Борис Русаков народився 1982 року у Новосибірську. Свого часу він пройшов службу у російській армії, отримав спеціальність мінометника та звільнився у званні капітана. У вільний час Борис займався спортом, зокрема боксом. Після армії брав активну участь у русі сибірських самостійників, був прихильником утворення незалежної Сибірської держави.Влітку 2014 року Борис емігрував до України та вступив до батальйону «Азов», щоб стати на бік справедливості. Ратибор не хотів наражати на небезпеку свою сім’ю, тому добирався до України манівцями, родині говорив, що на заробітках. У навчально-мобілізаційному центрі він взяв собі псевдо «Ратибор». Боєць одразу ж проявив себе як професійний військовий, мужній, розсудливий і безстрашний, та став заступником командира взводу. У лютому 2015 року у складі 2-ї сотні брав участь у Павлопіль-Широкинській наступальній операції, після якої сотня за стійкість отримала назву «Залізна». Після успішного наступу Ратибор майже постійно перебував на передовій. Оскільки боєць мав військовий досвід та проявив високі професійні якості, йому було доручено сформувати мінометний взвод. Ратибор допомагав особовому складу оволодіти військовою справою. Бойовий командир був прихильником тактики мобільних мінометів, тож його бійці часто виїжджали за бойові порядки роти, відстрілювались і поверталися назад.
21 червня 2015 року в Широкиному на позиції «доміки» разом зі своїм взводом Ратибор працював по ворожих позиціях, прикриваючи піхоту. Мінометники встигли завдати противнику значних втрат, коли прилетіла відповідь – 120 мм снаряд. Воїн отримав важкі поранення в голову. Він був терміново госпіталізований до маріупольської лікарні, де за його життя дев’ять днів боролися медики. Та 30 червня, на жаль, Ратибор помер, не приходячи до тями.
У Києві попрощатись із азовцем прийшло багато побратимів зі Сходу та його земляків, які, як і Ратибор, приїхали в Україну боротись за справедливість та з путінською агресією. Воїн сповідував язичництво, тож хотів, аби його тіло спалили після смерті. З України загиблого бійця везли через Казахстан, де його кремували. Урну з прахом, як він і заповідав, поховали в присутності батьків на знаменитому Заєльцівському кладовищі у його рідному Новосибірську.
У Бориса залишилася дружина та двоє дітей.
За словами бойових товаришів, «Ратибор» був справжнім зразком борця за справедливість, оскільки, будучи громадянином Росії, він вирішив воювати за країну, щодо якої була здійснена агресія. Сам боєць говорив: «Я воюю не за мир, а за справедливість». Всі, хто знав Ратибора, кажуть, що ця людина була дійсно хороброю: «Не знайдеться нікого, хто міг би дорікнути йому в боягузтві. Ратибор завжди йшов на ризиковані завдання. І з одного такого завдання він не повернувся. Своїми вчинками він довів, що він справжній Воїн – служив, як Воїн, і загинув так само».
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
