Денису, старшому оператору ПТРК (протитанковий ракетний комплекс) 23 роки, із яких 3,5 роки він служить у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Підписати контракт із ЗСУ його змусили особисті мотиви.
– Моя мама свого часу поїхала на заробітки в Росію, працювала в Пітері, – розповідає Денис. – За правилами, без реєстрації там можна було знаходитися не більше трьох місяців, але один раз мама прострочила цей термін. А потім серйозно захворіла. Коли її привезли в лікарню, і лікарі побачили, що з документами не все гаразд, то просто виставили в коридор, де вона померла. Мамі було 43… Після цього я вирішив піти в ЗСУ, в бойову, а не тилову бригаду. І підписав контракт зі 128 ОГШБр.
До повномасштабного вторгнення танки в зоні ООС не використовувалися, тому бійці протитанкового підрозділу здебільшого воювали як піхотинці. У цей період Денис прийняв рішення вступати в Академію сухопутних військ, щоб стати офіцером, але затим передумав – у підрозділі утворився чудовий колектив, і він не хотів залишати товаришів. А далі почалася повномасштабка.
– Ми працювали з різними протитанковими ракетними комплексами – і старими радянськими, і сучасними українськими, і натівськими. Один період мали російський ПТРК «Корнет», узятий як трофей під час визволення Херсонщини. Із цього «Корнета» я кілька разів ефективно відпрацював по ворогу. На Донеччині ми прикривали піхоту й побачили, як у бліндажі між посадками накопичуються «вагнери». За короткий час їх набилося туди не менше десятка. Відстань до бліндажа була 3,8 кілометра, і я влучив ракетою з «Корнета» прямо в нього. Ніхто звідти не вийшов… Іншим разом відпрацювали по росіянах на Запоріжжі. Ми стояли на висоті й вистежили, що на околиці села в агропромисловому ангарі росіяни тримають якусь техніку. Потім вони відкрили ворота, всередині були піхотинці. Ракета з «Корнета» влучила точно в ангар…
Денис зі своїми товаришами теж ставав ціллю для ворога, одного разу їх прямою наводкою обстріляв танк.
– Нашу вогневу точку засікли, десь за три кілометри від нас виїхав танк, я бачив його без бінокля. А в мене в «Корнеті» заїла тринога, його не можна було встановити для стрільби. Танк почав стріляти прямою наводкою. Двоє хлопців стояли в укритті трохи на віддалі, і один снаряд із танка влучив у протитанкову ракету біля них. Вони отримали важкі поранення. Ще двоє, в тому числі я, були контужені. Після обстрілу я відтягнув поранених у посадку, де кілька годин довелося чекати евакуацію. Пізніше один із товаришів помер у лікарні, ще один став інвалідом… Після цього випадку якийсь час я не міг виходити на бойові позиції – з’явився страх. Але поступово я його переміг, тепер працюю, як і раніше.
Контракт Дениса давно закінчився, однак під час воєнного стану він служить далі. Після війни хлопець планує поїхати додому на Хмельниччину, відпочити як слід і одружитися. А затим повернеться в ЗСУ.
– Мені важко на цивілці. Коли приїжджаю у відпустку, через кілька днів стає некомфортно. В тилу дуже багато «розумних», котрі знають, як воювати, але не йдуть у ЗСУ. Тут набагато простіше, я звик до хлопців і не уявляю себе без них…
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
Денису, старшому оператору ПТРК (протитанковий ракетний комплекс) 23 роки, із яких 3,5 роки він служить у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Підписати контракт із ЗСУ його змусили особисті мотиви. 
