Тоді йому виповнилось двадцять років і він приїхав на Закарпаття з Дніпропетровської області для проходження строкової служби. За рік служби на українсько-румунському кордоні юнак надихнувся красою цього регіону і вирішив залишитися тут, пов’язавши своє життя з прикордонною службою.
У лютому 2024 року Микола разом з військовослужбовцями бойового підрозділу вирушив на схід країни. На Харківському напрямку у місті Вовчанськ, у складі евакуаційної групи, він рятував поранених побратимів. Під щільним вогнем ворога прикордоннику не раз доводилось повертати до життя братів по зброї. На жаль, деякі з них помирали просто у нього на руках. Кожна втрата – це невгамовний біль, який живе у глибині душі.
Побратими називають його «Тихим», із доброю усмішкою, спокійним та чуйним. Водночас у прикордонника надзвичайний дар – він вміє згуртувати особовий склад й швидко зібрати, коли виникала небезпека і треба рятувати своїх.
Попри контузії та серйозні травми хребта, Микола продовжує службу в Мукачівському прикордонному загоні. Його тримає сила духу, віра у Перемогу і найпотужніший тил – любляча дружина та три донечки, яких він називає своїми янголами-охоронцями.
Саме заради них та мирного майбутнього він щодня виходить на службу, залишаючись відданим своїй справі.
Підписуйтесь та читайте новини Закарпаття у нашому Телеграм-каналі та нашій сторінці у Facebook
