Про це повідомляє пресслужба Ужанського нацпарку.
Новий етап досліджень кажанів ми розпочали з обстежень церков, які стали, як виявилось одними з улюблених місць для виведення майбутніх поколінь, що надає особливої святості і підкреслює таємничість цих маленьких істот. Серед сакральної тишини, вкінці весни, народжуються маленькі кажанята і, оточені материнською турботою дорослішають і вже з початком осені самостійно вирушають у доросле життя.
Великоберезнянський край багатий не тільки неймовірними природними цінностями, а й історичними, серед яких велика кількість церков, багато з яких зберегли ще первинну архітектуру і стиль і навіть церковне начиння. Тому нас чекає напружена пора, аби встигнути оглянути потенційні місця літніх колоній кажанів, особливо материнських, де самки вкупі народжують і викормлюють своїх малят.
Наш вибір ми зупинили на церкві у гірському селі Домашин, яка має цікаву історію. У давні часи в Домашині існувала дерев’яна церква, але австро-угорська влада вирішила збудувати нову, кам’яну, тому допоки вона будувалась на церковному подвір’ї залишалась ще стара церква. Потім її розібрали і відвезли на кладовище, а з приходом радянської влади старовинна пам’ятка опинилась в Ужгороді в історичному музеї. Пані Мар’яна люб’язно відкрила нам церкву і ми піднялись наверх. Слідів перебування кажанів не помітили, адже буквально на днях закінчили ремонт, поміняли покрівлю і вікна і тваринкам місця тут вже не було. Ми не встигли на цілий рік. Ще минулого року тут жила велика колонія, але через нові щільні вікна кажани вже не можуть попасти на горище.
У сусідньому селі Княгиня нас вже чекав Іван Іванович, щоб впустити на горище церкви. Ми відразу оцінили великі запаси гуано, але самих кажанів не побачили. Заміна старих дерев’яних вікон і на цій церкві теж закрила доступ тваринам до приміщення. А ще до цього ми виявили тут велику колонію підковика малого. Ми вже хотіли було йти, аж Іван Іванович згадав що бачив літунів у старому покинутому хліві, що якраз навпроти церкви. Якою була наша радість, коли відкривши двері ми побачили мамочок-кажанів з уже чималими дитинчатами, які міцно тримались у них на спині. Це була чимала материнська колонія підковика малого. І що нас здивувало, чоловік запевнив нас, що бачив їх тут навіть взимку. Маємо надію, що кажани з улюблених місць не йдуть - вони просто міняють схованку.
Трапляються в наших лісах німі згадки минулого – напівзруйновані військові бункери, і в їхніх масивних залізобетонних стінах заховані страшні таємниці і, як виявилось, вони ще приховують кажанів. Підковик малий знайшов собі прохолоду у самій глибині бункера, а від сліпучого світла ліхтарика зірвався і полетів десь у ліс.
А у невеликій лісовій калюжі ховались від спеки двоє молодих вужів у компанії жовточеревих кумок і пару десятків їх головастиків.
Ми щиро вдячні за сприяння у дослідженнях пані Мар’яні з Домашина і пану Івану з Княгині.
Дослідження проводиться в рамках проєкту «Молодіжна школа сталого розвитку в Карпатах. Збереження вразливих видів під час війни», що реалізується у співпраці Institute of Ecological and Religious Studies- IERS (керівник Oleksandr Bokotey) із Союзом охорони природи Німеччини (NABU Bundesverband, NABU International) за підтримки VGP Foundation, координаторка проєкту Nataliya Kulya (IERS), керівник проєкту Ivan Tymofeiev (NABU).
Неля Коваль, провідний науковий співробітник
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
