Повною реабілітацією екс-губернатора Закарпаття в очах його земляків стала публічна
підтримка священиків
– Іване Михайловичу! Ми розмовляємо з Вами напередодні Вашого Дня народження, отож,
дозвольте вас привітати.
– Щиро дякую за поздоровлення.
– Ось уже третій рік свої іменини Ви зустрічаєте в ролі політичного дисидента. Уже
звикли до цього?
– Звикнути можна до багатьох речей. В тому числі і до не дуже добрих. А змиритися із
правовим свавіллям в суспільстві в цілому і по відношенню до себе, рідних і колег
неможливо. Тому я продовжую боротьбу за свої права і дуже хочу, щоб мій приклад
надихав і тих людей, які невинно постраждали в Закарпатті від помаранчевих
політичних репресій у 2005 році.
Три роки пройшли як одна мить. Адже ще недавно, буквально через кілька днів після
звільнення із СІЗО, просто на східцях клініки «Борис» друзі і рідні вітали мене
із 40-річчям. Радий, що ці іменини зустрічаю в родинному колі, бо два попередні
зустрічав у лікарнях. Так що позитивний прогрес є. Звичкою стає те, що на дні
народження уже третій рік навіть не пробую спиртного ( сміється).
– Коли Ви останній раз були на Закарпатті? І чи не збираєтеся повернутися
найближчим часом?
– Рідну закарпатську землю покинув одразу після звільнення із СІЗО і з тих пір вдома
ще не був. Їздив тільки на судові засідання в сусідню область і перебував на
лікуванні в Києві. Вже близько місяця – в колі сім’ї. І дуже мрію незабаром
відвідати рідних і близьких в Закарпатті. Жити і працювати на малій батьківщині
планів поки що немає. Треба завершити боротьбу у Верховному Суді України. З іншого
боку не можу вирішити питання працевлаштування навіть у столиці. В нашій області при
такій ситуації і при такій владі , самі розумієте, ніхто роботу не запропонує.
– За останні три роки Вашого політичного переслідування Ви пережили багато. Ви дуже
змінилися? Якщо так, то в чому саме?
– Став мудрішим.
– Навіть Ваші політичні опоненти сьогодні визнають, що Різак з честю вийшов із
ситуації, в якій опинився, і так і не зламався ні морально, ні духовно. Про таких
кажуть: «З ним можна йти в розвідку». Але разом з тим політичне переслідування Вас
якраз базувалося виключно на брехливих доносах, юридичною термінологією –
оговорюваннях – людей, які ще вчора вважалися стійкими, сильними, непідкупними і
мужніми чоловіками. Але під пресингом провокацій і тиску, обіцянок і підкупу вони
чомусь врешті зламалися і стали не просто свідчити, але, як виявилося в суді,
оббріхувати Вас. Бо рятували себе і свої сім’ї. Чому ви так не зробили?
– Хотів би звернути увагу, що таких людей було всього троє. Ніяких документів,
ніяких доказів, які б свідчили про якісь мої кримінальні дії, у матеріалах справи
немає. Тому я взагалі не розумію, що суд розглядав протягом багатьох місяців.
Я нікого не засуджую. Мені довелося пройти цей пекельний шлях і я добре знаю
всю систему, яка може бути використана для психологічного зламу. Ця «машина»
просто розчавлює людей. А щодо мужності деяких стійких чоловіків… Я знаю
конкретні приклади людей, яких воля і розум паралізовані страхом. В душі
вони полохливі зайці, а роблять із себе великих державних мужів.
Дякую за добрі слова. Але героя із себе ліпити не хочу. Я просто вів себе як
нормальна порядна людина. Стараюся бути таким постійно. Горджуся своїми друзями і
колегами, які пройшли аналогічний шлях, твердо стоячи на ногах і з піднятою
головою. Переконаний, що їх всіх оцінить історія і люди.
– Кажуть, що найсуворішу і найоб’єктивнішу оцінку діям своїх дітей може дати лише
мати. Як Ваша мама відреагувала на те, що відбувається з Вами починаючи з 2005 року
– арешти, захоплення, цькування, суди?
– Як може мама реагувати на таке по відношенню до рідного сина? А ще в умовах, коли
їй в село телефонують і погрожують? А тещі на Волині розповідають, що зять – бандит,
і давно сидить в тюрмі?
Важко перенесла мама все це. Тим більше, що всі ці роки проходить інтенсивний
курс лікування в онкодиспансері. При такій психологічній та інформаційній
атаці моїм престарілим мамам було дуже важко. Та ще з їх станом здоров’я. Але
знаєте, коли я їм телефоную і чую бадьорий голос підтримки, то відчуваю
величезний приплив сил. Наші батьки завжди є прикладом для нас у всьому
житті. В телефонній розмові завжди хочу підтримати їх, а виходить – навпаки.
Така їх віра і підтримка своїх дітей не може не викликати захоплення.
– Коли у 2002 році Вас призначали губернатором Закарпаття, у вас не закрадалася
думка, що ваші грошовиті політичні вороги будуть влаштовувати Вам перманентні
провокації, які можуть призвести до непередбачуваних наслідків? Вам не простіше було
залишитися головою парламентського комітету і не морочити собі голову господарськими
справами запущеної в цьому плані області?
– Заднім числом людина завжди розумніша. Якщо чесно, то ніколи не відносив себе до
людей, які безумовно виконують чиїсь вказівки чи рекомендації. Як, до речі, ніколи я
не випрошував собі жодної посади за весь час моєї трудової біографії. Завжди
прислухався до думок старших колег і друзів. Пропозиція стати головою
облдержадміністрації була для мене дуже несподіваною. Тоді пройшло лише три тижні,
як я перевіз сім’ю в Київ і, яка явно не бажала знову повертатися у зворотному
напрямку. Тим більше син, який серйозно займався футболом і навіть залучався до лав
збірної України (1989 р. н.) мріяв продовжити кар’єру в київському «Динамо».
Сьогодні можу сказати, що я не помилився у своєму рішенні. Я дякую Леоніду
Даниловичу Кучмі і Віктору Володимировичу Медведчуку, який рекомендував
мене на найвищу посаду в області. Дякую за можливість реалізувати себе і
зробити для області багато доброго. Хоча мою роботу хай оцінять люди.
Хочу сказати. що я знав, що непросто буде працювати. Адже вже практично
розгорталася президентська гонка. Але таких масових провокацій, які організували
опоненти проти моєї команди при потужній медійній підтримці з центру, я не міг
передбачити. Тим більше, що і перед призначенням і після нього, і я цього ніколи
не приховував, у мене були розмови практично з усіма народними депутатами України
щодо співпраці на користь регіону. В тому числі з паном Балогою. Я не порушував
жодної домовленості . А все інше нехай буде на їх совісті. Зрадити людям і
принципам в обмін на спільні бізнес-проекти я не міг.
А щодо мого призначення , то, напевно, найкраще його охарактеризував мій покійний
батько, Царство Йому Небесне, який для мене назавжди залишиться ідеалом простої
життєвої мудрості, розуму і далекоглядності. Коли я появився на порозі рідної
домівки у батьків в ранзі губернатора, він сказав: «Іванку, я знаю, що буде тяжко,
але роботу ти зробиш. Хоч я не розумію, нащо ти вернувся в те пекло. Адже з тобою
будуть воювати люди, які мають дуже багато грошей. Краще б ти там, у Києві, з Галею
і Альошкою кілька років відпочив і здоров’я поправив.»
Переконаний, що в кінці вересня 2002 року такого реального прогнозу мені не дав би
ніхто. Ще раз йому кланяюсь!
– Період Вашого губернаторства на Закарпатті Ваші політичні опоненти називали
періодом узурпації влади партією СДПУ (О). Останні три роки правління помаранчевих
на Закарпатті називають періодом узурпації влади однією бізнес-сім’єю Віктора
Балоги. Де правда? І – що краще?
– Відповідаючи на Ваше запитання, міг би навести статистику і сказати про те, що
тільки на посадах начальників управлінь і підрозділів облдержадміністрації
перебували представники і лідери не менш як 12 політичних партій. В тому числі такі,
які вважалися опозиційними.
Але не це головне. Хай представники тодішніх опозиційних партій назвуть хоч один
реальний приклад в області утиску їх людських чи бізнес-інтересів! Найбільше заяв
робили представники «Нашої України» на чолі з Віктором Балогою. Історія показала,
що це були брудні політтехнології. Ніякого бізнесу ні для себе, ні для своїх
друзів ні від кого я не забрав і не перерозподілив. Ніхто з них, включаючи
Віктора Івановича, за час мого губернаторства біднішими не стали. Свою позицію як
в роботі, так і в політичній діяльності я декларував публічно. В тому числі
щосереди на великих прес-конференціях.
Хотів би звернути увагу на команду, яка зі мною працювала хоча б на рівні
заступників. Почну не за статусом: виділю те, що вперше за роки незалежності
заступниками губернатора працювали дві жінки: Тетяна Шаповалові і Лариса Ричик, до
речі, безпартійні. Перша – одна із кращих фінансистів області і багато років до
мене працювала заступником начальника і начальником фінансового управління
області. Друга – один із кращих економістів регіону , яка десятки років працювала
на провідних посадах в економічному блоці облдержадміністрації. В тому числі
начальником управління економіки і промисловості області.
Перший заступник губернатора – Степан Ревак , колишній голова Берегівської
районної ради. Михайло Думнич, колишній багаторічний начальник управління
пенсійного фонду, секретар Закарпатської облдержадміністрації ще за часів
президентства Леоніда Кравчука. Заступником губернатора працював також Мирослав
Опачко, колишній голова Перечинської райдержадміністрації, Віктор Дядченко,
колишній голова Мукачівської райдержадміністрації, Іван Рогач, багаторічний
керівник обласної та міської лікарень, Юрій Чомоляк – колишній голова
Ужгородського райвиконкому, багаторічний керівник філії «Укртелекому»…
І таку команду з велетенським управлінським досвідом пробували назвати
«бандитською владою»?!.. Додам тільки, що свої попередні посади і професійну
кар’єру ці люди зробили задовго до мого призначення губернатором і до появи
СДПУ(О) на теренах Закарпаття.
Проаналізуйте кадровий склад начальників управлінь. Досвід поєднувався з
молодістю. Тому й результати роботи були серйозними. А Ви кажете – «узурпація»…
Хай назвуть мені хоч один приклад працевлаштування якогось мого родича на
відповідальну посаду! Я був і залишаюся противником монополізації чи то
політичного, чи економічного життя в області.
А коли було краще? Хай люди оцінюють!
– Так ми й оцінюємо. На відстані років чіткіше проглядається те, що було зроблено
Вами за два роки губернаторства. Навіть якщо взяти лише те, що можна, так би
мовити, пощупати руками. Наприклад, новий вокзал в Ужгороді, обласний
кардіодиспансер, хірургічне відділення обласної дитячої лікарні, автомагістралі
Закарпаття…Ви напевно знаєте, що нинішня помаранчева влада за три роки у плані
будівництва нових соціально-культурних об’єктів не зробила практично нічого, але
безсоромно привласнила і хизується результатами Вашої роботи. Вам не хочеться
сказати своїм наступникам кілька «теплих фраз»?
– В успіху нашої команди були конкретні складові. Насамперед це професіоналізм і
бажання працювати. Однією з головних було – це підтримка наших ініціатив особисто
Президентом України Леонідом Даниловичем Кучмою. Надзвичайно багато добрих справ
пролобіював Глава адміністрації Президента Віктор Медведчук. Ви самі розумієте, що
без нормальної роботи з міністерствами і в цілому з урядом Віктора Януковича
результати були б не такими помітними. Як на мене, нашій команді вдалося знайти
оптимальне вирішення співпраці центральної і регіональної влади, що в кінцевому
результаті привело до серйозних зрушень в соціально-економічному розвитку регіону.
Своїм наступникам бажаю одного: працювати на благо людей. все інше, «надуте» і
політизоване, лусне як мильна бульбашка.
– Свого часу Віктор Балога був вашим одно партійцем і Ви працювали в
облдержадміністрації в сусідніх кабінетах. На якому етапі стався перелом у ваших
взаєминах? І що стало головною причиною цього?
– Мені важко щось додати до тих оцінок, які я давав раніше керівнику секретаріату
президента Віктору Балозі. Вони всім відомі. До речі, як відомо і про короткий
період моєї співпраці з ним. Зі своїми керівниками , а він для мене у свій час був
таким, я старався не вибудовувати якихось особливих взаємин. Я просто робив свою
роботу. Нагадаю, що я був заступником у губернаторів Устича, Москаля і Балоги. Для
мене несподіванкою був прихід Віктора Івановича на посаду голови ОДА, як
несподіванкою була його пропозиція стати першим заступником у нього. Це я пізніше
дізнався, чому так сталося.
Сьогодні я хочу наголосити на одному, що ця людина ніколи не хотіла ніякого
публічного контролю над собою. Його слова : «Я сам собі президент в
Закарпатті» характеризують його якнайкраще. Він їх сказав після того, як я
хотів його поінформувати про окреме доручення Президента України.
Зараз, спостерігаючи за його діяльністю на рівні держави, мені здається, що я все це
вже бачив. Лише в менших розмірах. Спочатку в Мукачеві, а потім – в Закарпатті. Моїм
оцінкам на рівні органів центральної влади в 2000 році і пізніше вірити ніхто не
хотів. Добре, що час розставляє все на свої місця.
– Як Ви вважаєте, чим керувався Віктор Балога, організовуючи ваше політичне
переслідування: намаганням чимось Вам помститися, усунути Вас від політичної
діяльності чи очікуванням, що Ви , не витримавши пресингу і тиску перевертнів у
погонах, будете свідчити проти Кучми, Медведчука , Януковича?
– Важко сказати. Аналізувати дії авантюрних людей ще важче. А несистемних –
неможливо. Думаю, що було і перше, і друге, і третє. Додасте ще кілька версій, теж
погоджуся. Може, просто насолоджується , коли хтось страждає. Це, мабуть, лежить в
психологічній чи навіть психіатричній площині. Зауважу лише щодо помсти. Немає
причин для цього. Жив непогано до мене, при мені і після мене. Моє спілкування з ним
на різних етапах це підтверджує. Він, як і його команда, ніколи крім принципової
політичної позиції якихось претензій мені не висловлювали. Це після «помаранчевої
революції» багато кому прийшло помутніння в голову…
– Ви не жалкуєте, що не прийняли у 2005 році пропозицію Балоги залишити політику й
очолити університетську кафедру?
– Цю пропозицію він передав через Інтернет-видання «Українська правда», коли я сидів
у СІЗО. До речі, це є ще одним юридичним фактом підтвердження політичного
замовлення моїх «кримінальних справ». Бо заборони на професію, в тому числі
займатися політикою, в Україні немає. Йому би вникнути в суть того, як «дають» чи
«забирають» кафедри в університеті. Тоді б дурниць таких не говорив. Я був членом
Вченої ради університету починаючи із студента другого курсу і протягом 13-14
років…Хоча Бог його знає, може революції щось там і поламали. Раніше ці структурні
підрозділи (кафедри) очолювали лише за рішенням Вченої ради. Напевно, я відстав від
життя. Бо тепер губернатори ,мабуть, і кафедри ділять, і визначають, коли, хто і
скільки сидітиме в СІЗО. Я такої влади не мав і ніколи не бажав.
– Про що Ви думали, перебуваючи чотири місяці в СІЗО? Вам, як діючому політику,
вчорашньому держслужбовцю не ставало соромно за країну, яка може на старті 21
сторіччя влаштовувати такий політичний геноцид проти своїх громадян?
– Багато думав, аналізував. І не йняв віри, що таке дійсно може бутив державі,
керівництво якої проголосило курс на європейську інтеграцію. Читав лише періодику.
Книжок читати не міг. Хіба що поезію Пушкіна і Лермонтова.. І то – вголос, щоб трохи
перебити думки. Дуже переживав за рідних. Бо в нашій великій родині ніхто в історії
не мав навіть приводів ні до поліції (до входження Закарпаття в СРСР), ні до
міліції. Тому уявляв шок, який пережили мої рідні і близькі. Продовжував вірити в
те, що це довго тривати не може. Це за межами здорового глузду.
– Чи відомо вам, хто стояв за резонансним штурмом, захопленням Вас у палаті
обласного кардіодиспансеру бійцями спецпідрозділів? Такого правового «бєспрєдєлу»,
який творили помаранчеві можновладці, навіть фашистські режими не завжди дозволяли
собі…
– Ні. Я можу лише здогадуватися. Бійці всіх спецпідрозділів підпорядковані
начальнику УМВС, Що тут гадати? Дивує лише поширення п. Луценком інформації, що я
ховався там від допитів. Просто не хотів знати, що в кардіодиспансер мене відвезли
за рішенням слідчого. Я вже був заарештований і охоронявся десятками «беркутівців»
з автоматами. «Беркутівці», які мене охороняли, самі були ошелешені від того
штурму. Самому цікаво, кому потрібен був цей спектакль?
– Вас заздалегідь інформували про те, що Вам готують політичну розправу. Чому ви не
виїхали з країни?
– Якоїсь конкретної інформації я не мав. І не збирався я нікуди їхати. На це не було
ніяких причин. Я не робив нічого злочинного, а мав свої погляди на життя. У
нормальних країнах за таке в тюрми не сажають. Та й їхати я не маю куди. А за які
кошти жити? А як бути з дружиною, сином? Я таких питань тоді собі не ставив і не
шукав на них відповіді. Я займався активною опозиційною політичною діяльністю.
– Під час переслідування Вас на Ваш захист виступили не лише однопартійці, колеги
по роботі, але і очільники релігійних конфесій Закарпаття. Ви віруюча людина?
– Це для мене було найбільшою несподіванкою. Спасибі дружині Галині, бо це вона
звернулася до владик і вони мене публічно підтримали. Ще раз приношу їм слова
вдячності, бо це надихнуло мене і підтримало. Для мене це було ще й оцінкою
співпраці як керівника області з керівниками конфесій. А для батьків і рідних –
повною реабілітацією мене в очах односельчан. Я відношу себе до віруючих людей, але
показово, на угоду політичній кон'юнктурі це не афішую. Моя віра в Бога – це моє
внутрішнє переконання, таїнство, в яке я не посвячую громадськість. У церкві буваю
не так часто, як хотілося б. Наша сім’я була глибоко віруючою і це передалось від
батьків і нам, дітям. Незважаючи на те, що були активістами громадського життя, ми
змалечку лягали спати з молитвою.
– У той же час багато людей, з якими Ви разом працювали і яким сприяли у їх
професійній і політичній кар’єрі відвернулися від Вас? Ви напевно затаїли на них
зло?
– Ні в якому разі. Так життя склалося. Навпаки, з багатьма хочеться поспілкуватись.
Згадати не буремні, а трудові будні. Ще раз проаналізувати і подумати, де можна було
зробити більше і краще (посміхається).
– Упродовж усього часу найбільшу підтримку Ви отримуєте від дружини, сина, рідних,
брата Василя? Натомість багато хто каже, що однопартійці про вас забули? Навіть
ходили чутки, що ви вийшли із лав СДПУ (О). Це – правда? Не збираєтеся найближчим
часом це зробити?
– Однопартійці теж були різними. Були й такі, які старалися дистанціюватися , бо
справді думали, що моя команда щось в області «натворила». Потужна ідеологічна
пропаганда дала відбиток і на них. Лідер СДПУ (О) Віктор Медведчук, перший президент
України Леонід Кравчук, заступник голови СДПУ (О) Григорій Суркіс і багато інших
людей серйозно допомогли мені витримати цей суворий іспит життя.
Це з деким із нового керівництва партії у нас різні погляди на подальший розвиток
організації і позиціонування СДПУ (О) в суспільстві. Але я це не драматизую. Свої
думки я висловив у відкритому листі до одного з лідерів партії І. Шурми. Я звик
дискутувати публічно. І надзвичайно хотів би цього. На жаль, дехто відреагував
неадекватно. Керівник прес-служби Михайло Ларіонов назвав мене «використаним…»
(не хочу називати цього слова). Також сказав, що за те, що я звернувся до Шурми
публічно, за це мене вже виключено з партії. Наголосив на тому, що ні моя доля, ні
доля моїх рідних нікого з партії не цікавить і навіть погрожував допомогти мені
організувати нові проблеми. Напевно, людина просто не знає, що я не з лякливих..
Тим більше, що в нього є багато можливостей в інформаційному просторі для
висловлювання своїх думок. Тому я кажу, що з партії не виходив. Чи виключили – не
знаю?!. З новим головою партії після його обрання поспілкуватися не вдалося через
його зайнятість.
– Сьогодні в деяких засобах масової інформації з’являються твердження, що якби
політичні лідери, з якими ви працювали, не відвернулися від Вас, «кримінальна
справа» не дійшла б навіть до суду? Ви теж так думаєте?
– Я не знаю, що мається на увазі. Я вже відповів, які лідери мене постійно
підтримували. А тверджень в ЗМІ появляється дуже багато. Недавно одне з таких
тверджень одного з колишніх лідерів СДПУ (О) п. Шуфрича я спростував у вашому
виданні
Я не знаю, чому це дійшло до суду «Це» – я навіть не можу назвати кримінальною
справою. Генпрокуратура не хотіла реагувати на мої звернення. А тиск на неї і на
суд з боку політичних замовників був величезним. Це я точно знаю. Мені була надана
висококваліфікована юридична допомога, а про що хто з ким мав домовлятися, я не
знаю. Може 10 мільйонів доларів треба було заплатити за повну відсутність
кримінальної справи? В мене немає підстав ображатися на людей, справжніх наших
лідерів, які продовжують боротися за повне моє виправдання.
– З іншого боку подейкують, що вирок суду – це компроміс і політична домовленість
політичних лідерів. Вас влаштовує вирок суду?
– Таке розуміння вироку – це моральне страхіття насамперед для мене. Я разом із
адвокатами протягом довгих місяців довів, що всі звинувачення проти мене є
абсурдними. Судова система не витримує політичного тиску. Але щоб засудили невинну
людину і це було чиєюсь домовленістю чи компромісом?!.
Хочу вірити, що наша держава до такого ще не дійшла. Мої захисники подали
касаційну скаргу і ми продовжуємо боротьбу.
– На одному із засідань суду , здається, ще у березні, Ви, звертаючись до
громадськості, заявили, що Україні загрожує фашистська диктатура. Тоді ці ваші слова
багатьма сприймалися скоріше як крик відчаю, а не політичний прогноз. Однак не
пройшло і трьох місяців як про «фашизм» і «диктатуру» в Україні заговорили всі, з
високих трибун парламенту, на площах і мітингах, а зараз уже про це говорять і на
екранах телевізорів провідні політики, еліта держави. На чому базувалися Ваші
прогнози, які, на жаль, здійснюються?
– Скажу відверто, що тодішньої моєї жорсткої оцінки не зрозуміли навіть журналісти,
що були в судовій залі. Або не хотіли з якихось причин надати цьому увагу.
Не треба бути пророком. Люди, які протягом кількох років в Закарпатті, а
особливо у 2005 році, витворяли таке правове свавілля, якого не знали наші
земляки за всю історію, не могли змінитися за один день. Рано чи пізно вони
мали «проявитись» і на загальнодержавному рівні. Тому не тільки для мене, але
й для багатьох закарпатців нічого нового не відкрилося. Всі просто з
цікавістю дивляться, хто зупинить цих «бєспрєдєльщиків». В Закарпатті не
змогли, в Києві – теж. Може прийшов час підключатися міжнародному
співтовариству?..
– Чи вірите Ви, що після 30 вересня в країні почнеться період стабілізації і
верховенства права? Чи владна криза поглиблюватиметься?
– Мій прогноз не дуже оптимістичний. Але неможливого нічого немає. Лідери держави
першими повинні продемонструвати можливості діалогу. Гасло: «Або – ми, або – вони»
привнесений з напівкримінального бізнес-середовища. На ключові посади вдержав
повинні прийти менеджери з державницьким мисленням, не пов’язані з бізнесом. Та й
взагалі, моя думка така, що якби частіше сучасні керівники держави спілкувалися (я
навіть не кажу радилися) з Леонідом Макаровичем Кравчуком, з Леонідом Даниловичем
Кучмою, з людьми, які з ними працювали, то і радикалізму було б менше. Тоді люди з
люмпенським мисленням точно не впливали б ні на внутрішню, ні на зовнішню політику.
– Яку із політичних партій Ви підтримаєте 30 вересня?
– Партію Регіонів. Самокритична оцінка власних дій і кадрової політики дає цій
партії – нашому партнеру – чудову нагоду стабілізувати ситуацію в країні. На великі
протиріччя між партіями під час виборчої кампанії не треба звертати увагу і тим
більше драматизувати їх. Це сучасні методи ведення політичної боротьби в усьому
світі. Звичайно, з українською специфікою.
Після виборів будуть спокійні ділові переговори, створення коаліції. Чесно
скажу: так хочеться справжньої влади і не менш справжньої опозиції. Так
втомлює те, що твориться в країні. Але це – наболіле, і напевно, не тільки
для мене.
– Верховний Суд України в умовах деградації судової системи держави навряд чи можна
назвати сьогодні політично незаангажованим. Ви вірите, що ваша касаційна скарга щодо
оскарження вироку франківського суду буде розглянута об’єктивно і Вас повністю
виправдають?
– Я не можу не вірити! Мою так звану «кримінальну справу» вже читали найкращі
юридичні фахівці нашої держави. Вони, як і я, не менш шоковані від обвинувального
вироку. Не можна судити людей за політичні погляди! Не можуть суди всіх рівнів
піддаватися політичному тиску! Я прошу тільки одного: об’єктивного розгляду і
законного рішення. Справедливість на моєму боці! Ще раз заявляю, що в 2004 році в
Сваляві відбулася чергова політична провокація, організована моїми політичними
опонентами.
– Ви і досі залишаєтеся безробітним, хоча, як відомо із ЗМІ, Ваш колишній
однопартієць, міністр МНС Н. Шуфрич нібито пропонував вам посаду заступника
міністра МНС?
– Не додам нічого нового. Якби Шуфрич пропонував мені таку посаду, то я б уже або
працював в міністерстві , або оголосив свою причину відмови.
– Як Ви ставитеся до того, що багато Ваших однопартійців перекинулися в інші партії?
– Спокійно. Це їх вибір. Та й взагалі, абсолютна більшість тих, хто перейшов, цим
кроком мене не здивували. Це ззовні здається чимось надзвичайним. Але багатьом
однопартійцям реальну ціну ми знали завжди.
– У своїй передвиборній програмі Партія Регіонів пропонує людям самим обирати
губернаторів. Як ви ставитеся до цієї ініціативи? Ви б взяли участь у таких виборах
?
– Позитивно. Просто це має бути цілісна система зміни балансу влади на користь
регіональної. Зауважу, що регіональні еліти це сприймають на «ура». Але хотів би ,
щоб ніхто не забував, що це приведе і до надзвичайного зростання відповідальності
регіонів і, особливо, їх керівників. Цим питанням я трохи цікавився і на науковому
рівні, крім того маю і практичний досвід. Тому це може бути темою окремої розмови.
Головне, як і в будь-яких управлінських рішеннях, довше думати, а , подумавши, діяти
рішуче.
Щодо участі моєї в таких виборах, то це питання не на часі.
– Тобто, Ви не плануєте брати участь у таких виборах?
– Не планую.
– Тривалий час ви очолювали обласну організацію однієї , як вважалося, із
найбагатших партій СДПУ(О). Були нардепом і два роки губернатором. Ви, очевидно,
багата людина? Бо, скажімо, нинішній помаранчевий голова Ужгородської
райдержадміністрації А. Колібаба за короткий термін встиг приватизувати на
малоземельній Ужгородщині на свою дружину 40 гектарів землі. Ще один перечинський
помаранчевий керівник їздить на роботу в убогий гірський район на автомобілі за 60
тисяч євро. Розкажіть про свої матеріальні статки, якщо це не є комерційною
таємницею?
– Партія багатою була на людей. В тому числі й на таких, які заробляли гроші в
бізнесі, а вкладали їх в соціальні проекти. Такого кадрового потенціалу не мала
жодна партія. Але і вона б не могла ні в області, ні тим більше в державі,
монопольно забезпечити весь кадровий склад влади. Тому серйозні помилки допускає
той, хто пробує це зробити . Кадрова політика – це дуже важка справа для
відповідальних людей. Особливо для тих, хто хоче конкретними справами завоювати
довіру людей. Я не хочу давати оцінку представникам нинішньої Закарпатської влади.
Конкретними фактами не володію, а в цілому знаю, що робиться в області.
Про свої матеріальні статки говорив неодноразово. Квартира в Ужгороді в
багатоквартирному будинку на першому поверсі. В районі, який прийнято називати
«спальним». Квартира простора і була досить добротною. Прокуратурою було
накладено на неї арешт, який продовжує діяти. Не був у ній два роки. Автомашини
не маю. Ще є чотири сотки землі. Але нічого на ній з 1992 року не побудував.
Лише кілька місяців тому цей клаптик землі приватизував. У Києві орендую
звичайну 3-кімнатну квартиру у звичайному будинку на 14 поверсі.
– Будучи нардепом і губернатором Ви досить активно займалися спортом. Роки
переслідувань і на лікарняному ліжку змінили стиль життя?
– У СІЗО багато «качав» прес і віджимався. Робив також зарядку. Зараз залишилося
останнє і піші прогулянки на повітрі. Надіюся ще повернутися до своєї спортивної
форми.
– У Вас зараз , мабуть, багато вільного часу. Як ви його проводите?
– Не скажу так, бо весь цей час працював над підготовкою до судових засідань. Майже
напам’ять знаю всі сторінки і навіть речення того, що слідчі назвали «кримінальною
справою». В житті звик серйозно ставитися до будь-якої роботи, а тут вирішується моя
доля і доля моїх рідних. Життя змушує ще й цим займатися.
– Щоб ви хотіли передати закарпатцям, які на вашому прикладі переконалися, що
Україна залишилася тоталітарною державою, де править не сила закону , а закон сили,
і які завжди готові Вас підтримати?
– Хочу передати щиру подяку всім, хто мене підтримував і пройшов зі мною цей
нелегкий етап у житті. Спасибі , друзі! Дякую , дорогі земляки!
Я вірю у зміни на краще! Будьмо оптимістами! Ми самі повинні своїми руками,
своїми знаннями побудувати державу, яку б по праву можна назвати
європейською.
До зустрічі.
Розмову записав Павло Пасічний. 2007 рік.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
