«Обганяємо на трасі російську колону, і тут десантники наводять на машини автомати. А в нас дві вагітні жінки…»
Історія шістьох друзів із Сумщини, котрі в перший день російського вторгнення вирвалися з окупації й пішли служити в ЗСУ
Прикордонні з Росією села Сумщини опинилися під окупацією в перші ж години повномасштабної війни. Побачивши колони російських танків, що рухалися через село, шестеро місцевих хлопців, друзів дитинства, вирішили прориватися на Західну Україну. У хлопців були два легковики, в які вони взяли ще двох дівчат і двох жінок, вагітних на 7 і 9 місяці.
Дорогою на захід довелося обганяти російські колони з військовою технікою, що рухалися на Київ. Першу колону друзі наздогнали за кілька десятків кілометрів. І пішли на обгін. Десантники на одному з БТР із закритими балаклавами обличчями навели на легковики автомати, і хлопці збавили швидкість. Однак інший росіянин махнув рукою – проїжджайте.
– Напевно, ми діяли нерозсудливо, – каже один із бійців Сергій. – Але тоді ще не було Бучі, Ірпеня та інших міст, де росіяни просто так розстрілювали цивільні машини й мирних людей. Коли десантники навели на машину автомати, стало не по собі (поруч сиділа вагітна дружина). Але ми діяли автоматично й проїхали далі. По-справжньому страшно стало набагато пізніше, коли згадували цей епізод.
Ще за кілька десятків кілометрів росіяни якраз почали встановлювати на трасі блокпост. «Жигулі», які їхали першими, встигли проскочити, а «Форду» один із військових жестом наказав зупинитися.
– На трасі стояли кілька десятків піхотинців, а збоку під лісом вишикувалися десь 70 одиниць техніки – танки, БМП, БТР, заправники, вантажівки… – розповідає боєць Віталій. – Це приблизно за 20 кілометрів від Сум. Росіяни були нормально одягнені (в мультикамі) і добре озброєні, явно не «чмоні». Поводилися дуже самовпевнено.
Віталій вийшов із машини і один із росіян спитав напрям до якогось села. Хлопець «включив дурника» – сказав, що вони не місцеві, були в гостях і повертаються додому. Тоді росіянин попросив телефон, щоб подивитися по гугл-карті. Видно, російські мобільні оператори не працювали в роумінгу, і він вирішив подивитися через український. Однак машини знаходилися в такій місцевості, де мобільний зв'язок взагалі не бере (місцеві називають її «Бермудським трикутником»), тому в нього нічого не вийшло. Десантник повернув телефон і навіть побажав щасливої дороги.
– Я набрався нахабства й спитав: «Мужики, це все надовго?», – згадує Віталій. – «Нє висовивайтєсь 2-3 дня, скоро всьо закончітся», – відповів один. – Це був перший день війни, росіянам ще не наваляли як слід, та й зв’язку в них не було. Мабуть, ті десантники дійсно вважали, що визволяють Україну від нацистів, тому повелися з нами лояльно…
Детальніше про історію шістьох друзів, котрі вирвалися з окупації й пішли служити в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
