10 листопада ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина, Уповноважений Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки, професор архімандрит Віктор (Бедь) відслужив заупокійну літію за видатним українським письменником, поетом, байкарем, видавцем та громадським діячем Глібовим Леонідом Івановичем (04.03.1827 – 10.11.1893) у день 120-річчя його смерті.
В молитві до Господа Бога отець ректор просив прощення гріхів, допущенних з власної волі чи під примусом, небіщику, дарування йому світлої пам’яті та вічний спокій його душі.
Прес-служба УУБА-КаУ
Біографічна довідка:
ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ ГЛІБОВ (04.03.1827 – 10.11.1893), літературні псевдоніми — Простодушний, Непостоянный Сотрудник, Капитан Ботвиван. Видатний український письменник, поет, байкар та громадський діяч.
Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш «Сон». У 1847 року в Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.
Улітку 1848 року Леонід Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Євгена Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки «Вовк і Ют», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й. Півень», які були надруковані аж у 1853 році.
У 1849 році Леонід вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі традиції та мудрі високоосвічені вчителі. Однак нещасливий випадок змусив Глібова перервати навчання: його батько, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився і раптово помер. Невдовзі померла і мати. Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем у 1855 році.
Потім він учителював: викладав історію та географію у дворянському училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною.
З 1861 року почав видавати газету «Черниговский листок»: йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глібов-редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти, викладання рідною мовою тощо. «Черниговский листок» проіснував до 1863 pоку, коли розпорядженням міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва, за правління московського імператора Олександра ІІ, було заборонено українську мову.
Спеціальним розпорядженням Петра Валуєва було заборонено «Черниговский листок» у 1863 році. В цьому ж році московським імператором Олександром ІІ було видано Ємський указ, яким було заборонено, практично будь-яке друкування та видавнича справа на українській мові. Письменник залишився безробітним, за ним було встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п'ятнадцять літ. І саме цього року вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». У цей же час Глібов пережив смерть улюбленої доньки Ліди. Сам захворів так, що ніхто і не сподівався на одужання, а коли одужав, майже втратив зір. Безробітний і хворий, він поїхав у Ніжин до батьків дружини, де мешкав два роки. Незабаром, Глібова спіткало ще одне горе — померла його дружина. І після всіх цих бід поет надовго замовк,
У 1867 році Леонід Глібов отримав посаду завідувача Чернігівської земської друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Протягом 60—70 pp. він писав мало, загалом прозово-поетичні фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянный Сотрудник» та гумористичні вірші за підписом «Капітан Ботвиван», став душею літературно-мистецького життя Чернігова. Його щотижневі «четверги» охоче відвідували приятелі та шанувальники, літератори і актори. Він виявляв великий інтерес до театрального мистецтва, брав діяльну участь у роботі аматорського театру.
Літературна діяльність Леоніда Глібова активізувалась наприкінці 80-х рр.: налагодились зв'язки з дитячим журналам «Дзвінок», де він публікував свої вірші, загадки, байки і жарти. У 1891 році у Чернігові відбулося урочисте вшанування Леоніда Івановича Глібова з нагоди 50-річчя його літературної діяльності. Листи, телеграми, вітання, ювілейні свята на честь митця свідчили про високе визнання його поетичного таланту. Це вшанування надихнуло поета: він написав нові байки.
У 1893 році стан здоров'я Леоніда Глібова значно погіршився. Зі спогадів друзів відомо, що з початку цього року він уже не виходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж продовжував писати під лінійку з лупою. За п'ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.
Леонід Глібов помер 10 листопада 1893 року. Похований у м. Чернігові поблизу Троїцького монастиря.
Професор архімандрит Віктор (Бедь)
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
