Наприкінці листопада 2019 року Міністерством культури України було завершено державну реєстрацію досить незвичного для широкого загалу типу організації – релігійного братства під назвою «Вікторіанське братство святого апостола Андрія Первозванного». Наша редакція спробувала розібратися, як виникла ідея його створення і чим воно буде займатися, запросивши на інтерв’ю його засновника – Головного Магістра братства Сергія Танчука. - Сергію, розкажіть, будь-ласка, про себе. Як прийшли до ідеї створення братства? - Своє дитинство та молодість провів у Києві. Вчився у Львові та Києві, закінчив Київський політехнічний інститут, отримав юридичну та інженерну освіту. Згодом займався підприємницькою діяльністю, працював юристом у деяких приватних структурах, у страховій сфері тощо. Виховання за часів Радянського Союзу не прищепило мені якогось особливого інтересу до релігії, багато пам’ятають, як це було (посміхається). Але згодом, з роками, у мене почали з’являтися питання: Хто ми? Яким чином влаштований наш світ? Для чого ми з’являємося у ньому? Доленосною у цьому плані виявилася моя зустріч з отцем Ростиславом Криворучком. Завдячуючи спілкуванню з ним, на багато своїх питань я отримав відповіді. Я зрозумів, що в єдності з Богом та такими ж однодумцями – наша сила. Російська агресія у 2014 році, підйом патріотичного духу, волонтерського руху наче пробудили мене. Хоча я російськомовний, на це дуже вплинули освіта на російській мові, спілкування у нашій родині, в душі я – Українець, і Україна – це моя Батьківщина. Було боляче, як колишні «братья» без попередження лізуть в нашу країну і вбивають наших людей, загарбують нашу територію. Особливо дико для мене стало те, що активну допомогу окупантам на Сході України надають священики Московського патріархату. Люди, головною зброєю яких має бути молитва і Боже слово, навіть брали до рук автомати, створювали у церквах і монастирях склади із зброєю, давали притулок для «братьев из-за поребрика». Ось тоді і з’явилася поки несвідома ідея, що треба щось робити. Я поставив собі питання: а якою буде Україна, якщо байдуже ставитися до тих викликів, які наразі загрожують самому її існуванню? Путінська імперія продовжує свою агресію проти нашої Батьківщини, російськими окупантами захоплено Крим та частину Донецької й Луганської областей, які надзвичайно швидко мілітаризуються, перетворюються у плацдарми для подальшого продовження агресії проти України.
Я почав активно цікавитися історією, намагався розібратися для себе, чи дійсно ми «братья», як це стверджувала російська пропаганда. «Братья» виявилися «вовками в овечій шкурі», які протягом століть гнобили та поневолювали український народ, підлим обманом підкорили собі Гетьманщину та Українську православну церкву – тодішню Київську митрополію, знищили Військо Запорізьке, у ХХ столітті не дали відродитися Українській Народній Республіці, цинічно організували жахливий Голодомор, аби фізично знищити українське селянство – носіїв нашої віри, мови та культури. Розпад СРСР дозволив Україні здобути незалежність, але це було здобуто, як кажуть, «малою кров’ю», практично без жодних зусиль. Ця перемога була абсолютно не вистражданою, через що наш народ у своїй більшості не цінував її, як було слід, ставився до цього у своїй основній масі байдуже. Саме завдяки цьому в Україні безперешкодно діяли потужні проросійські сили, які з часом лише набирали сили, чекаючи команди з півночі, аби включитися у розвал нашої країни з середини. На жаль, український народ не скористався у повній мірі тією «відлигою» протягом 1991-2014 років, поки російська орда зализувала свої рани, маскуючись під псевдодемократію, і готувалася до майбутньої агресії. Особливу ненависть московських попів та їхніх кураторів з Лубянки викликало створення єдиної Помісної церкви в Україні та надання їй автокефалії, що ознаменувало собою завершення майже столітнього етапу боротьби української церкви за незалежність від РПЦ. Абсолютно переконаний, що її створення має і матиме винятково важливе, епохальне значення для інтересів нашої держави. Якби в Україні вона була створена значно раніше, то не було б ніякої російської агресії, тому що Москва не мала б такої відчутної підтримки в нашій державі. Завдяки існуванню УПЦ МП Путін має свою опору у нас, дякуючи проросійськи налаштованим віруючим та духовенству Московського патріархату, які особливо на Сході України у 2014 році не словом, а ділом підтримали російську агресію, досить часто всупереч християнським цінностям – із зброєю у руках. Це і не дивно, оскільки УПЦ МП є частиною РПЦ – церкви, яка освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо — теж російське.Цінність автокефалії ПЦУ в тому, що це життєво необхідний інструмент звільнення від імперського минулого «Русского мира» та забезпечення демократичного розвитку громадянського суспільства. З цього приводу влучно сказав 5-й екс-Президент України : «Не може бути вільним тіло, коли душа – в полоні».Здавалося б, що українці здобули остаточну перемогу у духовній сфері над московітами. На жаль, це не зовсім так, і нас чекає тернистий та тривалий шлях визнання й боротьби за душі православних вірян України. РПЦ в Україні і не думає здаватися, боротьба розгорнулася за кожну парафію, за кожен храм. Обурення викликають ті непоодинокі, я б сказав – системні, випадки, коли для захоплення храмів, де місцеві громади висловилися за перехід до ПЦУ, Московський патріархат залучає підозрілих осіб, які виглядають як персонажі з бандитських 90-х. На парафії, які прийняли рішення возз’єднатися з істинною Українською церквою, здійснюється моральний, психологічний та фізичний тиск.Саме тому ми, тобто я і мій духовний наставник протоієрей Ростислав, не змогли змиритися з цією ситуацією і стояти осторонь, коли на наших братів та сестер насувається така біда. Тому нами було прийняте тверде рішення заснувати релігійне братство, яке буде займатися не тільки благодійною та просвітницькою роботою, але й намагатиметься згуртувати навколо себе патріотичні сили для захисту парафій, громад і храмів ПЦУ та їхнього майна від провокаційних нападів з боків РПЦ в Україні. - А чому Ви обрали для майбутньої організації саме формат братства? При обмірковуванні того, що може представляти наша організація, чомусь у душі одразу спливли фрагменти мого спілкування з активними учасниками АТО, деякі з яких пройшли перші місяці запеклих боїв з російськими окупантами, пережили жахи та розпач безпорадності під час Іловайського та Дебальцевського котлів. Надзвичайні емоції викликало саме ставлення наших героїв-захисників один до одного. Все для мене втілилося у звертанні – «Брате!», «Побратиме!». Саме бойове братерство переконало мене в тому, що Україна вистоїть і переможе. Одразу навіяло й про наше славетне козацтво, наших безстрашних лицарів, «воїнів світла».Тому рішення обрати саме формат братства прийшло, швидше за все, на інтуїтивному, глибоко емоційному рівні. Але не можу не згадати, що створюючи свою організацію, ми з отцем Ростиславом, який, нагадаю, став Магістром справедливості нашого Братства, також надихалися досвідом діяльності православних братств, які існували у XVI-XVIII століттях на території сучасної Західної України. Як правило, вони представляли собою національно-релігійні громадські організації українських православних шляхтичів та міщан і мали на меті захист їхніх прав від різного роду утисків. Братства займалися культурно-просвітницькою діяльністю та намагалися об’єднувати навколо себе різні прошарки українського суспільства під єдиною національною ідеєю.На особливу увагу у цьому контексті заслуговує постать митрополита Київського, Галицького і всієї Русі (1620-1631) Йова Борецького, який був духовним й політичним наставником славетного Петра Могили. Йов Борецький став одним з засновником Київського братства та Київської братської школи, разом з гетьманом Петром Сагайдачним та іншими оборонцями Української Православної церкви відновив за благословенням патріарха Єрусалимського Теофана у 1620 році українську православну ієрархію, яка після Берестейської унії 1596 року була замінена греко-католицькою. З метою гуртування українців навколо ідеї відновлення українського православ’я Й.Борецький збирав на наради світських та духовних осіб, виступав на козацьких радах і навіть заслужив славу «козацького митрополита», писав листи до впливових магнатів про допомогу. Усіма своїми справами доводив, що українці мають історичні права на власну Вітчизну та церкву. У роботі «Протестація» (1621), яка була написана спільно з І.Курцевичем та І.Копинським, Й.Борецький також підносив козацтво, сила якого допомогла відновити українську православну ієрархію, стверджував, що козаки – це дійсні лицарі Христа, що віра й спасіння душ православних – провідна мета їхніх подвигів. Хтось, звичайно, згадає про прихильність Й.Борецького до зміцнення політичних і культурних зв’язків з тогочасною Московією, про його звернення до московського уряду з чолобитною про надання допомоги православному населенню України та про приєднання України-Русі до Московії. На той час московська держава була ослаблена війною з Польщею і свої агресивні наміри була змушена тримати при собі. Й. Борецького, як згодом й Богдана Хмельницького, фатальним чином підкупила більша близькість інтересам України-Русі православної Московії, ніж тодішньої католицької Річчі Посполитої. Мріючи про рівноправний союз з московітами, вони обидва і не здогадувалися, що північний сусід виявиться таким підступним і шляхом обману й маніпулювання підкорить Україну-Русь собі на століття. Подальша історія покаже, що українці отримували надію та можливість національної незалежності лише у ті часи, коли московська імперія ставала слабкою і стояла на межі розпаду. Особисто для мене Йов Борецький залишиться беззаперечним моральним авторитетом, справжнім патріотом України, поборником Української православної церкви.Додам, що, на наше переконання, добро має бути сильним, а сила наша – у єдності, майбутнє – у дітях, їх правильному вихованні. У сучасному світі ми не повинні забувати про своє коріння, про традиції нашого народу, про нашу рідну віру. Хтось гадає, що релігія архаїчна, їй вже не місце у глобалізованому світі, але вона має потужний потенціал впливу на наше молоде покоління, який ми не маємо права проігнорувати. Тому надзвичайно велику увагу ми приділятимемо духовній та патріотично-просвітницькій роботі з молоддю, намагатимемося залучати її до наших національних та православних традицій, виховувати в них любов до рідної землі, повагу до старших, гартувати їх як майбутніх захисників Батьківщини. Надзвичайно важливим завданням нашої діяльності є надання духовної та патріотичної підтримки нашим військовим, насамперед тим, хто приймав участь в АТО, а зараз у так званій Операції об’єднаних сил на Сході України, надання благодійної допомоги. - Сергію, це досить амбітні, благородні, але й непрості завдання, які вимагатимуть відданості та наполегливості усіх членів Вашого братства. Тому що прикро, але багато молодих людей поки що віддаляються від церкви. Я абсолютно поділяю Вашу думку. Але саме тому ми почали активну громадську роботу, заснували нашу організацію. Не пам’ятаю, хто сказав: «Що є океан, як не безліч крапель». Великої справи не зробиш, не зробивши першого, бодай маленького кроку. - Вашому братству лише три місяці. Чим вже можете похвалитися? Що зроблено, що у найближчих планах? Окрім виконання суто технічних та бюрократичних питань, які пов’язані з налагодженням роботи братства в правовому та організаційному плані, ми почали активну роботу над залученням до складу братства нових членів, які поділяють нашу ідеологію та готові йти до кінця у досягненні наших цілей. Започаткували партнерські відносини з низкою патріотичних сил в Закарпатті. Особливо хочу відмітити «Спілку учасників бойових дій в АТО міста Ужгород «Побратими України м. Ужгород», Закарпатське крайове культурно-освітнє товариство «Просвіта», «Союз Чорнобиль України» Закарпатської області. Плануємо підписати з ними угоди про співпрацю.Повторюся, серед пріоритетних напрямків діяльності братства на етапі розвитку – створення нового та цікавого порядку денного для активної та патріотично налаштованої молоді, яка вірить в Бога; пропаганда здорового способу життя; формування образу канонічної Православної церкви України як одного з основних стовпів сучасної української державності, як релігії активних та енергійних людей різного віку, насамперед, молоді. Для цього будемо організовувати зустрічі членів братства та зацікавлених людей з визначними релігійними діячами, відомими спортсменами, діячами культури та мистецтв Закарпаття та України. Щодо наших планів на найближчу перспективу скажу наступне. Плануємо розпочати з реалізації низки соціальних проектів. По-перше, спільно зі «Спілкою учасників бойових дій в АТО міста Ужгород «Побратими України м. Ужгород» маємо наміри провести реконструкцію реабілітаційного центру для ветеранів АТО. По-друге, за підтримки Міністерства соціальної політики України хочемо взяти участь у проекті з облаштування в Закарпатті переселенців з окупованих територій на Сході України. По-третє, долучитися до проведення духовної реабілітації серед молоді під патронатом скаутської організації «Пласт» та Мукачівсько-Карпатської єпархії ПЦУ. Для інформування громадськості ми створили власну сторінку у «Фейсбуці», розробили веб-сайт, де кожен зможе ознайомитися з керівництвом братства, його установчими документами, зокрема, із Статутом, а також відстежувати заходи, що проводяться нами. - Ви не приховуєте свого ставлення до Російської православної церкви, яка в Україні представлення Московським патріархатом. Очікуєте якоїсь протидії, компанії чорного піару проти діяльності братства з боку УПЦ МП? Запитання дуже доречне. Читаючи українські мас-медіа, особисто знаючи ситуацію у нас в Закарпатті, можу констатувати, що московська гідра ніколи сама не капітулює. Для московських попів це питання виживання, тому вони будуть боротися до останнього, за кожен храм, за кожну парафію, боротися підло, не обираючи засобів. Через спротив з боку УПЦ МП, численні випадки морального або фізичного насильства до тих прихожан, які зробили свій законний вибір на користь щиро української за своєю сутністю ПЦУ, так важко триває нині процес переходу громад до складу нашої автокефальної церкви. Ми як організація, що відверто заявляє про готовність, якщо доведеться, не тільки духовно захищати наші храми та наших вірян, однозначно викличемо негативну реакцію з боку РПЦ в Україні, бажання принизити та очорнити нас, дискредитувати в очах прихильників. До цього ми готові, оскільки переконані у правильності обраного нами шляху, оскільки за нами Україна, оскільки з нами Господь Бог! - Дякую Вам, Сергію, за цікаве інтерв’ю! Від нашої редакції хочемо побажати усім членам Вашого братства Божої благодаті, незламності духу, витримки та натхненності у досягненні поставлених перед собою завдань. Дякую Вам за щирі слова! Від імені усіх членів «Вікторіанського братства святого апостола Андрія Первозванного» хочу ще раз наголосити, що тепер лише від нас, від нашої згуртованості залежить, у що перетвориться Україна. У територію на карті з родючою землею, яку заселять більш агресивні сусіди? У простір проживання людей без жодної національної ідеї, цінностей, гордості за власну Батьківщину? Чи вона стане квітучою європейською державою? Усе у наших руках.Наразі наше Братство проходить складний етап становлення та розвитку. З Божою допомогою та допомогою небайдужих людей ми плануємо зміцнювали нашу організацію, то ж запрошуємо стати її учасником усіх активних та цілеспрямованих людей, які вірують у сильну та вільну Україну, вболіває за незалежну й визнану у всьому світі Православну церкву України! Лише разом, у єдності ми вистоїмо та переможемо!
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
Наприкінці листопада 2019 року Міністерством культури України було завершено державну реєстрацію досить незвичного для широкого загалу типу організації – релігійного братства під назвою «Вікторіанське братство святого апостола Андрія Первозванного». Наша редакція спробувала розібратися, як виникла ідея його створення і чим воно буде займатися, запросивши на інтерв’ю його засновника – Головного Магістра братства Сергія Танчука.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
