Він народився і виріс у Мукачеві, пройшов строкову службу та починав рядовим. Сьогодні його знають за позивним «Партизан» — офіцер Національної гвардії, який воює на Покровському напрямку. Його історія — це шлях від солдата, що вперше тримав зброю в руках, до командира, який веде за собою людей у бою.
Про це повідомляє пресслужба
НГУ в Закарпатті.
«Прийшов служити рядовим, — пригадує Партизан. — Потім були курси, отримав перше звання, служив командиром відділення, головним сержантом взводу. За час служби здобув вищу освіту, після чого став офіцером».
Після навчань він повернувся в частину, де готував бійців до виконання бойових завдань. «Ми займалися сумлінною підготовкою — тактикою, стрільбами, польовими виходами. Хотіли, щоб усе максимально було наближене до реальності», — пояснює він.
Згодом разом з підрозділом вирушив на фронт. Покровський напрямок став першим серйозним випробуванням для багатьох його гвардійців. «Більшість хлопців тоді вперше виходили на бойове завдання, — каже офіцер. — Вони ще не знали, що таке справжні бої, коли прилітає по сусідніх будинках, коли по тобі працюють великі калібри та дрони ворога. Спершу було дуже важко, але з кожним днем ми ставали сильнішими».
Щоб вижити, гвардійці облаштовували позиції під будинками та навіть рили підземні ходи. «Зривали підлогу, копали під землею, будинок з’єднували з будинком траншеями. Це все — щоб мати нормальні вогневі точки і не дати ворогу підкрастися», — розповідає Партизан.
У перших боях підрозділ не тільки втримав позиції, але й вибив окупантів із частини села та взяв полонених. «Ми знали, що ворог поруч, і не могли відступити. За короткий час половину села ми зачистили, кількох їхніх забрали живими. Був і штурм наших позицій — його ми відбили завдяки підготовці та роботі БПЛА», — говорить офіцер.
Попри втому та постійні загрози, його підрозділ тримається завдяки командній роботі та взаємній підтримці. «У нас різні хлопці — від 20 років і до 60+, — каже командир. — Кожен знаходить своє місце. Хтось у піхоті, хтось за кермом, хтось працює з дронами чи в кухні. Головне — щоб кожен відчував, що він важливий і потрібний».
Особисту мотивацію Партизан формулює просто: «Я роблю це заради своєї сім’ї. І хлопці поруч зі мною — теж. Якщо ми не будемо тримати оборону тут, ворог прийде до нас додому — до наших жінок, мам і дітей. Цього ми не допустимо».
Сьогодні його підрозділ продовжує битися на сході. «Характер — це дуже важливо, — підкреслює офіцер. — Бо тут усе зводиться до простого: або ти його, або він тебе. І ти відповідаєш не лише за себе, а й за своїх побратимів. Ми разом тримаємося і разом переможемо».
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
