Як і більшість українців, він вірив у те, що війна довго не триватиме. Коли зрозумів, що вона лише набирає обертів, вирішив повернутися в Україну. «То є великою помилкою вважати, що війна закінчиться без тебе. Вона стосується кожного з нас. Якщо не хочеш, щоб у майбутньому воювали твої діти, мусиш сьогодні сам брати зброю до рук», - каже прикордонник.
Коли Микола повернувся додому, він одразу пішов до територіального центру комплектування. Там з усіх запропонованих посад обрав Державну прикордонну службу. Чоловіка мобілізували до Чопського прикордонного загону. Після курсу тренувань та спеціальної підготовки він вирушив з бойовим підрозділом на схід України.
Відтоді прикордонник Микола на псевдо Фріц брав участь у трьох бойових виїздах. Разом з побратимами він визволяв від ворожої навали Андріївку, Кліщіївку і Курдюмівку на Донеччині, відбивав Вовчанськ на Харківщині, тримав оборону на Сумському напрямку. Найважчим і найінтенсивнішим, пригадує Фріц, був останній виїзд.
«Ворожих дронів у небі було так багато, що не можна було підвестися із землі. Щоб вберегтися від них, то хіба треба було вкопуватися в землю. Але вони не вгадали, ми далі виконували свої завдання, - розповідає прикордонник. – Нас намагалися вибити мінометами, дронами, ми продовжували бій. Тоді нас закидали газами. Ми стояли».
Найголовнішою у бою, за словами Фріца, є підтримка побратимів. Хлопці підбадьорювали та тримали оборону. Якби один запанікував, «посипалися» б й інші. Тому прикордонники постійно підтримували один одного, навіть жартували, коли боролися за кожний сантиметр землі. Для Миколи найбільшою підтримкою був його побратим Кум, з яким за час спільної служби та бойових виїздів вони стали справжніми друзями.
За той виїзд Микола дістав два поранення – осколкове та отруєння газами. Під час евакуації поранених в автомобіль, яким рухалися прикордонники, влучив російський дрон. Майже всі, хто був всередині, у тому числі і Фріц, були поранені. «Лише Кум – він худий – вцілів. А я такий повніший, легша мішень», - жартує прикордонник. Фріц і Кум надали допомогу тим, хто дістав серйозніші травми.
Опіки від газів довелося лікувати у медичному закладі. Після того Микола повернувся до свого підрозділу.
Прикордонник каже, що попри усі труднощі, втрати побратимів, поранення, жодного разу не пожалкував про прийняте у 2023 році рішення. «Ще раз і ще раз повторюватиму, війна стосується кожного. Ми усі мусимо долучитися до неї, якщо хочемо жити у мирній і вільній країні. Кожен – у міру своїх можливостей, але кожен!» - каже захисник.
Удома на нього чекають кохана дружина та 15-річний син. Найбільша мрія Миколи – повернутися додому і більше не мати необхідності розлучатися з сім’єю. Плани на майбутнє поки не будує. Спочатку – Перемога!
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
