Мої здобутки і свій шлях життєвий.
Мій трудовий шлях схематично надзвичайно простий: початок – 1957 рік, заява на роботу в УжДУ, і кінець – 2015 рік, заява на звільнення з роботи в УжНУ. За змістом це улюблена, змістовна, цілеспрямована, нелегка, насичена подіями праця протягом півстоліття. Послідовно працював на всіх викладацьких посадах у виші. Протягом другої половини цього терміну обіймав керівні посади: 26 років — завідувач кафедри квантової електроніки та науковий керівник проблемної науково-дослідної лабораторії фізичної електроніки (ПНДЛ ФЕ) (1982–2008 рр.) і декан фізичного факультету майже 17 років (січень 1988 — грудень 2004 рр.). Це був період історичної ваги на стику розпаду СРСР та початку становлення незалежної України (1991 р.).Мої досягнення епізодично оцінювалися як державні, громадські та міжнародні визнання. Найбільш показові, на мій погляд, є наступні:
Всі мої досягнення зобов’язані трьом чинникам. Перший — це здоров’я. Другий — це духовні та матеріальні успіхи, що забезпечують комфортне життя, включаючи сімейне щастя. Третій чинник — це удача. Її треба знаходити, підтримувати, підгодовувати як рибу в ставку. Всі три чинники мають родинне підґрунтя.
Народився я 22 листопада 1934 року у чудовому гірському селі Нересниця Тячівського району в сім’ї залізничника. У батьків вже була сестра 1928-го р.н. і ще старший брат 1926-го р.н. Невдовзі батька по роботі переводять у м. Берегово, а в 1942 році — у село Іршава (нині місто Іршава) на вузлову проміжну станцію дільниці вузькоколійної залізниці Берегово-Кушниця. Тут пройшло моє щасливе дитинство та безтурботні шкільні роки. Чи не тут заклалася основа мого здоров’я у зрілому віці. З ранньої весни до пізньої осені у вільний час від навчання перебував на свіжому повітрі. Спортивна ловля риби, збирання грибів у лісі, катання на лижах. Всі ці задоволення відбувалися віддалено (3-5км) від батьківської хати. Та і школа знаходилася не близько (2км). Захоплювався футболом, грав у командах на позиції воротаря. Я виріс у винятково порядній сім’ї, де панували взаєморозуміння, довіра і любов.
Батько народився в 1901 році в с. Тересва Тячівського району, в умовах Австро-Угорщини з жахливим безробіттям та низьким рівнем грамотності, яка в окремих місцевостях була відсутня. Після початкової школи закінчив три класи горожанської школи і вважався освіченою людиною. Досить швидко, вже при Чехо-Словаччині (після 1920 року), досяг посади ведучого потягами (pan vlak vedovci). На тій же посаді працював під час угорського правління (vonat vezeto ur). Зі збереженням функціональних обов’язків працював і в радянські часи, вважаючи себе ведучим потягами, не долюблюючи вираз “товариш бригадир”. Гордився своєю професією залізничника, дорожив роботою. Спокійний, урівноважений, толерантний до навколишніх, швидко вирішував питання, що виникали епізодично.
Мати народилася в 1905 році в чарівному селі Усть-Чорна де виключно проживали етнічні німці, сім’ї майстровитих лісорубів, та відважних плотогонів. З початковою освітою належала до розряду грамотних. Читала все, що під руки попадеться, блискавично рахувала, чому і мене навчила ще до школи. Все життя працювала вдома, зате ми завжди були доглянутими, ситими, елегантно одягнутими з відповідними манерами поведінки. Винятково трудолюбива і неймовірно працьовита.
Брат, після закінчення горожанської школи, освоїв професії токаря, зварювальника і механіка. На всю Іршавщину його знали як майстра на всі руки.
Сестра, після горожанки, працювала продавчинею в магазинах Укркоопспілки. Регулярно отримувала нагороди за пунктуальність та якісно виконану роботу.
Я вдячний генетичним надбанням від батьків та підсвідомо запозиченим характеристикам брата і сестри.
З 1952 по 1957 рр. навчався на фізико-математичному факультеті (відділення фізики) УжДУ. Вибір професії здійснив самостійно.
Університетські роки принесли мені дві доленосні удачі, які не мали родинного походження. Молодий доцент Іван Запісочий, завідувач кафедри, підбирав працівників для новоствореної ним кафедри оптики. Дізнавшись про мої успіхи у навчанні, розшукав мене і запросив на розмову. Вона зводилася до того, що після закінчення навчання моє місце роботи має бути в університеті. Інший випадок стосується тієї миті, коли я почав дружити з однокурсницею хімічного факультету Лідією Єзерською. Коли вона стала моєю дружиною, взяла на себе всі побутові турботи, створивши мені умови для творчої праці. Ми одружилися 30 квітня 1957 року. Були щасливі, що разом. Чи могли ми знати, що наступні два роки будуть найважчими у нашому спільному житті? Все почалося з працевлаштування. Мені з дипломом з відзнакою, запропонували посаду … лаборанта. Я, не задумуючись, погодився. Щоправда, через місяць мене перевели на посаду старшого лаборанта, а ще через кілька місяців на тимчасову ставку асистента. Тільки 10 грудня 1958 року я одержав постійне місце роботи на посаді асистента.
Дружину з вільним дипломом влаштували на госпдоговірну тему, що діяла в ботанічному саду УжДУ терміном до 31 грудня 1957року. Пошуки роботи для дружини в 1958 році не дали належних результатів. Вона вимушена була працювати на тимчасових роботах з перервами, послідовно на трьох підприємствах. Ми були безмежно раді народженню сина. Але іншого виходу не було, як відвезти шестимісячну дитину до моїх батьків в Іршаву. Регулярні поїздки до сина, плата за приватну квартиру при нестачі коштів далися взнаки. Психологічне навантаження ніяк не згасало. А до цього, на початку 1959 року, раптово помер батько дружини. Це відбулося у Львові, куди сім’я Єзерських виїхала ще в 1956 році. Батюшка Олександр, православний священник, під час сну заснув навічно у віці 57 років. Матушка не витримала горя і як наслідок важкої хвороби на початку серпня покинула наземне життя у віці 51 рік. Упродовж шести місяців ми пережили два похорони, і Юрій Єзерський, неповнолітній брат Лідії, залишився круглим сиротою без жодних заощаджень батьків. Добрі люди допомогли нам швидко оформити опікунство над неповнолітнім. Так, у віці 24 років, я став главою сім’ї з чотирьох осіб, весь у боргах і з купою невирішених проблем.
«Не було б щастя, та нещастя допомогло»
Львівську квартиру легко поміняли на ужгородську. Юра пішов у сьомий клас ужгородської СШ №1. Наші настирливі пошуки трудовлаштування дружини привели до «шпарини» педагогічного колективу Ужгородського технікуму радянської торгівлі, переповненого викладачами поважного віку. Технікум опинився на етапі термінового і прискореного омолодження кадрів. Так Лідія Олександрівна була зарахована повноправною викладачкою хімії у відомому на Закарпатті технікумі. Наприкінці осені 1959 року, відзначивши моє 25-річчя, моя сім’я почала нормальне життя в умовах радянської дійсності.
За час пережитих негараздів мною була створена експериментальна установка і освоєна методика досліджень процесів збудження атомів лужних металів (Натрій, Калій, Рубідій, Цезій) електронним ударом. Направлений пучок електронів формувався від самотужки виготовленої мною електронної гармати. З метою зосередження зусиль у науковому спрямуванні мною була обрана аспірантура (1960-1963 рр.). У 1962 році, як аспірант другого року навчання, виступив з доповіддю за наслідками досліджень атомів натрію. Результати досліджень мали наукове та прикладне значення. Невдовзі з’явилися замовники досліджень за коштовними госпдоговірними темами. Нам вдалося встановити тривале співробітництво з групою теоретиків лабораторії спектроскопії Фізичного інституту АН СРСР (ФІАН) у Москві. Цей інститут був найпрестижнішим науковим центром СРСР світового рівня. Зокрема, минулого століття тут було здійснене епохальне відкриття, що привело до створення лазерів. Двоє радянських академіків М. Басов і О. Прохоров та американський фізик Дж. Таунс були вшановані Нобелівською премією з фізики у 1964 році. Креативний ФІАН дорожив своїм авторитетом і працював за своїми правилами. Зокрема, спеціалізовані ради по захисту кандидатських та докторських дисертацій працювали на своїх аспірантів та співробітників. Для зовнішніх здобувачів ФІАН був практично недоступний. Для мене запобіжники ФІАН не були перепоною. Весною 1965 року представив, а через рік успішно захистив кандидатську дисертацію. Між цими подіями, 10 липня 1965 року, народилася наша жадана донечка Оксана.
Будучи відомим у ФІАН, 1985 році я захистив тут докторську дисертацію. Це була об’ємна та змістовна робота, виконана упродовж 15 років, паралельно з педагогічним навантаженням у повному обсязі. Результати досліджень стосувалися процесів збудження, іонізації і часів життя збуджених станів атомів підгрупи алюмінію (Алюміній, Галій, Індій, Талій) та логістики атомів окремих рідкоземельних елементів (Європій, Іттербій, Самарій, Тулій). Виміри були виконані на доскональній установці, за технічними характеристиками наближеній до діючого макету ВДНГ СРСР, яка була оцінена вищою нагородою «Дипломом пошани». Виконаними дослідженнями атомів металів зі складною структурою незаповнених оболонок відкрито новий напрямок досліджень у галузі фізики електронно-атомних зіткнень. Знаменно, що в процесі мого захисту спеціалізованою радою керував директор інституту, академік М. Басов. Після оголошення одноголосних результатів лауреат Нобелівської премії першим привітав мене з успішним захистом. Повернувшись лицем до моїх рясних ілюстрацій, запитав: «Это Вы все получили в Ужгороде?». «Да, Николай Геннадиевич, в Ужгороде», — відповів я. «Хороший у Вас университет», — кивнув похвально головою. Таким чином, мій захист докторської дисертації додав іміджу УжДУ.
Моя наукова продукція складає більше 496 облікованих публікацій у провідних фізичних журналах, матеріалах конференцій, спеціальних виданнях, включаючи міжнародні. Одержано 37 патентів на винаходи. Одноосібний автор монографій видавництва «Энергоатомиздат СССР».
Результати досліджень впроваджувалися в різних галузях науки і техніки, документально підтверджені замовниками госпдоговірних тем, серед яких, зокрема, Центр керування польотами космічних кораблів.
Головною складовою моєї професійної діяльності є все ж таки педагогічна робота. За тривалий час впроваджено курси лекцій, поставлено відповідні лабораторні практикуми як з професійно-орієнтованих, так і з курсів спеціалізації. Це, зокрема: «Основи радіоелектроніки», «Теоретичні основи радіотехніки», «Прикладна спектроскопія», «Фізика плазми» та інші.
Вперше у 1990 році впровадив інноваційний метод інтенсифікації навчального процесу, що дав можливість перейти на лекції від монологу до діалогу. Це стало передумовою інтенсифікації викладання, розширення інформативності та засвоєння студентами програмового матеріалу.
Підготовлені мною вісім навчальних посібників та більше двадцяти методичних розробок забезпечували навчальну роботу.
Коли в 1982 році я вступив на посаду завідувача кафедри з ПНДЛ ФЕ, уже частина співробітників перевелися в Ужгородське відділення Інституту ядерних досліджень АН УРСР. З початком розпаду СРСР почали зникати і замовники госпдоговірних тем. Під загрозою стало знищення госпдоговірного сектору кафедри. Проявивши особливу настирливість, ми вибороли додаткове держбюджетне фінансування і зберегли кадри майже без втрат. Кафедра і ПНДЛ ФЕ не втратили свого реноме. На зламі тисячоліть 2000-2001 років колектив представляли 60 працівників, серед яких були 7 докторів (4 професори), 20 кандидатів наук (5 доцентів). Це був потужний освітянсько-науковий центр Ужгорода.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
