Режисер стрічки обіцяє здивувати глядачів небанальним, хоч і передбачуваним сюжетом та страшним монстром Песиголовцем, який полює на непутящих туристів.
На завершальному етапі робота над «першим українським фільмом жахів у 3D» (як його позиціюють самі творці) під назвою «Синевир». У прокат картина вийде в січні. І, можливо, налякає вітчизняну й закордонну аудиторію — вишуканими 3D-технологіями та страшним монстром Песиголовцем, який полює на непутящих туристів.
Сюжет, власне, передбачуваний. Компанія молодих людей вирішила провести ніч на березі Синевиру. Однак із настанням сутінків над мальовничим озером нависає якийсь містичний дух, а з темряви починає долинати загадкове виття. Ніхто з туристів не здогадувався, що в цих місцях водиться такий собі містичний монстр Песиголовець, котрий заманює своїх жертв у ліс, звідки ще ніхто не повернувся живим і неушкодженим...
«Ми перенесли дію картини у кінець 70-х ХХ століття, щоб створити особливу атмосферу того часу — машини, пісні, одяг... І стосунки між людьми: того, що було тоді, сьогодні вже не зустрінеш. Також хотілося уникнути злощасних мобільних телефонів, які з’являються практично в кожній сучасній стрічці, і тільки-но починаються якісь жахи, то обов’язково зникає зв’язок. Це наївно…», — розповідає DT.UA про свій проект режисер Олександр Альошечкін (разом із братом В’ячеславом він і створює цей фільм).
Уперше згадку про монстра з тулубом людини і головою собаки режисер надибав понад десять років тому в одній дитячій казці, яку читав своїй дочці перед сном.
Однак тоді ні режисеровій доньці, ні йому самому й наснитися не могло, що він із братом В’ячеславом невдовзі зніме про це чудовисько повнометражний фільм у 3D. Донедавна братам доводилося працювати над телепроектами («Єфросинія» (2010), «Чкалов: міфи і факти» (2010) і т.д.).
Різні українські режисери, стаючи за серіальний конвеєр, згодом намагаються наче «очистити свою карму» — знявши «серйозне кіно для широкого прокату». Або фестивальну стрічку. Однак вдається це зовсім не багатьом.
Один із яскравих прикладів — Марина Врода, яка отримала торік «Золоту пальмову гілку» у Каннах за короткометражку «Крос», а до того зняла «телемувік» «Посміхнися, коли плачуть зірки» (2010).
…Але повернімося на Синевир. Легенда про Песиголовця настільки вразила Олександра, що у 2003 році він зняв короткометражку «Говерла», що стала прообразом «Синевиру».
Через кілька років Песиголовець «зустрівся» режисеру на фресках Софії Київської. «Я підбирав натуру для зйомок одного серіалу, і коли піднімався на хори, випадково побачив фреску, намальовану вугіллям. Це була людина з головою пса й зі списом у руках», — згадує фільммейкер.
Фреска з’являється і в майбутній стрічці. Тож Софія стане першою в Україні святинею, оповитою кінолегендою, якими сьогодні може похвалитися практично кожна європейська визначна пам’ятка. Так, наприклад, Ватикан після «Ангелів і Демонів» (2009) зажив слави обителі єретиків, а після перегляду «Ліги видатних джентльменів» (2003) туристи, відвідуючи Венецію, буквально в кожному храмі почали шукати вхід у катакомби.
Бюджет майбутньої картини 800 тис. дол. — за рахунок приватних інвесторів (держава не брала участі у створенні стрічки). А знімальну групу збирали з кінопрофесіоналів та місцевих жителів.
…До закордонних фахівців довелося звернутися по «монстра». Чудовисько (спеціально для цього фільму) доправили з Росії, — у наших північних сусідів, мабуть, не бракує таких «суб’єктів».
Окремо про українські 3D технології. Це вже третій стереофільм у вітчизняному кіно. Першою була мелодрама «Люблю, і крапка» (2011), 3D в якій створювалося практично в домашніх умовах, тож навіть недосвідчений глядач міг помітити його недосконалість (так би мовити, «перший млинець — 3D — грудкою»).
Другим стереопроектом, у створенні якого брала участь Україна, став кінокапусник «Ржевський проти Наполеона» (2012) («об’ємну картинку» у тому числі створювали й голлівудські спеціалісти).
Опановувати цю технологію доводиться на ходу. За словами братів Альошечкіних, щоб опанувати роботу зі стереокамерою, оператору потрібні дві робочі зміни…
Трейлер фільму починається з панорами озера, щільно оточеного лісистими горами. Об’ємний 3D ефект посилює відчуття замкненого простору. Над Синевиром — густий туман, крізь який просвічує повний місяць — ніби зле око самої нечистої сили стежить за нещасними душами, які опинилися тут у лиху ніч. У кульмінаційний момент Песиголовець стинає одному з головних героїв голову, яка вилітає прямо на глядача…
«Мабуть, це найкривавіший епізод у фільмі… Хотілося зробити акцент на страху незрозумілого, а не на морі крові…», — каже Олександр.
Сьогодні в Україні є всього кілька студій, котрі професійно займаються обробкою відео в стереформаті. Виникли вони зі зростанням попиту на 3D, адже тепер вже практично кожен другий кінозал у нашій країні обладнаний апаратурою для показу цифрових стереофільмів.
Над «Синевиром» працює українська студія «3D-Planet», спеціалісти якої підрахували, що через 3D фільм дорожчає всього на 20—25%, порівняно зі звичайним форматом. Тим часом у Росії, а тим більше — у США, стереокіно коштує значно більше.
Кілька років тому, коли продюсер «Синевиру» Володимир Хорунжий створював альманах «Закохані» (2011), то він же хотів зняти у 3D одну з короткометражок. Однак тоді від цієї затії довелося відмовитися. Адже знімальний день у форматі 3D, за голлівудськими розцінками, коштував на той час 280 тис. дол. (третина бюджету «Синевира»).
Ну й, нарешті, про «першопрохідців». «ТойЩоПройшовКрізьВогонь» (2011) назвали першим вітчизняним блокбастером, «Аврору» (2006) — першою в Україні ігровою картиною про Чорнобильську катастрофу і т.д.
Незважаючи на такі гучні звання, мало хто з кінематографістів із часом зважується йти слідами цих першопрохідців.
Проекти Хорунжого вирізняються насамперед тим, що стежки, протоптані на неораному полі українського кінематографа, з часом не заростають… Альманах «Закохані» послужив стартом для молодих режисерів, які сьогодні вже працюють над новими проектами.
Не планують зупинятися й автори «Синевиру»: вони вже почали розробляти сценарій для другої частини «Синевиру».
«У сиквелі буде більше монстрів!» — відкриває таємницю режисер. І вже тепер — «жах як страшно!»
Автор: Антон Філатов
Джерело: «Дзеркало тижня. Україна»
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
