Геннадій Збандут – захисник України, зробив свій вибір одразу на початку повномасштабного вторгнення — поповнив лави Збройних Сил України, став на захист рідної землі. Боровся за кожен клаптик України і мир для свого народу. У цивільному житті чоловік працював у силовій структурі, згодом займався підприємницькою діяльністю. Чоловік каже, усвідомлював, що це — не просто служба, а обов’язок кожного громадянина. Війна змінила все навколо, але його рішучість залишалася незламною. Він був готовий боронити свободу до останнього подиху. Вони з побратимами боронили Маріуполь до останнього. Коли місто горіло вогнем, коли ворог наступав з усіх боків, вони залишалися на позиціях. Не здавались, бо знали, тримають рубіж не тільки за себе — за всю Україну. Вони тримали оборону до останнього. Сотні годин під землею, без води, без світла, під постійними обстрілами. «Азовсталь» стала символом незламності. Коли боєприпаси закінчились, вони не здалися — вони встояли. Потрапили в полон, але не втратили головного — гідності, честі й віри в Україну. На фронті багато що тримається не тільки на зброї чи наказах.
Там усе вирішують плечі, на які можеш покластися. Побратим — це більше, ніж товариш по службі. Це людина, яка прикриє в найважчу мить і не дасть здатись, розповідає захисник. Втрати побратимів давалися найважче. Він пройшов крізь пекло полону — 22 місяці безсонних ночей, біль і страх. Але в його серці ніколи не згасла віра в Україну. Війна — жорстока. Захисників захопили в полон, де вони пережили біль і втрати. Тортури та знущання, саме таким було перебування у російській неволі. Проте навіть у неволі їхній дух залишався незламним, а віра у перемогу — непохитною. Повернення додому було складним, пригадує боєць. Нелюдські умови та жорстоке ставлення агресора. Емоції від розуміння того, що ти вдома були неймовірними. Після місяців неволі, голоду, важко повірити, що все це — позаду. Доторкнутись до рідної землі вже було перемогою. Після полону стан здоров’я військовослужбовця був поганим, через жахливі умови перебування та харчування. Далі була реабілітація. Війна залишає сліди не лише на тілі, а й у душі. Щоб говорити про те, що болить, він обрав слово. Пан Геннадій пише щирі, прості, але сповнені глибини вірші. У кожному рядку — біль полону, згадки про побратимів, любов до рідної землі і тиха віра в перемогу. Після відновлення чоловік вирішив оселитися на Закарпатті. Обрав саме цей регіон, бо тут проживали родичі мами. Каже, завжди хотів жити саме у цьому краї, тож згодом придбав тут житло. Сьогодні він живе мирним життям і будує своє майбутнє. Після всього пережитого, боєць не занепав духом,а став сильнішим. Пройшов навчання на масажиста, знайшов справу, яка лікує не лише тіло, а й душу. Уже виграв кілька грантів на закупівлю обладнання і не зупиняється на досягнутому. Попереду нові цілі, розвиток і віра в себе. Бо переконаний, справжня сила не лише в тому, щоб вистояти, а і у тому, щоб почати знову. Шлях пана Геннадія був важким: фронт, полон, боротьба за життя і повернення до себе. Але він вистояв. Навіть у найтемніші хвилини захисник не зрадив віру у перемогу України. Його мужність і відданість залишаються прикладом для кожного з нас.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
