Анатолій, позивний Бобер, боєць саперного підрозділу 128 ОГШБр:
– Найбільше роботи для саперів там, де ворог давно закріпився й мав достатньо часу замінувати прилеглу територію. На Донеччині й Луганщині росіяни вели наступальні дії, тому мінні поля не встановлювали, щоб на них не підірвалися свої. А на Херсонщині й Запоріжжі все суцільно заміновано, відповідно, тут дуже багато роботи.
Під час минулорічного наступу на Херсонщині я зустрічав новітні російські розробки, наприклад, протитанкову дахову міну ПТКМ 1Р. Вперше її продемонстрували в березні 2021 року, а в кінці того ж року взяли на озброєння росармії. Міна має багато датчиків, які можна налаштувати на ураження різної техніки. Вона орієнтується по вібрації ґрунту і коли техніка наближається на відстань до 250 метрів, нахиляється в її бік, злітає вгору, сканує магнітну зону тепловізійними радарами й випускає кумулятивний заряд згори (з даху). Тому й називається даховою. У посадці, де ми проходили, стояли дві такі міни. Ми не ризикнули знешкоджувати їх самостійно, бо не мали достатньо інформації про технічні характеристики, тому звернулися до суміжного підрозділу, який дистанційно знищив обидві міни зі своєї зброї.
Мінні поля створюють величезні перешкоди для наступальних дій, вони можуть завдати великих втрат для техніки й піхоти. Тому вміння правильно поводитися під час штурмів рятує життя й сприяє швидшому звільненню територій. Ми регулярно проводимо навчання для наших штурмових підрозділів, на яких детально розповідаємо про принципи дії різних вибухових зарядів і способи їх знешкодження. Особливу увагу приділяємо трофейним російським мінам, яких зібрали достатньо під час контрнаступу.
Специфіка саперської роботи в тому, що нам доведеться працювати ще довго після закінчення війни. Кажуть, що рік війни – це 10 подальших років роботи саперів. І дійсно, в Україні досі знаходять міни, що залишилися ще з Другої світової війни. Навіть у цій місцевості наші хлопці, копаючи укріплення, натикаються на німецькі протипіхотні міни 80-річної давнини. Вони поіржавіли й можуть не вибухнути, але в деяких випадках можуть і спрацювати. Тому після закінчення війни в нас буде ще дуже багато роботи. Тим більше, що зараз деякі вибухові боєприпаси роблять у пластиковому корпусі, який не іржавіє в ґрунті.
Я воюю з 2016 року, мав справу з дуже різноманітними боєприпасами й розумію, яку небезпеку вони становлять не тільки для військових, а й для цивільних людей. І роблю все, щоб цю небезпеку зменшити. Хоча до війни працював на цілком мирній посаді – в Центрі зайнятості м.Новодністровськ на Буковині. І сподіваюся повернутися до мирної професії після війни.
P.S. Вчора Володимир відзначав день народження, який провів у робочому режимі, навчаючи штурмовиків правильному поводженню з вибухівкою. 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада щиро вітає одного з найдосвідченіших своїх бійців, бажає йому міцного здоров’я і бойової удачі.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
