На 99-му році життя відійшов у вічність засновник і творець економічної науки УжНУ, професор Іван Мешко

Ранок 23 квітня 2024 року приніс сумну новину – на 99 році життя відійшов у Засвіти Іван Михайлович Мешко, доктор історичних наук, професор, фундатор економічного факультету УжНУ, засновник і творець економічної науки університету та й усього Закарпаття, активний громадський діяч і палкий патріот України, старійшина професорсько-викладацького корпусу УжНУ.
Іван Михайлович Мешко народився 23 листопада 1925 року у с. Лецовиця Мукачівського району. У 1941 році вступив до Мукачівської торгівельної академії. У 1945-48 роках працював головним державним інспектором Закарпатської області по торгівлі. У 1950 р. закінчив Львівський торгово-економічний інститут, а через шість років - аспірантуру Інституту суспільних наук АН УРСР (м. Львів). У1950-53 роках працював директором Мукачівського кооперативного технікуму.
Упродовж 59 років – з 8 лютого 1956 і до 23 березня 2015 року – працював в Ужгородському національному університеті. Спочатку на кафедрі політекономії, а згодом на заочному, загальнонауковому та економічному факультетах. У 1956 році захистив кандидатську, а у 1973 - докторську дисертації, засновував економічний факультет УжНУ, був його деканом. Протягом 24 років очолювання економічного факультету тут було створено 3 кафедри, підготовлено 3 докторів і 17 кандидатів економічних наук, випущено близько 10 тисяч спеціалістів народного господарства.
Перу Івана Мешка належить більше 90 наукових праць з економічної проблематики. Головним об’єктом його наукових інтересів була історія української та світової економічної думки.
І.М.Мешко володів глибокими знаннями предметів викладання та вродженим умінням доносити їх до аудиторії, за що його щиро шанували колеги та студенти. У своїх спогадах проректор УжНУ з навчальної роботи в 1965-1981 років  Іван Чаварга так згадував про їхню співпрацю: «Іван Мешко читав нам, студентам істфаку, курс політекономіки епохи капіталізму. Кажу абсолютно відверто: ми ходили до нього на лекції, як на свято. Він мав надзвичайну глибину знань і вмів чудово передавати їх, викладав матеріал так, що теперішні фінансисти, банкіри можуть тільки позаздрити. Не просто читав лекції, а робив це з гумором. Водночас дуже об’єктивно оцінював знання студентів, поважав кожну особистість та вмів налаштувати молоду людину повірити в себе. Згодом, коли я уже працював проректором, ми спільно докладали зусиль по створенню економічного факультету. Тодішній ректор Дмитро Венедиктович Чепур мав звичку прислухатися до думки компетентних колег, і коли виникали складні ситуації, казав: «Давайте порадимося з Іваном Михайловичем Мешком». Та не тільки ректор шанував непересічну особистість І. Мешка. Більшість колег теж ставилися до нього з великою повагою. На той час він своїм інтелектом переріс багатьох проректорів, тож коли в 1977-му ректор Дмитро Чепур, котрий був справжнім гігантом організації вищої освіти, залишив посаду, багато хто в університеті вважав, що очолити колектив мав би саме Іван Михайлович. Він цілком підходив: сміливий, ініціативний, знаючий, інтелігентний, мав не лише високий інтелект науковця, а й потужний людський потенціал. Але міністерство призначило керівником УжДУ доцента з Донецького університету, який ні морально, ні ідейно, ні фахово не доріс до цього».
Від першого дня виходу на пенсію і до останніх днів життя І.М. Мешко вів активний спосіб життя, не поривав зв’язків з своїм дітищем – економічним факультетом університету, цікавився питаннями його розвитку, був активним учасником Комітету старійшин Міжнародної асоціації випускників УжНУ.
В одному з інтерв’ю на питання - яким є рецепт вашого довголіття? -  Іван Михайлович Мешко відповів: «Довголіття, передовсім, – це добродушність. Вважай, що навколо тебе не вороги, а добрі люди, і їм треба робити добро. Як казала мені моя мама, любити свого ворога – не означає, що треба з ним паленку пити. Це означає, що коли ти його побачиш над прірвою і зможеш або доторкнутися мізинцем і скинути, або ж взяти за руку і врятувати – обиратимеш завжди другий варіант. Це було повчання простої селянської жінки, але дуже віруючої. А по-друге, я вів напіваскетичний спосіб життя. Майже 70 років я прожив на рослинно-молочній їжі. Це теж має значення. Також я щороку голодував, разом це вже більше 1000 днів, та 24 роки  займався йогою. Моїм життєвим кредо завжди було правило: людина - це складова душі й тіла, а зверхність я завжди віддавав духу. Другим важливим постулатом мого життя була християнська заповідь: не роби людям того, чого не хочеш, аби робили тобі. Третім, не менш важливим постулатом, що випливає із перших двох: коли маєш проблеми з оточенням, шукай причину не в оточенні, а в собі, своєму нутрі, причина там захована, тому не маєш права судити іншого».
Володіючи енциклопедичними знаннями у багатьох сферах людського буття Іван Михайлович ніколи не хизувався власною освіченістю, натомість доброзичливо і щиро ділився своїм інтелектуальним надбанням як з студентами, так і з колегами та знайомими співбесідниками. Світлий образ щирої і привітної людини, яким упродовж усього свого тривалого життя був Іван Михайлович Мешко, збережеться пам’яті усіх, кому випала щаслива нагода вчитися, працювати і спілкувався з ним.
Ректорат і колектив Ужгородського національного університету
Прощальна панахида пам’яті професора І.М. Мешка  відбудеться у четвер, 25 квітня, о 14.00 на Кальварії.
Вічна пам'ять і Царство Небесне...