Федір Калинич з присілка Перенизь, що територіально-адміністративно підпорядковується Син.-Полянській сільраді, надзвичайно працелюбний газда. На своєму обійсті, що лиш не тримає з худобини: корови, коні, вівці, свині, кури, яких сила-силенна різних мастей…
Біля хати у високогір’ї навіть пави в один час гордо походжали. Та особливо подивував господар земляків малочисельного осідку, що зусібіч оточений дрімучим лісом, коли обзавівся… ослом, закупивши його в далеких краях.
“Нехай живе і сіно жує”, — відповідав допитливим односельчанам, які прибігали на його подвір’я, щоб попозирати на екзотичну низькорослу істоту – єдиного подібного екземпляра із родини конячих на всій Міжгірщині. Хоч віслюк з розряду робочих тварин, та доброї душі хазяїн не завантажував його домашніми обов’язками. Напевно, швидше всього придбав нового члена хліва для потіхи. Бо й справді, парнокопитним бранцем-“азіатом” безмежно забавлялася місцева дітвора, яка годна була друга з довгими вухами ласкавити з ранку до ночі. Не кажучи, що ішак став іграшкою і для туристів, котрих на Тереблянську дельту приїжджає тьма-тьмуща. Солодко щурився від задоволення, коли мандрівники від юного до дорослого лоскотали його боки і в парі з ним фотографувалися, а то й цілувалися з його симпатичною мордочкою. Передпенсійного віку Федір Калинич кмітливо застрахував тварину, передусім переживаючи за його долю взимку – морози високо в горах ще й як щипають. Та ба, напасть сталася іншого типу.
Як пильно не доглядав горянин за любимцем всієї населеної округи, але не вберіг його наприкінці цього літа від хижих зазіхачів на його життя. Вовки є вовками, вони з голоду мастаки здобич схопити і з-під самих ніг людини, та ще серед білого дня… Все-таки в один момент, коли Калинич вівчарив на полонині, жорстоко підкараулили ненажерливі сіроманці самотнього віслюка. Зрозуміло, сумувала з приводу такого нещастя не лише одна родина Калиничів, а й увесь Перенизь, здавалося, був у траурі. Як-не-як, а колишній незвичний мешканець присілка міцно подружився з усім тутешнім людом.
На жаль, цьогоріч не тільки він один став жертвою сірих. Від агресивних і зухвалих нападів вовків, яких годують ноги, перенизяни недорахувалися вже кілька коней, не кажучи про овець, яких апетитно заїли понад десяток. Мов збираючи дань, вони безпосередньо з ланцюгів на подвір’ї грабують і своїх четвероногих побратимів-собак. Вполювати хижаків – завдання складне. Сміливі і воднораз обережні сіроманці за пошуку харчу вміють вміло конспірувати свої сліди. З року в рік, як правило, лісовий хутір в тривозі із-за так званих санітарів зелених околиць…
Автор:Василь Пилипченець
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
