Виноградівські поетеси, члени ТО "Красне слово" Світлана Кедик та Валентина Костьо побували у Львові на 19-му міжнародному книжковому ярмарку. Поїхали туди не з порожніми руками - повезли свї дебютні поетичні книжки. А повернулися з цілою купою незабутніх вражень.
Я привезла до Львова Виноградівського сонця, але воно чогось не хотіло вилізати з кишеньки, вперто сиділо там та дивилось на дощик, що часом моросив, а часом заливав вузенькі вулички, затікаючи між бруківку, оповиваючи пихаті будівлі минулих століть прозорим туманом. Та не зважаючи на перший осінній холод, Палац Мистецтв по бджолиному гудів: письменниками, представниками видавництв і зрештою, звичайними цінителями літератури.
У такому розмаїтті книг дуже легко розгубитись, що ми вдало і зробили – я та Валентина. Тож ходили ми залами довгі години, збираючи творчі гвинтики одна одної. А часом віднаходили знайомі обличчя, як ото Петра Мідянко, Мирослава Дочинця Братів Капранових, Лідії Нестеренко-Ланько, Оксани Забужко, Любові Долик, Мирослави Замойської, … це геть не повний перелік.
Невдовзі невтомишись від книг ринули у майстерню художника Валерія Нестеренко, де Валя на згадку отримала купу живописних бажань і ще більше прагнення малювати. Далі наша подорож продовжилась у кав’ярні «Штука» на поетичних читаннях де ми розтанули мов перший сніг у поезії та справжньому львівському пляцку з маком і вишнями ….
Невдовзі, уже трішки знайомі вулиці водили нас старим Львовом, знайомили з історією та цікавими людьми. Тим часом мій скромний «Світ Добра» тикався окремим людям в долоні з моїми наївними побажаннями Любові. Люди брали і дякували, а моє серце тішилось миттю маленької мрії – дарувати Добро. Між усім тим культурним бумом і всередині нас і назовні, Валя промовила: «Коли я помру і потраплю у Рай, то хочу аби у ньому була бібліотека».
Я усміхнулась і подумала – навіщо помирати, нам треба жити, інакше звідки у Райській бібліотеці будуть наші творіння, адже, певно, хтось також мріє потрапити в Рай сповнений кольоровістю почуттів Валі та моєю позаземною Любов’ю. J J Тай зрештою, Рай – для живих, бо протягом двох днів, незважаючи на фізичну втому, ми народились, ожили в обіймах культурної столиці України. А ввечері, у затишній хаті друзів, наче діти, сиділи на підлозі роздивлялись, нюхали… книжки, котрі приїхали з нами до Виноградова.
А як же сонечко в кишені? Я його обережно виклала на парасольках перехожих львів’ян – кожному по промінчику, сподіваюсь вони таки відчули Виноградівське тепло.
Світлана Кедик
Незабутні два дні зі Львовом.
Львівський форум спокушав мене давно. Так все складалося, що поїздка не відбувалася. Цього разу я сказала – все, я це маю побачити. І Львів зачарував мене так, ніби я перебувала в центрі нереального, але досить знайомого світу. Можна було розгубитися серед безлічі книжок, але не серед багатолюддя. Львів привітно нас вітав і навіть дощ, що йшов півдня лише додав притаманного місту природного шарму.
Тут все відбувалося насправді – Петро Мідянка ставив автограф у збірочці ,, Вірші з поду’’, променисто посміхалися і жартували брати Капранови біля свого раритетного запорожця, героїчно сидів під наметом біля своїх видань Мирослав Дочинець, хтось вперше взяв до рук переклади Шульца… Книги, книги, книги… Скільки думок, скільки історій і відчуттів. Безмежний простір. Хіба не рай для книголюба?
Як і сподівалася форум став для мене відкриттям, сила якого збентежила мою душу, піднесла і опустила напевно уже у Виноградові через два дні. Ми поверталися у звичне життя з купою книг з автографами, що пахли свіжою друкарською фарбою і бажанням творити.
Джерело"Новини Виноградівщини"
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
