Фельдшер Юрій Сойма понад 4 роки працює в екстреній медицині Тячівщини. З перших днів війни, медик – активний учасник волонтерського руху. Завжди прагнув допомагати людям, які живуть і працюють в екстремальних умовах на територіях наближених до лінії фронту. І коли дізнався, що є гостра потреба у фахівцях «екстренки» для роботи на деокупованих територіях, то одразу ж зголосився їхати.
Згадує, що спочатку вагався –дуже переживала родина. Однак, у серпні 2023 року вирушив у своє перше відрядження до Херсону. Фельдшер розповідає, що окрім прагнення допомагати людям, було бажання здобути досвід роботи в екстремальних ситуаціях, отримати нові знання:
«У нас по селах, зазвичай, виклики одноманітні. Зрідка стається щось екстраординарне. Як не жорстко це звучить, але війна вносить свої корективи і в роботу медиків. Ті випадки, з якими доводиться стикатися на прифронтових територіях, у нас в мирному житті, практично не зустрічаються».
Минулого року Юрій Сойма двічі був у відрядженні в Херсоні. Працював по місяцю: в серпні і в жовтні. Пригадує свої перші враження:
«Війна почала відчуватися, коли ми приїхали до Миколаїва. Але тут життя вирує: люди ходять вулицями, на роботу, багато машин їздить… Коли вже мене і ще двох колег із Сум забрала «швидка», то дорогою до Херсону картина радикально змінювалась з кожним кілометром наближення до міста, відтак, і до лінії фронту. Покинуті селі, зруйновані будинки, на дорогах – ями від снарядів, воронки, на полях – міни.
Перші два дні дали на адаптацію. Сказали, щоб вивчали звуки: що, куди і звідки летить. Якщо чути «вихід» з лівого берега - значить, вже летить десь по місту. Навіть коли відстрілювалася українська артилерія, у перші дні важко було звикнути до цих різких звуків... Наша станція ЕМД була розташована в Корабельному районі, який прострілювався найбільше. В першу мою каденцію «прильоти» були за 1-1,5 км… А от вже у жовтні – ворог влучив у саму станцію. На щастя, ніхто не постраждав.
Працювали через добу. Було 8-11 викликів за чергування. Серед пацієнтів – більшість старшого віку. Вони переживають за своїх дітей, відправили їх подалі від війни, а самі залишились на самоті. Не звертаються до лікарів, дуже багато занедбаних випадків та хронічних захворювань. В цілому, в самій роботі нічого не змінилося. Тільки додалися виїзди на «прильоти», де були постраждалі з різними травмами та кровотечами. І психологічно важко… Майже щоночі були у підвалі – дуже часто лунали тривоги та артилерійські обстріли.
Серед випадків, які запам’яталися були різні: і цікаві, і сумні, і веселі.
Один особливо закарбувався у пам’яті, – пригадує Юрій СОЙМА. Разом з лікарем приїхали на виклик, де ліквідовували пожежу. Аж бачимо, що рятувальники ДСНС реанімують пацієнта. Ми підключились і разом з ними спільно проводили реанімаційні заходи. Всі діяли, як єдиний організм – професійно, злагоджено. Це була справжня командна робота двох екстрених служб. Спрацювали, як в американських серіалах. Серце вдалося запустити…»
На питання про можливе третє відрядження до Херсону, Юрій відповідає: «На деокупованих територіях медичного персоналу критично не вистачає. На фельдшерів та лікарів, які там працюють - дуже велике навантаження. Разом зі мною були медики із Сум, Вінниці, Хмельницького. Знаю, що на інших станціях працювали фахівці з Тернополя, Рівного… Вся Україна допомагає. Це наш обов’язок, наш вклад у Велику Перемогу. Моя робота і моє покликання – рятувати життя. Цим все сказано…»
Фельдшер Юрій Сойма понад 4 роки працює в екстреній медицині Тячівщини. З перших днів війни, медик – активний учасник волонтерського руху. Завжди прагнув допомагати людям, які живуть і працюють в екстремальних умовах на територіях наближених до лінії фронту. І коли дізнався, що є гостра потреба у фахівцях «екстренки» для роботи на деокупованих територіях, то одразу ж зголосився їхати.
