Історію творять люди! Від наших предків залежало наше історичне минуле. Від нас – майбутнє. Пише сайт "Правого Сектору".
У 2013-2014 роках розпочала своє зародження Україна нова: без сліз про тяжку долю та покірного рабства, без комплексу меншовартості та вічного статусу "меншого брата" РФ. Тоді Україна показала свою могутність, свою дію та Чин задля кращого майбутнього.
На захист країни стали прості громадяни, які ще вчора були юристами, вчителями, вели свій бізнес, працювали на заводах.
Таким самим простим українцем був друг "Писар" – боєць Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор", котрий з початку активної боротьби стояв на передових позиціях. Про свій прихід на Майдан, вступ до "Правого сектору" та перші бої на сході України "Писар" розповів у інтерв’ю:
– Коли я побачив по телевізору, як вбивають мирних людей, вирішив, що поїду туди, аби бути поряд з тими, хто бореться за зміни в країні! Батькам сказав, що їду по роботі, а сам відправився на Майдан. Вийшов зі станції метро "Хрещатик" і направився в перший намет. Там сидів хлопець в масці. Я попросив, щоб він зняв "балаклаву" і ми могли спокійно поговорити, та він сказав: "Не положено". Я перейшов в інше місце і там зустрів подругу Іранку. Вона відвела мене до друга "Гонти". Трохи пізніше попав під командування друга Хорвата. Від нього я отримав свій позивний – "Писар". Тоді потрібно було виготовити пропускні картки, я згодився їх оформити. Тільки зробив половину записів, як нас всіх кинули на барикади. Через деякий час ми повернулись: чорні від диму і грязюки. Хорват сказав: "А де той – писар"?
– Що тебе найбільше вразило в часи подій на Майдані 2013-2014?
– Є речі про які я не хочу говорити та й не треба… Запам’яталися трупи простих людей, вбиті снайперами Януковича. Я бачив цих снайперів, як вони сиділи на дахах будинків і цинічно відстрілювали нас. Я бачив смільчаків, які намагалися протистояти цим виродкам. Це важкі спогади.
– 20 квітня 2014 року під Слов’янськом відбувся перший офіційний бій із московськими найманцями. Хоча його всі замовчують. Нікому не вигідно розказувати, що першими московських загарбників розпочали нищити бійці "Правого сектору". Пролий трохи світла на цю подію, адже ти є безпосереднім її учасником.
– Нас, активних учасників Майдану, які були ядром бойового крила "Правий сектор", привезли у квітні місяці на базу, яка знаходилась на правому березі річки Дніпро в тодішньому Дніпропетровську. Вишикували усіх і вибрали 20 людей. Потім дали завдання – захопити телевізійну вишку на горі Карачун. І сказали, що там буде тільки два охоронці. Я запитав у наших командирів: "охоронців – вбити?". Мені сказали, що просто зв’язати. Більше інформації у нас не було. Як і зброї.
В мене зв всієї групи було найбільше боєприпасів – аж два ріжки до автомата. Хоча більшість із групи мали мисливські рушниці.
Ми під’їхали до їхнього блокпоста дуже близько, нас ввів в оману синій прапор. Ми подумали, що це наш стяг, але – це був прапор десантників, який росіяни вивісили поряд із своєю ганчіркою. Один з окупантів підійшов до першої машини і прошив автоматною чергою її водія – Михайла Станіславенка. Всі інші, хто знаходився у ній – встигли вискочити в посадку. Після короткого шоку хлопці зібралися і зачистили окупантів.
Проте нам довелося відступити. Адже Михайло був вбитий, Ярослав Антонюк з Тернополя – важко поранений. Ми знищили багато окупантів, але це мало радості приносило нам.
Далі була Карлівка, Піски – ми вчились воювати і ми вміємо воювати. Саме тому, я до тепер в "Правому секторі".
Адже, я – правий, вони – праві. Ми за праве діло. Слава Україні!
Автор: Михайло Ухман
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
