Йому було лише 19, коли замість білого халата він уперше одягнув бронежилет. Олександр із Закарпаття мріяв стати лікарем, але став рятівником на війні. Військо прийняло його в найгарячіші точки. Ще до повномасштабної війни Віскі воював у складі 128-ї бригади в ООС. Тоді він ще не уявляв, скільки крові і втрат доведеться побачити. Початок великої війни хлопець зустрів у потязі. Їхав разом із підрозділом на схід. Волноваха, Херсонщина, Харківщина, Бахмут — сьогодні його досвід бойового медика важко переоцінити. Тепер, коли лунає «300», Віскі зі своєю бригадою медиків мчить на евакуацію. Іноді просто під кулями. В його рюкзаку — усе необхідне, щоб дати людині шанс на життя. Робота у бронежилеті, під обстрілами — це його щоденна реальність. Олександр сам не раз опинявся під вогнем і навіть був поранений. Одного разу куля пробила ногу — та хлопець не кинув позиції, йому ще й довелося стати командиром спостережного посту, продовжив стримувати наступ ворога, надав першу допомогу побратимам і організував їх евакуацію в безпечне місце. Та найважчий спогад для нього — це не власний біль, а втрата друга Андрія, з яким разом по завершення медичного вузу обрали військовий шлях. Попри все, Олександр продовжує боротися за життя побратимів і далі. Він навчає інших: як надати допомогу у перші хвилини після поранення, сам наполегливо проходить курси, опановує нові техніки. У свої 24 Олександр має кілька бойових нагород — серед них «Орден Святого Пантелеймона». Але головною нагородою вважає те, що хтось завдяки йому живе. І щоразу, коли знову бере рюкзак і автомат — він знає: має врятувати ще не одне життя.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
Йому було лише 19, коли замість білого халата він уперше одягнув бронежилет. Олександр із Закарпаття мріяв стати лікарем, але став рятівником на війні. Військо прийняло його в найгарячіші точки. Ще до повномасштабної війни Віскі воював у складі 128-ї бригади в ООС. Тоді він ще не уявляв, скільки крові і втрат доведеться побачити. Початок великої війни хлопець зустрів у потязі. Їхав разом із підрозділом на схід. Волноваха, Херсонщина, Харківщина, Бахмут — сьогодні його досвід бойового медика важко переоцінити. Тепер, коли лунає «300», Віскі зі своєю бригадою медиків мчить на евакуацію. Іноді просто під кулями. В його рюкзаку — усе необхідне, щоб дати людині шанс на життя. Робота у бронежилеті, під обстрілами — це його щоденна реальність. Олександр сам не раз опинявся під вогнем і навіть був поранений. Одного разу куля пробила ногу — та хлопець не кинув позиції, йому ще й довелося стати командиром спостережного посту, продовжив стримувати наступ ворога, надав першу допомогу побратимам і організував їх евакуацію в безпечне місце. Та найважчий спогад для нього — це не власний біль, а втрата друга Андрія, з яким разом по завершення медичного вузу обрали військовий шлях. Попри все, Олександр продовжує боротися за життя побратимів і далі. Він навчає інших: як надати допомогу у перші хвилини після поранення, сам наполегливо проходить курси, опановує нові техніки. У свої 24 Олександр має кілька бойових нагород — серед них «Орден Святого Пантелеймона». Але головною нагородою вважає те, що хтось завдяки йому живе. І щоразу, коли знову бере рюкзак і автомат — він знає: має врятувати ще не одне життя.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
