Богдан – 23-річний воїн з Кам’янця-Подільського, молодший сержант, інженер, екскаваторник.
Армійський шлях бійця почався 2020 року, коли він у 19 років підписав контракт зі Збройними силами України. Молодим юнаком Богдан відкрив свою справу, а саме СТО і для її функціонування він хотів заробити кошти, тому і пішов на службу в ЗСУ.
Також хотів одразу добровільно відслужити контракт в армії, аби в майбутньому не було питання необхідності йти на строкову службу. Підписавши контракт, Богдана розподілили у 534 окремий інженерно-саперний батальйон.
Пройшов базову 3-місячну військову підготовку в навчальному центрі в Десні і перші роки своєї служби був водієм «Урала»:
«Здебільшого тоді головною моєю роботою, як водія вантажівки, була доставка «смаколиків» нашим артилеристам, мінометникам, саперам. Зранку прокинувся, поїхав загрузив машину боєкомплектом і далі їхав розвозити по підрозділах».
Ось так воїн згадує найважчий момент того періоду служби:
«Якось на Херсонщині, під час розвозки боєприпасів почався обстріл. Нас накрили касетними снарядами. Потрібно було швидко шукати укриття і, вибігши з машини, я залишив там і свої документи, і речі. Єдине що встиг – автомат забрати. Тоді нікого не пошкодило – ні людей, ні техніку. Це дуже добре, бо в моєму «Уралі» на той момент був повний боєкомплект до Установки розмінування, а це сотні кілограмів вибухівки…».
Згодом Богдану запропонували іншу посаду, він пройшов навчальний курс на водія-машиніста екскаватора і вже півтора роки військовий займається будівництвом оборонних фортифікацій.
«На даний момент я є водієм-машиністом екскаватора. В основному копаємо траншеї, капоніри, бліндажі. Робимо вкопані позиції для танків, броньованої техніки, самохідних гармат, іншої військової техніки. Бліндажі теж копаємо не тільки для піхоти, але й для зберігання боєприпасів. З неприємного: бувало таке, що якось під час роботи над нами пролітав БПЛА. Його було дуже добре чути, побратим мені про це швидко сказав. Ми поховались, але все минулось тихо. Також було, що працювали біля позицій нашої «арти». Дивились, а із посадки стирчали їхні стволи, то я казав побратиму: «молися, щоб вони не почали стріляти», бо відповідь від ворога була би нам там недоречна…» – розповідає про свої бойові будні Богдан.
Для кожного війна відчувається по різному, на кожного вона накладає різний відбиток. Так свої відчуття стосовно реалій служби в такий важкий час описує воїн.
«Найважчим для мене на війні було пережити свій 21 рік. Справа в тім, що я втратив свою сестру, коли їй був 21 рік і я лишився в батьків один. Один, в армії, на війні – така собі історія… Слава Богу мені зараз 23».
В питанні хороших, приємних аспектів служби, певної віддушини на війні Богдан розповідає:
«Тут я маю декілька побратимів, з якими можна щиро, душевно поговорити. Немає такого: «ти солдат, а я сержант». Тут – без цього. Ще перед тим, як я пішов в армію, я любив «крутити» машини, навіть якщо вона справна. Мені це цікаво. Так само і тут, на службі, я люблю це і навіть зобов’язаний слідкувати, аби машина була справною. Можу навіть комусь допомогти з цим, завжди радий".
Дякуємо за службу, воїне!
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
