальним справам ці люди визнані потерпілими, де знаходяться докази, передбачені ст..65 КПК України – постанови про визнання їх потерпілими та показання потерпілих. Намагання сторони захисту з’ясувати ці питання не мали успіху, оскільки суд відмовив у клопотанні витребувати одну із справ, з якої виділялись матеріали, із Свалявського районного суду Закарпатської області.
Використання зазначених вище показань суд пояснює тим, що слідчий виділив вказані матеріали з іншої кримінальної справи в порядку ст..26 КПК України і в кінці кожного тому засвідчив відповідність процесуальних документів, що не суперечить вимогам закону.
Слід зауважити, що за приписом ст..26 КПК України, виділенню підлягають не матеріали, а справа і лише у випадках, які викликаються необхідністю і коли це не може негативно відбитися на всебічності, повноті і об’єктивності дослідження і вирішення справи.
Отже, виділена справа повинна не втрачати вигляду кримінального провадження і наявні в ній „процесуальні документи” – встановлених статтею 65 КПК України вимог до доказів у кримінальній справі.
В даному випадку досудовим слідством порушені вимоги статей 26, 65, 66 КПК України, а обґрунтування обвинувального вироку цими доказами судом, становить порушення вимог статті 334 КПК України та Статті 62 Конституції України.
2.
на показання в судовому засіданні допитаних в якості потерпілих та свідків працівників Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області Шелепа М.І., Залоги С.М., Бабинця В.А., Паппа В.Д., Улмана В.Т., Поцко В.П., Орешко В.С., Бізілі І.В. та на оголошені в судовому засіданні показання Буташа М.М., Кондора І.І.
З пояснень працівників міліції вбачається, що 13 листопада 2004 року вони в робочому порядку отримали інформацію про поселення значної кількості людей в готелі „Комфорт” у м.Свалява. Зокрема, Залога С.М., котрий обіймав посаду начальника відділу громадянства і міграції Свалявського РВВС УМВС України в Закарпатській області, стверджує, що отримав таку інформацію від начальника відділу – Бізілі І.В. з одночасною вказівкою про перевірку паспортного режиму. Паспортний режим він перевірив, пересвідчився, що в готелі знаходяться туристи, зняв копії з їхніх анкет і з готелю не пішов, оскільки побачив, що біля готелю почали збиратися сторонні особи. Біля готелю також з’явилися інші працівники міліції - Шелеп М.І., Бабинець В.А., Папп В.Д., Улман В.Т., Поцко В.П., Орешко В.С., Бізіля І.В., Буташ М.М., Кондор І.І., також приїхала оперативна група. Контролювати ситуацію їм надав вказівку начальник райвідділу – Бізіля В.І., котрий, в свою чергу, отримав таку вказівку від свого обласного керівництва. Всі разом вони спостерігали як незнайомі люди виводили мешканців готелю на вулицю (т.24 а.с.116-122).
Про існування вказівок Різака І.М. щодо виселення людей з готелю або вчинення ним інших дій, жодному з працівників міліції нічого не було відомо.
Про це свідчать допити: Залоги С.М., Панн В.Д., Поцко В.П., Шелеп М.І., Улман В.Т. в суді 16 січня 2007 року (т.24 а.с.116-132) та допит Бізілі І.В., Бабинця В.А., Орешко В.С. в судовому засіданні 13 березня 2007 року (т.24 а.с.228-247)
Будь-яких претензій до Різака І.М. працівники міліції не мають, із заявами про визнання потерпілими не звертались, стверджують, що не вважають себе потерпілими по справі.
Отже і ці докази не доводять будь-якої причетності Різака І.М. до подій у м.Свалява. Єдине виключення – покази потерпілого Бізілі І.В. (суд у вироку стверджує, що він є свідком).
На думку суду, причетність Різака І.М. має підтвердити потерпілий Бізіля І.В. котрий пояснив суду, що після проникнення невстановлених слідством осіб у готель: “ …йому зателефонував Різак І.М., який в грубій формі повчав його щодо виселення агітаторів та погрожував зняттям з посади”. В дійсності Бізіля І.В. уточнив, що з Різаком І.М. він особисто знайомий не був і до подій, які мали місце в готелі, ніколи по телефону не розмовляв. Щодо телефонної розмови 13 листопада 2004 року, уточнив наступне: „Я не впевнений, що до мене телефонував Різак Іван Михайлович. Я тільки чув голос по телефону. Чи дійсно в трубці говорив Різак Іван Михайлович, не знаю і ствердити не можу”. (т.24 а.с.228-247). Суд не пояснює у вироку чому уточнюючі пояснення цього потерпілого не беруться ним до уваги. Таке без мотивно вибіркове ставлення до доказів підтверджує наявність процесуальних порушень, передбачених ст. 369 КПК України.
3.- на дані протоколу огляду місця події від 13.11.2004 року ( т.15 а.с.50-73);
на дані висновків судово-медичних експертиз №№ 287, 288 від 01.12.2004р., згідно яких у Орешка В.С. і Залоги С.М. виявлені легкі тілесні ушкодження ( т. 15 а.с. 240-241, 256-257);
на дані письмових заяв потерпілих Костецького Є.О., Парфенюка С.Ф., Горона М.Я., Свінтозельского І.С., Ярути І.М., Федаша М.М., Шишка А.П., Подворної Ю.О., Горона В.Я., Глібовицького В.Ю., Савки В.В. (т. 15 а.с.127-138);
на дані протоколів пред’явлення осіб для впізнання по фотознімках від 06.12.2004 року та 08.12. 2004 року, згідно яких працівники міліції Залога С.М., Бабинець В.А., Бізіля І.В., Буташ М.М., Папп В.Д., Шелеп М.І., Орешко В.С., вказали на Паульо В.Д. як на особу, яка керувала нападом та брала участь у нападі на готель “Комфорт” у м.Свалява 13.11.2004 року ( т. 15 а.с.346-349, 250-251, т.17 а.с.89-104);
на дані протоколів пред’явлення осіб для впізнання по фотознімкам від 10.12.2004 року, згідно яких потерпілі Гришак С.О., Федавш М.М., Шишко А.П. вказали на Паульо В.Д. як на особу, яка керувала та брала участь в нападі на готель “Комфорт” у м. Сваляві 13.11.2004 року (т.15 а.с.355-360);
на дані висновку службового розслідування від 16.12.2004р. за фактом отримання тілесних ушкоджень працівниками міліції Залогою С.М. та Орешком В.С.;
на дані акту підрахунків збитків в готелі “Комфорт” від 01.12.2004 року ( т.16 а.с.191);
на дані роздруківок розмов з мобільних телефонів ( т.17 а.с.232-334).
В оскаржуваному вироку все вищенаведене суд визнав письмовими доказами, які підтверджують винуватість Різака І.М.
З таким твердженням не можна погодитись, оскільки, по-перше, за своїм змістом жоден із наведених документів не містить фактичних даних про діяння Різака І.М., і, по-друге, за своєю формою є незавіреними ксерокопіями непроцесуального походження, що позбавляє можливості визначити їх в якості доказів, які відповідають вимогам ст. 65 КПК України. Посилання у вироку на вказані ксерокопії становить порушення вимог ст..65 КПК України та Статті 62 Конституції України.
4.
- на пояснення свідків Паульо В.Д., Пацкана В.І., Зозулі І.І. як на досудовому слідстві, так і в суді про те, що Різак І.М. по телефону кілька разів давав вказівку Паульо В.Д. та Пацкану В.І. „поїхати в м.Свалява і повикидувати з готелю якихось студентів, що приїхали агітувати за Ющенка”, таку ж вказівку отримав і Рущак Б.І.;
- на пояснення свідків Машіко І.І., Поповича В.І., Гуранича В.В., Русинковича, Мастяк та Рущака Б.І.
Слід наголосити, що Різак І.М., згідно вироку, засуджений за організацію масових заворушень; перешкоджання здійсненню виборчого права за попередньою змовою групою осіб, з використанням влади і службового становища; перевищення влади, - шляхом надання злочинної вказівки двом особам – Паульо В.Д. і невстановленій слідством особі. Суд, в такий же спосіб, як і досудове слідство, стверджує, що Різак І.М. надавав таку ж вказівку ще Пацкану В.І. та Рущаку Б.І. Ні досудове слідство ні суд не пояснюють чому злочинність діяння виникає у разі спілкування Різака І.М. з Паульо В.Д. і невстановленою слідством особою і не становить складу злочину при наданні вказівки Пацкану В.І. та Рущаку Б.І.
Суд у вироку наводить пояснення свідка Паульо В.Д., котрий, як вважає суд, пояснив, що 13 листопада 2004 року він спільно з Пацканом В.І., Поповичем В.І та водієм Балог В.С. виїхали в м.Свалява Закарпатської області, де разом з іншими своїми знайомими та невстановленими слідством особами приймав участь у масових заворушеннях та перешкоджав мешканцям готелю проводити агітацію. За вчинення цих дій він був засуджений вироком Свалявського районного суду від 31.01.2006 року.
Також суд наводить покази свідка Машіко І.І. про те, що він прибув на місце події, проник у готель, вибив двері, вивів з готелю двох студентів, порвав агітки, теж був за це засуджений Свалявським районним судом, тим же вироком, що і Паульо В.Д.
Суд наводить у вироку покази свідка Поповича В.І. про те, що він зайшов у готель, вивів двох дівчат, особисто нікому тілесних ушкоджень не наносив.
Також суд наводить у вироку покази свідка Гуранича В.В. про те, що його і Машіко попросив приїхати у Сваляву Шендило.
Покази вищевказаних осіб наведені у вироку тому, що мають забезпечити причинний зв’язок між вказівкою Різака І.М. і наслідками у вигляді виконання злочинної вказівки; вчинення безпосередньо особами, які отримали незаконну вказівку, дій, які можна кваліфікувати як масові заворушення і насильницьке перешкоджання агітаційній роботі. Суд вважає встановленим, що Паульо В.Д., Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І. перебуваючи в групі невстановлених досудовим слідством осіб, “… Пересовуючись поверхами готелю…поступово захопили готельні номери, в яких перебували приїжджі мешканці – потерпілі Савка В.В., Мельник В.В., Гонсьор Р.В., Шишко А.П., Глібовицький В.Ю., Курташ В.М., Сапрун І.А., Нагірна С.Я., Процик О.Ю., Басовський Д.Л., Гришак С.О., Горон В.Я., Федаш М.М., Горон М.Я., Онищук Д.П., Демків Я.А., Бойсан Ю.Я., Бондарська Л.Ю., Литвинчук С.П., Литвинчук Н.М., Чернявська Н.А., Подворна Ю.О., Ільницький Ю.Д., Ярута І.М., Олійник О.М., Олійник О.М., Свінтозельский І.С., Парфенюк С.Ф., Реута О.М., Косинський М.В., Коритко С.В…ламаючи опір потерпілих, шляхом застосування погроз та фізичного насильства, наносили удари руками й ногами потерпілим та, виштовхуючи їх з кімнат, примусово вивели всіх потерпілих на площадку перед готелем “ Комфорт”…”, а також те, що “під час захоплення будівлі готелю “Комфорт”, виконуючи незаконну вказівку підсудного Різака І.М., Паульо В.Д., діючи за попереньою змовою, спільно з Поповичем В.І., Гураничем В.В. та Машіко І.І., особою, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, та групою невстановлених слідством осіб, в кількості приблизно 100 чолвік умисно знищили агітаційні матеріали в підтримку кандидата в Президенти України Ющенка В.А. пошкодили та знищили майно готелю “Комфорт” на загальну суму 10 490 грн….”
Між тим, звернення до свідчень цих осіб дає підстави для висновку, що за їхньою допомогою неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок між діями (вказівкою) Різака І.М. та подіями, які мали місце 13 листопада 2004 року в готелі „Комфорт” у м.Свалява.
Так, свідок Паульо В.Д. пояснив суду 1 лютого 2007 року (т.24 а.с.161-179) настпне:
„Приїхавши в Сваляву, я автомобілем під’їхав під готель. Працівники міліції теж там були, їх було 10-15 чоловік, вони були зі зброєю. Біля готелю я зустрів народного депутата Кеменяша, він сказав, що не треба виселяти студентів, що вони самі їх би вивезли. Далі я поспілкувався, крім Кеменяша, ще з Балогою і Петьовкою. ... Далі я поїхав додому переодітися, так як падав сильний дощ”. (т.24 а.с.167).
На питання прокурора Завальського О.Я. свідок пояснив: „Коли я приїхав до готелю, ніяких дій не вчиняв, я тільки розмовляв з Кеменяшем” (т.24 а.с.168).
На питання захисника Мокану В.Д. свідок Паульо В.Д. пояснив:
„Я особисто не вчиняв ніяких дій стосовно студентів і працівників міліції.
Студентам і працівникам міліції тілесних ушкоджень я не наносив.
В приміщення готелю я не проникав, стояв внизу, говорив з працівниками міліції, студенти в той час всі стояли біля готелю.
До знеструмлення готелю я не причетний....
До пошкодження майна в готелі я не причетний.
Я не застосовував до працівників міліції і студентів ніяких речей.
Я особисто вчинив те, що поїхав у Сваляву, був перед готелем „Комфорт” і спілкувався там з народним депутатом України Кеменяшем О.М.
Я особисто з готелю не „викинув” жодної людини. (т.24 а.с.169).
Я особисто, стоячи на вулиці під готелем, натовп не підбурював і не провокував, я старався якось залагодити цю ситуацію” (т.24 а.с.171).
На питання захисника Піх І.Б. свідок Паульо В.Д. пояснив:
„Людям, яких привіз із собою, я дав вказівку приїхати зі мною в Сваляву до готелю „Комфорт”, інших вказівок я їм не давав.
Людям, які зібрались біля готелю „Комфорт” я особисто не давав ніяких вказівок...
Я не давав вказівки Поповичу заходити в готель, виводити когось, хто давав йому таку вказівку, я не знаю.” (т.24 а.с.170).
На питання суду свідок Паульо В.Д. пояснив:
„Конкретну вказівку штурмувати готель я не давав нікому.” (т.24 а.с.172).
Свідок Машіко І.І. пояснив суду, що з Різаком І.М. він не знайомий, не мав з ним жодних відносин. Про те, що треба їхати у Сваляву, йому сказав телефоном Шендило, котрий, в свою чергу пояснив, що йому телефонував Різак І.М., особисто Машіко цієї розмови не чув, голосу Різака І.М. не чув (т.24 а.с.180)
На питання захисника Піх І.Б. свідок, зокрема, пояснив:
„Особисто мені Різак І.М. не давав вказівки заходити в готель.
Різак мені не телефонував.
Я заходив у готель і виводив студентів тому, що майже всі люди, які були присутні перед готелем, так чинили і я робив як усі.” (т.24 а.с.181).
Свідок Попович В.І. пояснив суду, що також з Різаком І.М. особисто не знайомий, жодних стосунків не мав. 13 листопада 2004 року поїхав у Сваляву разом з Пацканом і Паульо, оскільки в цей вечір був разом з цими людьми (т.24 а.с.185).
На питання захисника Мокану В.Д. свідок пояснив:
„Я не причетний до збору і об’єднання біля готелю 100 чоловік.
Я не чинив опір працівникам міліції, оскільки вони стояли в стороні від готелю.
Я не наносив тілесних ушкоджень працівникам міліції.
Не причетний до знеструмлення готелю.
Предметів для нанесення тілесних ушкоджень з собою не мав.
В готель зайшов вільно, без опору.
Я ні руками ні ногами не бив потерпілих. Я не бив нікого палицями.
Персонально від Різака І.М. я не отримував вказівок так чинити і ніхто конкретно мені не казав так поступати.” (т.24 а.с.186).
На питання суду свідок пояснив:
„Насильство до студентів я не застосовував.
Двері в готель я не вибивав.
Паульо на давав команди всім заходити у готель” (т.24 а.с.188).
Свідок Гуранич В.В. пояснив суду, що з Різаком І.М. особисто не знайомий, поїхав у Сваляву тому, що йому зателефонував Шендило і просив приїхати у Сваляву. Приїхавши на місце, зайшов у готель, виводив студентів за руку. Насильство не застосовував, натовпом не керував, нікого не підбурював до вчинення неправомірних дій. Не чув ніяких команд. (т.24 а.с.190-194).
Отже, суд у вироку навів лише ті показання свідків Паульо В.Д. Поповича В.І., Машіко І.І. та Гуранича В.В., в яких вони підтверджують або отримання безпосередньо від Різака І.М. незаконних вказівок, або отриману ними від інших осіб інформацію про те, що такі вказівки від Різака І.М. надходили.
З їхніх пояснень як на досудовому слідстві, так і в суді під час слухання даної справи та слухання справи Свалявським районним судом вбачається, що вони ніколи і ніде не визнавали вчинення таких злочинів як активна участь у масових заворушеннях та перешкоджання веденню агітації.
Паульо В.Д. повністю заперечив вчинення таких неправомірних дій, а Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І. визнали лише факт проникнення в готель без застосування насильства, визнали пошкодження дверей і декількох екземплярів агітаційних матеріалів, однак, і при цьому особливо наголошували, що насильства до мешканців готелю не застосовували.
В межах цієї справи неможливо спростовувати пояснення цих осіб, неможливо вважати їх неправдивими та стверджувати про вчинення ними злочину на підставі інших доказів, оскільки вони не є підсудними у справі. Не виправляє ситуацію і знаходження в матеріалах справи вироку Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.06р., оскільки перелік доказів, дозволених для застосування в кримінальному провадженні, викладений у ст.. 65 КПК України – є вичерпним. Вирок іншого суду не є доказом у кримінальній справі.
Покази вищезазначених свідків, в яких вони повністю, прямо і однозначно заперечують виконання даних Різаком І.М. вказівок, заперечують свою участь як у насильницькому перешкоджанні здійсненню виборчого права, так і у масових заворушеннях, заперечують вчинення будь-яких дій, які складають об’єктивну сторону цих злочинів, - суд у вироку не навів, про них умовчав і оцінку їм не дав. Адже наведення дійсних пояснень цих осіб потребувало визнання доведеної по справі відсутності причинного зв’язку між вказівкою Різака І.М. і наслідками у вигляді дій інших осіб. А це, в свою чергу означало б доведеність відсутності в діях Різака І.М. інкримінованих складів злочину.
Крім того, що з пояснень Паульо В.Д., Машіко І.І., Поповича В.І., Гуранича В.В. не можна зробити висновку, що вони приймали активну участь у масових заворушеннях та перешкоджали роботі агітаторів насильницьким шляхом, їхні пояснення не можуть бути визнані належними доказами по справі, оскільки вони здобуті незаконним шляхом. Ще з матеріалів досудового слідства, на аркушах справи 253-259 тому 18 знаходиться вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2006 року, яким вказані особи засуджені за вчинення масових заворушень та перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними законного права на ведення передвиборної агітації. Не зважаючи на це, слідчий визнав Паульо В.Д., Машіко І.І., Поповича В.І., Гуранича В.В. свідками по справі, допитував їх як свідків, попереджаючи про кримінальну відповідальність по статтям 384, 385 КПК України. В такий же спосіб вони були допитані і судом. На неприпустимість подібних порушень прав особи в кримінальному провадженні вказав Пленум Верховного Суду України у ч.2 п.4 постанови від 27.12.85р. (з наступними змінами) „Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ”: „Роз’яснити судам, що співучасники вчиненого злочину, навіть при окремому розгляді справ, допитуються щодо обставин спільного вчинення злочинних дій без попередження їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі або за дачу за відомо неправдивих показань”.
Таким чином, пояснення Паульо В.Д., Машіко І.І., Поповича В.І., Гуранича В.В. як на досудовому слідстві, так і в суді є такими, що отримані незаконним шляхом і, в силу Статті 62 Конституції України, обвинувачення ними не може бути обґрунтоване.
Беззмістовним є посилання у вироку на свідчення Рущака Б.І., котрий пояснював про отримання вказівки від Різака І.М. виїхати у Сваляву для вчинення незаконних дій. Суд підтвердив у вироку, що такі дії Різака І.М. не є злочином а також підтвердив, що Рущак Б.І. не вчинив жодної незаконної дії на виконання отриманої вказівки.
Свідчення Пацкана В.І. в суді теж підтверджують лише ігнорування вказівок Різака І.М. (т.24 а.с.175-178).
Таким же беззмістовним по відношенню до обвинувачення Різака І.М., є посилання на свідчення Зозулі І.І., Русинковича В.В., Мастяк І.І.
Не відповідає дійсності твердження суду у вироку про те, що в судовому засіданні свідок Кеменяш О.І. повністю підтвердив показання свідка Рущака Б.І.
Покази свідка Кеменяш О.М. повністю спростовують пояснення свідків Поповича І.І., Гуранича В.В. та Машіки І.І. про те, що про дачу Різаком В.І. незаконних вказівок їм стало відомо з почутих ними розмов між Кеменяшем О.М., Шендило М. і Рущаком Б.І.
Свідок Кеменяш О.М. показав в судовому засіданні 22 лютого 2007 року (т.24 а.с.195-216), що: 13 листопада 2004 року він приїхав у готель „Комфорт”, що знаходився у Сваляві, оскільки йому зателефонував помічник і повідомив, що є ускладнення з агітаторами. Знаходився біля готелю майже 4 години. Пояснив, що не знає, чи мав Різак І.М. відношення до виселення. Пояснив, що агітаційних матеріалів не було. Ствердив, що прізвище Різака І.М. впродовж цих подій взагалі не називалось.
Власне, з’ясування за допомогою наведених вище свідчень осіб, які 13 листопада 2004 року знаходились біля готелю „Комфорт” у м.Свалява, їхніх дій; з’ясування обставин, очевидцями яких вони були – свідчить лише про наступне:
про порушення вимог ст.26 КПК України у цій справі;
про встановлення в незаконний спосіб кримінально – караних дій стосовно осіб, які не є підсудними у справі.
Таким чином, наведений аналіз мотивувальної частини вироку дає підстави стверджувати, що
судом неправильно застосовані норми кримінального закону;
суд припустився істотних порушень кримінально-процесуального закону;
висновків суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи.
На підставі викладеного, в силу статей 383 ч.1, 384, 396 ч.1 п.3, 398, 400-1, просимо вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.07.2007р. в частині засудження Різака Івана Михайловича по ч.2 ст.157, ч.1 ст.294, ч.2 ст.365 КК України скасувати, закрити справу у зв’язку з відсутністю в його діях інкримінованих складів злочину.
В частині виправдання Різака Івана Михайловича по статтям 120 ч.2, 365 ч.3, 368 ч.3, 366 ч.1 КК України – залишити вирок без змін...»
Отж, ознайомившись з матеріалами по цьому епізоду «кримінальної справи Різака» Ви, шановні читачі, мали можливість остаточно переконатися в тому, що суд не мав ніяких підстав для винесення обвинувального вироку Івану Михайловичу Різаку. Політичне замовлення проти екс-губернатора – єдина причина його кримінального переслідування.
Повна реабілітація Івана Михайловича Різака – єдиний шлях стерти ганебну пляму на обличчі нехай і сумнозвісної помаранчевої, але ж української Феміди.
Павло Пасічний,
за матералами судових рішкень і ЗМІ.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
